Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Перші заходи П.Дорошенка на царині возз'єднання українських земель. Підгаєцька кампанія та її невдача

Діяльність нового гетьмана розпочиналася у дуже несприятливій внутрішній і геополітичній обстановці. Крім того, що держава була розчленована на два гетьманства із своїми урядами, вона, як зазначалося, виявилася надзвичайно спустошеною. За далеко неповними підрахунками, на середину 60-х рр. Правобережна Україна втратила щонайменше 65—70% свого населення.

Складалася сприятлива ситуація для поділу Української держави між Московією і Річчю Посполитою. Російський уряд висловлював готовність встановити кордон по р.Дніпро. Тому відмовився від надання істотної допомоги повстанцям Правобережжя й повів курс на інкорпорацію Лівобережжя. Восени 1665 р. І. Брюховецькому було нав'язано укладення нового договору. Відповідно «Московських статей» передбачалося перебування воєвод і московських залог в усіх великих містах; передати збір податків до рук воєвод; проводити вибори гетьмана лише в присутності царського представника; заборонити гетьману зовнішньополітичну діяльність тощо. У березні 1666 р. І.Брюховецький отримав наказ «без затримки» передати воєводам міські ключі, гармати та запаси продовольства у містах. Розпочався перепис населення й збір податків до московської скарбниці.

Реально оцінюючи обстановку, П.Дорошенко вважав за першочергове завдання домогтися зміцнення влади у Правобережжі, щоб згодом приступити до возз'єднання козацької України (при цьому сподівався отримати допомогу з боку польського уряду). Скликана на початку березня 1666 р. розширена старшинська рада підтвердила його гетьманські повноваження і ухвалила направити до короля посольство, аби домагатися виведення польських залог, замирення з Лівобережною Україною, ліквідації унії, повернення православній церкві захоплених храмів і майна, відновлення усіх прав і свобод Війська Запорозького, відкриття українських шкіл і семінарій та ін. Однак, як і слід було очікувати, найважливіші з них Ян Казимір відхилив. П. Дорошенко налагоджує добрі стосунки з новим ханом Аділь-Гіреєм. А в липні — серпні, коли у Лівобережжі спалахнуло велике повстання на терені Переяславського полку проти московської політики та влади І. Брюховецького (було вбито полковника Д. Єрмоленка й інших старшин), зробив першу спробу поширити свою владу на Лівобережжя. Оскільки повстання було придушене, вона зазнала невдачі.

Восени 1666 р. гетьман приходить до висновку, що об'єднання України під верховенством польської Корони не підтримується більшістю населення. Річ Посполита не надасть дієвої допомоги у реалізації плану возз'єднання Української держави. Не виключено, що він отримав відомості про зміст московсько-польських переговорів в Андрусові й зрозумів, що обидві сторони домовляться про розподіл козацької України. Виходячи з цього, вирішив не допустити розташування у Брацлавщині 6-тисячного польського війська С.Маховського і в бою 19 грудня під Браїловом розгромив його. Після чого повернувся до Чигирина й розпочав облогу польської залоги. Ці кроки засвідчили розрив П.Дорошенка з Польщею. Водночас він іде на зближення з Портою, володар якої запропонував йому прийняти його протекцію на умовах визнання удільності Української держави та згоди надати військову допомогу.

На початку 1667 р. істотно змінюється міжнародне становище Української держави. Укладається московсько-польський Андрусівський договір, що передбачав встановлення на 13,5 років перемир'я, закріплення за Росією Сіверщини й Лівобережної України та на 2 роки Києва, а за Річчю Посполитою — земель Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло у спільне володіння обох країн. Отже, договір засвідчив досягнення компромісу між двома імперіями за рахунок розподілу Української держави, що обернулося трагедією для української нації. Адже складалися, по суті, незборимі перешкоди на шляху до збереження витвореної держави та возз'єднання у її межах етноукраїнських земель. 11 березня П.Дорошенко звернувся з універсалом до козаків України, повідомляючи про укладений договір і загрозу можливого наступу поляків.

В його діяльності провідними стають два напрями. По-перше, щоб уникнути кровопролитної міжусобної боротьби, запропонував козакам всієї України (включаючи Лівобережжя й Запорожжя) зібрати чорну раду на Росаві з метою обрання єдиного гетьмана, засвідчуючи готовність покласти свою булаву й визнати гетьманом того, кого вона обере. Цей крок знайшов розуміння й підтримку з боку козацтва, однак І. Брюховецький та більшість лівобережної старшини відмовилися з «явитися на раду й цей захід П.Дорошенка не був реалізований.

По-друге, він розпочав підготовку до визвольного походу у Західноукраїнський регіон, щоб прилучити його до складу держави. У травні на допомогу гетьманові підійшли татари, котрих він відіслав у західні райони Поділля та на Волинь. Це було його великим прорахунком. Грабежі татар відштовхнули від нього мешканців Західного регіону, чим вдало скористався талановитий польський полководець гетьман Ян Собеський (майбутній король Польщі), схиливши на свій бік частину селян і міщан. З підходом орди калги-султана Крим-Гірея, П.Дорошенко на початку вересня вирушив у похід. Основні сили українців прямували на Старокостянтинів, а допоміжний удар з боку Подністров'я наносив О. Гоголь. Я. Собеський поспішно залишив Кам'янець-Подільський і відступив до Підгайців. 6 жовтня тут з'явився П.Дорошенко. Враховуючи дуже вдале розташування противника, вирішив вдатися до облоги, слушно вважаючи, що її тривалий час жовніри не витримають.

Безсумнівно, ця тактика в підсумку принесла б успіх, але фортуна усміхнулася Я.Собеському. Справа в тому, що в серпні запорожці атакували Очаків, а в середині вересня їх великий загін (близько 8 тис. осіб) на чолі з І. Сірком (на той час харківським полковником) і кошовим І. Рогом прорвався через Перекоп і дуже спустошив Крим. Дізнавшись про це, у середині жовтня Крим-Гірей пішов на укладення угоди з польним гетьманом. П.Дорошенко, поставлений у скрутне становище, змушений був також підписати 19 жовтня договір, що передбачав визнання підданства королю, дозвіл шляхті повертатися до маєтків та ін. Отже, близорука політика згаданих старшин зірвала реалізацію програми П.Дорошенка. Можна лише собі уявити, яким важким ударом для нього став такий фінал старанно підготовленої кампанії.