Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Прихід до влади Ю.Хмельницького. Укладення Переяславського договору. Чуднівська кампанія

Тим часом у Лівобережжі посилюється антигетьманський рух Повстанці розгромили урядові залоги, вбили Ю. Немирича та інших однодумців І. Виговського. Набрали поширення про- московські настрої. До кінця вересня на вірність царю присягнула більшість лівобережних полковників. Скориставшись сприятливою обстановкою, А. Трубєцкой перейшов у наступ і на початку жовтня увійшов до Переяслава

Водночас різко погіршується становище гетьмана і на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджувалися навколо Ю. Хмельницького. За свідченням деяких джерел, провідну роль в їх організації відіграли І. Богун, І. Ковалевський, П. Дорошенко та І. Сірко. На середину вересня у таборі Ю. Хмельницького під Германівкою вже перебувало близько 10 тис. осіб. Щоб урятувати ситуацію, І. Виговський прибув під Германівку й скликав чорну раду. За його дорученням П. Верещака та Сулима зробили спробу ознайомити присутніх із змістом Гадяцького договору. Але козаки не захотіли їх вислухати до кінця й почали звинувачувати гетьмана в ігноруванні інтересів козацької України. Рятуючи життя, він поспішно залишив табір і вирушив до А. Потоцького. Козаки домагалися його зречення від влади, й після тривалих переговорів він змушений був повернути клейноди. Близько 24 вересня неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького.

Отже, дворічне гетьманування І. Виговського позначилося різким загостренням соціально-політичної боротьби, що переросла в громадянську війну Трагедія цього досвідченого, не позбавленого таланту державного діяча полягала в тому, що він не бачив перспективи розвитку України як суверенної держави і як справедливо відзначав І. Крип'якевич знехтував здобутками Національної революції й намагався «створити шляхетську Україну на зразок шляхетської Польщі».

Перед новим гетьманом стояли надзвичайно складні завдання припинити громадянську війну, пом'якшити соціальне напруження, покласти край як охлократичним поривам «черні», так і олігархічній сваволі старшин. І, що найголовніше, запобігти загрозі територіального розпаду України на Лівобережжя, Правобережжя та Запорожжя, поліпшити функціонування центральних і місцевих органів влади, домогтися повного суверенітету та об'єднання етнічно-українських земель у межах держави.

Досить складною була й зовнішньополітична ситуація. Так, у Лівобережжі перебували московські війська, які користувалися підтримкою значної частіш населення, тому продовження війни з Московією означало подальший розвиток громадянської війни. Слід було шукати порозуміння. Водночас розрив доктору з Річчю Посполитою ставив Україну перед відновлення воєнних дій з нею та Кримським ханством. Тому уряд прийняв таке рішення діяти обережно, граючи на суперечностях між Московією й Річчю Посполитою.

Ю. Хмельницький вирішив укласти новий договір з Московією. На скликаній у Жердовій Долині раді виробляються статті, спрямовані на збереження суверенітету козацької України в її конфедеративному зв'язку з Росією. Вони передбачали включення до її складу північної Чернігівщини й частини Білорусії, заборону перебування на її теренах московського війська і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, право на зовнішньополітичну діяльність, відкриття шкіл, присяги царя на умовах договору тощо.

Однак, А. Трубєцкой, вдавшись до військового шантажу, відхилив ці статті і домігся на скликаній 27 жовтня раді ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р (українська сторона їх на цей час втратила) та додаткових статей. Його зміст переносив характер українсько-московських відносин із сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України в складі Росії Відповідно до нього козацька Україна позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана. На обох берегах Дніпра мали перебувати по одному судді, осавулу й писарю Гетьман втрачав право призначати й звільняти полковників, карати смертю старшин, виступати у похід без царського дозволу. Заборонялися зносини з іншими країнами Російські воєводи отримали право прибути разом з залогами до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава й Умані Київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху та ін.

Зрозуміло, що такий характер стосунків з Московією не міг не викликати глибокого розчарування й обурення серед козаків і старшин, особливо Правобережжя. Тим більше, що в роботі ради не брали участі 7 правобережних полковників Звичайно, це не було простою випадковістю, а засвідчувало певну політичну позицію правобережної старшини, а саме недовіру до Московії Укладений договір відбивав промосковську орієнтацію лівобережної старшини й був великою помилкою гетьманського уряду, що привела до розколу державну еліту за територіальною ознакою. Щоб пом'якшити її негативні наслідки, Чигиринська старшинська рада у листопаді направила до Москви посольство під проводом полковників П. Дорошенка та А. Одинця з тим, щоб домагатися скасування неприйнятних для України статей. Проте ця місія зазнала невдачі

Ситуація вимагала внесення серйозних змін до політичного курсу. Однак це виявилося далеко не простою справою Юний Ю. Хмельницький прагнув блага своїй Вітчизні, хотів вибороти для неї незалежність, не допустити розколу козацької України. Вживав заходів, щоб повернути до складу держави втрачені землі у Поділлі та Волині. Тому українські підрозділи восени 1659 р. перейшли у наступ і наприкінці листопада розгромили під Хмельником А. Потоцького та І. Виговського. Було взято в облогу Бар і Меджибіж Ю. Хмельницький наполягав, щоб московський уряд у переговорах з Річчю Посполитою у Борисові (куди хотів направити посольство) домагався проходження кордону України по ріках Прип'яті й Горині, містах Острог, Заслав, Гоща, Меджибіж, Вінниця, Бар, Зіньків, Студениця, вільного сповідування православної віри на території Речі Посполитої, підпорядкування київському митрополиту львівського, володимирського, перемишльського і холмського єпископів, дозволу польським і литовським купцям торгувати з Україною тощо.

