Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Українська революція в контексті європейського революційного руху XVI—XVII ст.

У вітчизняній історіографії склалася негативна традиція зображувати події Національної революції у відриві від розвитку європейського революційного руху. Разом з тим є підстави розглядати її причини як складову визрівання процесу соціальної і визвольної боротьби, що охопила ряд європейських країн у 40—70-х рр. XVII ст. Так, у 1640 р. розпочалася революція в Англії, що тривала до 1660 р.; в цьому ж році спалахнуло повстання португальців проти іспанських поневолювачів і «війна женців» в Каталонії за збереження автономії. Високою була соціально-політична напруга в Данії. В 1647 р. розгорнулася антиіспанська боротьба у Південній Італії та Сіцілії; в наступному році розпочалися Фронда (антиабсолютиський рух) у Франції, повстання міщан і селян у Московії, Австрії, Білорусії. Ці та інші події засвідчували посилення кризи середньовічної цивілізації в Європі, що супроводжувалася зародженням і розвитком нового ладу.

Тому не випадково Українська революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI—XVII ст. Типологічно найближче вона стояла до Нідерландської революції (1566—1609 рр.), що розв'язувала завдання виборення національної незалежності й встановлення буржуазних відносин. В їх розвитку можна виділити такі спільні риси:

— довготривалість боротьби за незалежність, нерівномірність розвитку, імпульсивність, чергування злетів і спадів;

— складність і суперечливість боротьби, під час якої, в силу багатьох обставин, народні маси нерідко потрапляли по різні боки барикад;

— переплетення національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби;

— велика різноманітність форм боротьби: від найпасивніших до найактивніших, включаючи воєнні дії силами армій, політичну і дипломатичну боротьбу; прояви протиборствуючими сторонами нетерпимості, жорстокості й терору;

—Українська й Нідерландська держави утворились не в межах етнічних територій, а лише в окремих їхніх частинах, внаслідок чого кордони проходили не за національно-мовними, а за географічними рубежами;

— важлива роль релігійного фактору; при чому в обох країнах боротьба велася проти католицизму;

— відсутність єдності серед політичної еліти, що негативно позначилося на ході й результатах боротьби;

— негативна роль геополітичного фактору.

Вивчення змісту й мети боротьби українських селян і феодально залежних мешканців міст і містечок дозволяє стверджувати, що вона нічим не відрізнялася від боротьби селян під час європейських революцій XVI—XVII ст.: спрямовувалася на ліквідацію всіх різновидностей особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у виборенні особистої свободи і вільної власності на землю.

Аналіз політичного розвитку України та Англії під час революції дозволяє виявити однотипну тенденцію — зміцнення особистої влади їх керівників (відповідно Б.Хмельницького та О.Кромвеля) й еволюцію республіканської форми правління в монархічну (в Україні в 1657 р. запроваджується спадкове гетьманство, а в Англії в 1653 р. — протекторат Кромвеля). І хоча в Україні після приходу до влади І. Виговського утверджується республіка (в Англії в 1660 р. цей процес завершився реставрацією монархії), все ж пізніше і він, і майже всі наступні гетьмани рано чи пізно приходили до висновку про необхідність зміцнення гетьманської влади, надання рис самодержавності, запровадження її спадковості. Навіть П.Дорошенко, котрого відомий історик Д.Дорошенко назвав «найбільш конституційним гетьманом, який додержувався старих козацьких традицій», не лише прагнув «вічного гетьманства» й передачі влади після його смерті «синові й онукові його неодмінно», а й виношував плани «стати удільним князем», «володарем всієї України».

Таким чином, Українська революція 1648—1676 рр. типологічно належить до одного ряду з європейськими революціями XVI—XVII ст. Вона становила важливу складову ланку процесу зародження й утвердження на континенті нових суспільних відносин. На відміну від Англійської та Нідерландської революцій, що завершилися перемогою, вона зазнала поразки, як, до речі, і Німецька. Все ж в зовнішньополітичному аспекті революція викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі (яка, на жаль, також виявилася несприятливою для України). Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й привела до зміцнення ролі Російської імперії, Швеції й Бранденбургу (у 1657 р. Польща відмовилася від ленних прав на Східну Прусію). Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдавії; національно-визвольної боротьби — в Білорусії, Валахії, Сербії, Болгарії. Не випадково вона викликала в Європі широкий резонанс і систематично висвітлювалася на сторінках брошур, «летючих листків», наукових праць і шпальтах французьких газет «Газетт де Франс» і «Еспьйон де Кур Де Пренс Кретьєн», англійських «Меркюр Англе» і «Модеріт Інтелідженсер», німецької «Франкфуртер Пост-Цайтунг» та інших.