Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Розвиток громадянської війни в 1661—1663 рр. та її політичні наслідки

Тим часом відбувається загострення громадянської війни, що вела до розколу Українську державу за територіальною ознакою. У політичній самосвідомості еліти неухильно зміцнюється небезпечна тенденція, по-перше, відмови від реалізації національної державної ідеї й висунення на чільне місце регіональних політичних інтересів і, по-друге, при розв'язанні внутрішньополітичних проблем все більше покладатися на уряди іноземних країн (в залежності від орієнтації тих чи інших угруповань). Все реальнішою стає загроза розколу козацької України на два гетьманства, оскільки лівобережна старшина, при підтримці Московії, взяла курс на відокремлення від Правобережжя. Так, у квітні 1661 р. наказний гетьман Я. Сомко зробив першу, щоправда невдалу, спробу домогтися на скликаній неподалік. Ніжина раді обрання себе гетьманом. Восени І. Брюховецький домігся проголошення себе запорозьким гетьманом й також активно включився у боротьбу за булаву. Особливої гостроти вона набрала після чергової невдачі Ю. Хмельницького наприкінці 1661 р. відновити на Лівобережжі владу. Основними претендентами виступали Я. Сомко, І. Брюховецький і ніжинський полковник В. Золотаренко. Далеко не конструктивну роль у цих подіях відігравали представники вищого православного духовенства, котрі часто розпалювали міжусобну боротьбу й виступали провідниками московської політики в Україні.

Водночас загострюється й соціальна боротьба Старшина займалася величезними зловживаннями, внаслідок чого становище селянства й незаможного козацтва помітно погіршувалося (виразно окреслюється процес феодалізації соціально-економічних відносин). Очевидно, не без підстав І. Сірко у листі до Я Сомка (березень 1662 р. ) дорікав йому та іншій старшині за те, що бігають за шляхетством «чортівським ляцьким».

Невдоволення широких кіл незаможного козацтва вміло використовував у політичній боротьбі І. Брюховецький. Він створював собі на Запорожжі авторитет найрішучішого борця за козацькі права й вільності. Принагідно зазначимо, що на відміну від Я. Сомка, котрий плекав надію звільнитися від московської залежності («з холопства визволитися і жити за своїми звичаями»), запорозький гетьман був палким прихильником московської орієнтації, часто висловлюючись за ліквідацію гетьманату й створення князівства на чолі з царевичем Федором. У Правобережжі швидко зростало невдоволення реанімацією польсько-шляхетських порядків, свавіллям жовнірів, нехтуванням Варшавою умов Чуднівської угоди. 3 огляду на це, наприкінці 1661 — на початку 1662 рр. Ю. Хмельницький розпорядився усунути з маєтків державців, старост і підстарост. Проте в лютому 1662 р. сейм скасував отримані раніше права козаків на шляхетські володіння й повернув їх шляхті. У середині квітня гетьман змушений був на вимогу короля дозволити урядовцям і панству повертатися до маєтків.

Непевність його становища, наміри зректися булави сприяли розвиткові погано прихованої боротьби за владу. В числі найреальніших претендентів був також І. Виговський, котрий, як стало відомо польським властям, виношував плани перетворення козацької України в удільну державу під протекторатом. Порти Нагадаємо, що в екс-гетьмана відбувся болісний процес переходу з платформи федералізму до ідеї української незалежності. Тому не випадково польський уряд всіляко прагнув перешкодити реалізації його намірів Зазнавши влітку 1662 р. серйозної поразки під час нового походу в Лівобережну Україну, Ю. Хмельницький остаточно вирішує скласти повноваження гетьмана. Серед претендентів на булаву виступали досвідчені полковники Г. Гуляницький, М. Ханенко та П. Дорошенко. В першій половині січня 1663 р. на скликаній у Чигирині козацькій раді основна боротьба розгорілася між Г. Гуляницьким і П. Тетерею. Завдяки підтримці татар, переміг П. Тетеря.

У Лівобережжі в квітні 1662 р. Я. Сомко на скликаній у Козельці старшинській раді домігся проголошення себе «повним гетьманом» Проте побув ним лише місяць, бо Москва не визнала законності цієї акції, шукаючи собі надійнішого васала Характерно, що російський уряд, намагаючись якомога швидше замиритися з Річчю Посполитою, починає у цей час, з одного боку, висловлювати готовність уступити їй не лише Правобережну, а й Лівобережну Україну, а з другого — намагався зміцнити свої позиції у Лівобережжі. У зв'язку з цим Москва дала згоду на скликання чорної ради й відправила для організації її проведення князя Д. Вєліко-Гагіна з 7—8 тис ратних людей І на нараді 27—28 червня під Ніжином більшість козацтва виступила проти старшини й обрала гетьманом І Брюховецького. Його суперники були ув'язнені, а згодом страчені.

Так завершилася в козацькій Україні громадянська війна 1658—1663 рр. її наслідки були трапчними. По-перше, було породжено проблему територіальної цілісності держави По-друге, витворено причину перманентної політичної боротьби. По-третє, створено сприятливі умови для реалізації планів Московії і Речі Посполитої поділити між собою козацьку Україну.