Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Ліквідація спадкового гетьманату. Основні напрями політики уряду І.Виговського

Після смерті Б. Хмельницького загострилася і боротьба за владу Першим зробив спробу відібрати булаву у Юрія гетьман Г. Десницький, але зазнав невдачі. Успішніше діяв І. Виговський зібрана в Суботові секретна нарада частини полковників, як встановив Ю. Мицик, вирішила, щоб він до часу повноліття Юрія виконував гетьманські функції. На початку вересня старшинська рада обрала його гетьманом — «поки змужніє» Юрій. А в другій половині жовтня Корсунська розширена старшинська рада підтвердила це рішення, знявши згадане обмеження 27 жовтня чернігівський єпископ Л. Баранович освятив булаву, бунчук і шаблю, які раніше належали Б. Хмельницькому, й вручив їх І. Виговському.

Так було усунуто династію Хмельницьких від влади й скасовано попередню форму правління, тобто, по суті, здійснено легітимним шляхом державний переворот, який зруйнував єдину перепону розгортанню боротьби за владу. Адже, попри свою юність і відсутність визначних здібностей, Ю. Хмельницький, як спадкоємець величезних заслуг засновника династії, в очах різних прошарків населення міг відігравати роль символа соборності України, легітимного носія верховної ради. Тепер же, коли принцип спадковості гетьманства виявився порушеним, для багатьох старшин з'явилася спокуса поборотися за булаву, що й стало однією з причин руїни Української держави.

Безсумнівно, прихід до влади І. Виговського припав на час загострення соціальних суперечностей та ускладнення геополітичного становища країни. Можна було очікувати, що такий досвідчений політик спроможе вчасно вжити необхідних заходів, щоб запобігти спалаху громадянської війни. На жаль, цього не сталося Лиховісну роль тут зіграли два фактори. Перший — І. Виговський виявився нездатним зрозуміти значимість й незворотність перевороту, що стався в ході революції в сфері соціально-економічних відносин й вважав за можливе відновлення їх дореволюційної моделі. Другий — новий гетьман став на шлях ігнорування провідної політичної ролі в державі козацтва (висуваючи на неї шляхетство), а також його традиційних принципів соціальної оргалізації їх негативні наслідки виразно окреслилися уже наприкінці 1657 р. Рішуче придушивши заворушення у війську, уряд почав відверто нехтувати традиційними «свободами і вільностями городового й запорозького козацтва, зокрема змістив кошового, заборонив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшення поборів Здійснюється необачна спроба відновити шляхетське землеволодіння на терені Полтавського і Миргородського полків.

Воднораз серед запорожців і городових козаків шириться невдоволення тим фактом, що вибори нового гетьмана сталися не на чорній раді, тобто без їх участі. Окрім цього, чимало козаків і старшин не приховувало антипатії до постаті І. Виговського. За визнанням козака І. Петрова, його «наша братія не любить і «найбільше потерплять ще років три чи чотири, а тоді де оберуть Хмельниченка». Всі ці чинники й зумовили вибух опозиційного руху, який до кінця 1657 р. набрав загрозливого характеру. Його центрами стали Запорожжя і Полтавський полк. Виходячи із амбітних інтересів, ним вирішили скористатися кошовий. Я. Барабаш і полтавський полковник М. Пушкар, котрі, як встановила російська дослідниця Т. Яковлєва, не належали до «промосковського» угруповання старшини.

Зіткнувшись із серйозним спротивом, І. Виговський обрав згубну для держави тактику дій. Замість того, щоб рішучими діями (мав у розпорядженні 40—60-тисячне військо) придушити виступ, або шляхом поступок залагодити конфлікт, почав схиляти до його розв'язання (всупереч договору 1654 р. ) російський уряд. До такого ж кроку вдається керівництво опозиції. Внаслідок цього обидві сторони несуть відповідальність за створення сприятливих умов для реалізації Москвою планів обмеження суверенітету козацької України та її перетворення в автономну частину імперії.

В зовнішній політиці до початку 1658 р. проводився курс, спрямований на захист національних інтересів. Було зроблено кроки для відновлення союзницьких відносин з Кримом й порозуміння з Портою, 16 жовтня укладено договір із Швецією, що передбачав утворення військово-політичного союзу й визнання її урядом незалежності України. Серйозна увага приділялася врегулюванню взаємин з Річчю. Посполитою і в жовтні укладається угода не розпочинати воєнних дій й дотримуватися кордону по р. Горинь Правда, з листопада гетьман та Ю. Немирич повертаються до ідеї можливості входження на певних умовах козацької України до складу Речі Посполитої. На початку січня 1658 р. І. Виговський передав Яну Казиміру згоду на визнання його сюзеренітету й укладання відповідного договору. Ці кроки не були реалізацією заздалегідь продуманого плану на з'єднання з Польщею й не варто перебільшувати пропольських симпатій гетьмана.

Протягом лютого—березня 1658 р. І. Виговський веде складну й в окремих аспектах важкозрозумілу зовнішньополітичну діяльність. Визначальними були два напрями. З одного боку, він проводив курс на зближення на антиросійській платформі з Річчю Посполитою і Кримом, з другого — робилися такі поступки Москві, про які російський уряд міг лише мріяти (погодився на прибуття воєвод до «знатних міст» й передачу їм адміністративної влади; уступку Бихова, Чаусів й інших білоруських міст; пропонував взяти на себе функції «вмиротворення» Зопорожжя й Полтавського полку; пропонував надіслати до міст воєвод з комісарами для складання козацького реєстру й перепису міщан, млинів, оренд тощо).