Однак добре освічений і не позбавлений гострого розуму гетьман не мав здібностей ні політика, ні полководця. Емоційно неврівноважений, слабкої волі, він не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угруповань (інше питання, коли б він виступав представником правлячої династії Хмельницьких). Тому, усвідомлюючи свою слабкість володаря, він уже в лютому 1660 р. почав висловлювати міркування про небажання обіймати гетьманську посаду. Проте не був замінений, що привело до вкрай негативних політичних наслідків.

Тим часом становище України швидко погіршувалося. У середині лютого 1660 р. 10-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким вторглося у Брацлавщину, намагаючись захопити Могилів. Потерпівши поразку, воно зробило спроби оволодіти Брацлавом, Ладижином та Уманню, але теж безуспішно. Зазнавши великих втрат С. Потоцький відступив. Уклавши мирний договір з Швецією (перша половина травня) і заручившись підтримкою хана Магмед-Гірея, польський уряд пішов на зрив переговорів з Московією й почав підготовку до наступу.

Призначений російським урядом командуючим військами в Україні київський воєвода В. Шерєметьєв скликав 17 липня раду з участю гетьмана й старшин, яка ухвалила ризикований план дій. Ним передбачалося виступити з московським військом і лівобережними полками наказного гетьмана Т. Цицюри проти польської армії, а Ю. Хмельницького з правобережними полками залишити для боротьби з татарами, аби не допустити їх об'єднання з поляками (кидається у вічі територіальний принцип розподілу української армії, що засвідчував наявність протистояння між старшинами обох частин України). Київський воєвода, затягнувши час виступу (аж до початку вересня), на чолі 40-тисячного московсько-українського війська вирушив назустріч 70-тисячній польсько-кримській армії, що зайняла позиції під Старокостянтиновом.

Рішучими діями польське військо 14 вересня оточило московсько-українські полки неподалік Любара, а після їх відходу до Чуднова —заблокувало. Тим часом Ю. Хмельницький (на чолі 20 тис вояків) діяв повільно й нерішуче, що зумовлювалося настроями значної частини старшини розпочати переговори з поляками. Лише на початку жовтня українське військо прибуло до Слободищ, що в 20 км. східніше Чуднова. Щоб не допустити об'єднання Ю. Хмельницького з В. Шерємєтьєвим, проти нього 7 жовтня на чолі 24—29-тисячного польсько-татарського війська вирушив талановитий полководець маршалок коронний Є. Любомирський. У другій половині дня відбулася кровопролитна битва, яка не принесла успіху жодній з сторін. Проте група старшини (Г. Лесницький, Т. Носач, П. Тетеря та ін. ), всупереч настроям основної маси вояків, домоглася від гетьмана згоди на переговори з Є. Любомирським. Чим вони скінчилися, з'ясувати важко, але відомо, що маршалок коронний з частиною армії повернувся під Чуднів, залишивши для облоги українців решту полків. Старшина вирішила зачекати тут на підхід армії київського воєводи, хоча, ймовірно, мала досить сил, щоб пробитися йому на допомогу

Відчайдушна спроба московсько-українського війська 14 жовтня вирватися з оточення зазнала невдачі. Дізнавшись про це, старшина змусила Ю. Хмельницького пришвидшити переговори з поляками 15 жовтня до С. Потоцького прибуло українське посольство. Після дискусій 17 жовтня було укладено Чуднівський договір, який передбачав відновлення умов Гадяцького договору (щоправда, без статті про створення Руського князівства). За таких обставин становище В. Шерємєтьєва ставало катастрофічним 21 жовтня його табір залишила частина українських полків. В результаті переговорів він змушений був капітулювати. Однак поляки порушили умови домовленості й дозволили татарам учинити листопада погром обеззброєному московському війську.

Нова політична ситуація приховувала серйозну небезпеку загострення соціально-політичної боротьби. По-перше, більшість лівобережного козацтва й старшини одразу ж виступили проти укладеного договору й почала відмовлятися визнавати владу Ю. Хмельницького. По-друге, розташування у Правобережній Україні на постій жовнірів, котрі безжалісно грабували населення, а також повернення до маєтків вигнаних панів викликали тут масове невдоволення політикою гетьманського уряду Усвідомлюючи свою безпорадність, Ю. Хмельницький зробив спробу покласти булаву на Корсунській раді (21 листопада), але безуспішно. Тоді у переговорах з Польщею гетьман намагався обстоювати права козацької України та релігійні інтереси всього українського населення Речі Посполитої. В середині липня 1661 р. сейм затвердив Чуднівський договір, відхиливши вимоги щодо ліквідації унії та права козаків брати участь у виборах короля.