Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Правобережні і західноукраїнські землі в другій половині ХVІІ-ХVІІІ СТ.

Економічне життя

Сьогодні ця країна (Правобережна Україна) геть зруйнована. Війна, немов гангрена, мало-помалу з'їдає все, що зустрічає на своєму шляху, перетворюючи найкращий куток Європи в пустинні поля», — саме так описував економічне становище правобережних земель французький дворянин де Божо, який перебував тут у 70-х рр. XVII ст. За таких обставин головне місце у відновленні господарського життя в регіоні належало народній колонізації. Протягом кінця XVII — першої половини XVIII ст. на Центральному і Східному Поділлі та південно-східній Київщині осіли десятки тисяч переселенців з Лівобережної України, Молдавського князівства, білоруських земель та власне польських воєводств. Процес відбудови місцевої економіки розтягся на багато десятиліть Серйозний дестабілізуючий вплив на її розвиток справляло непевне політичне становище Правобережжя.

Основний земельний фонд Правобережної України належав польським магнатам і шляхті, де переважало велике поміщицьке землеволодіння. На початку XVIII ст. магнати Київщини володіли 75% всіх дворів і відповідною кількістю земельної площі, тоді як дрібна шляхта — лише 1%. Приблизно так само розподілялась власність на землю і в інших правобережних регіонах. Поряд з магнатсько-шляхетськими володіннями і королівщинами були землі понад Дніпром, від Києва до Чигирина, які за умовами «Вічного миру» мали залишатися не заселеною нейтральною територією Незважаючи на заборону, тут засновувались козацькі хутори, розвивалось селянське господарство Частина земельного фонду Правобережної України стала також здобутком українського селянства та козацтва, які освоювали відвойовані у шляхти райони Джерела свідчать, що тут селяни вільно продавали і дарували свої «дідичні» поля, луки, ліси, сади, ставки та хутори іншим селянам та міщанам.

Після довгих років «козацьких війн» польська шляхта поверталася до своїх родових маєтків Тут поміщики були змушені оголошувати так звані слободи, за якими селяни, що оселялися на панській землі, на певний час звільнялися від усяких повинностей. В інструкції війтам Канівського староства за 1766 р. говорилося «Від всіляких повинностей, як замкових, орендних, так і громадських, звільнити до 6 років».

Запровадження слобід стало оптимальним рішенням у відродженні економіки краю.

Розвиток світового капіталістичного ринку в добу пізнього середньовіччя втягував у свою сферу й господарства країн Східної Європи, зокрема земельні латифундії Правобережної України Потоцькі, Чарторийські, Сангушки, Оссолінські, Жевуські, експортуючи продукти фільваркового виробництва через порти балтійського узбережжя до Західної Європи, користувалися монопольним правом на продаж власних товарів для підкорення внутрішнього ринку. Крім того, магнати мали право обмежувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно впливало на розвиток товарно-грошових відносин. Але не всі поміщицькі господарства однаковою мірою були втягнені у сферу цих відносин, тому що на всій території Правобережної України протягом XVIII ст. склалися і співіснували три види помість у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — поряд з чиншем запроваджувалася відробіткова рента (панщина); у третьому — переважала панщина.

В економічному житті більшості земель Правобережжя, як і раніше, основну роль відігравало землеробство, досить розвинутим було тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон та коноплю, розводили корів, волів, свиней, овець і коней. Заможні селяни Правобережної України, незважаючи на різні перешкоди, вивозили продукти власного господарства на ринки Лівобережжя. Так, 1741 р. з 41 села Подніпров'я через митні кордони в Київ та інші міста Гетьманщини було вивезено три тисячі пудів збіжжя.

На території Правобережжя велась також транзитна торгівля. Купці з Росії, Лівобережної і Слобідської України відвідували ринки країн Західної Європи та Балкан. Важливе значення мали торговельні зв'язки правобережних господарств з країнами Сходу. У другій половині XVIII ст. з ряду економічних та політичних причин падають обсяги вивезення хліба через головний балтійський порт — Гданськ. Пошуки нових шляхів вивезення хліба, зокрема через порти Чорного моря, тривалий час спричиняли економічну непевність краю.

Наприкінці XVIII ст. виникають мануфактури у Тульчині, Немирові, Чуднові, Махновці, Корці, Таращі, Корсуні та інших містах і містечках. На Немирівській ткацькій мануфактурі у 80-90-х рр. працювало близько 300 чоловік. 1795 р. на Волині налічувалося 18 мануфактур по виробництву поташу, де було зайнято понад 700 чоловік. Правобережжя славилось виробництвом сукна, зброї, скла, порцелянових та шкіряних виробів тощо. Виникнення і кількісне збільшення мануфактур зумовило розклад традиційних феодальних засад поміщицьких господарств.

Після вікопомних подій Визвольної війни протягом останньої чверті XVII — першої половини XVIII ст. на Правобережжі не могло утвердитись кріпосництво. Українські селяни, які відстоювали особисту свободу, намагались зберегти економічну самостійнсіть власного господарства.