Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Внутрішня і зовнішня політика українського уряду. Формування державних інституцій

Одним з перших трагічних наслідків договору стало жахливе пограбування татарами земель Волині, Галичини й особливо Поділля. Було спустошено Острог, Заслав, Сатанів, Бар, Меджибіж й багато інших міст (всього близько 70). Згідно зі свідченням автора «Рифмованої хроніки», Поділля настільки збезлюділо, що не було кому не лише рятувати дітей — сиріт, а й мертвих ховати.

Умови договору висунули перед українським урядом комплекс питань політичного й суспільно-економічного характеру, від вирішення яких залежала доля держави. Серед них чи не найскладнішим було — запобігти соціальному вибухові селян і міщан, оскільки передбачалося відновлення старої моделі соціально-економічних відносин і вилучення з козацького стану десятків тисяч осіб з їх наступним поверненням до «підданства». Вже у вересні розпочався рух селян і міщан, котрі хотіли бути «собі вільними» й не мати «над собою дідичних панів». Особливої сили він набирає на початку 1650 р., коли після затвердження сеймом Зборівського договору розпочалося масове повернення панів до маєтків.

За таких обставин Б.Хмельницький проводив гнучку соціальну політику. З одного боку, він розсилав універсали для «втихомирення» населення, з другого — домагався від А.Кисіля «скромного» поводження шляхти з підданими, відмовився залучати панів до складання реєстру, дозволив залишатися у війську багатьом виписаним з реєстру, хто мав виконувати обозну службу. Наприкінці лютого — на початку березня у Києві зібралася старшинська рада, рішення якої засвідчили прагнення Б.Хмельницького не допустити відновлення найгрубіших форм експлуатації трудящих, національно-релігійних утисків. Рішення ради зафіксували також намагання старшини перетворити козацтво на привілейований стан українського суспільства, змусити селян визнати своє підлегле шляхті й гетьманській владі становище. Місцеві органи влади одержують розпорядження «жорстко страчувати» учасників соціальних виступів тощо.

І все ж з березня стрімко наростає хвиля антифеодальної боротьби. Селяни і міщани йшли до «козаків джурами» або переселялися за Дніпро й створювали слободи. Посилюються виступи населення на окупованих поляками землях. За свідченням одного з магнатів, «хлопи від Львова, від Стрию, від Устя йдуть таборами між Прутом і Дністром через Волоську землю до Могилева, в Україну... йдуть щодня... Не думають нам хлопи біля Бара, а тим паче за Баром і в Подністров'ї жодних маєткових повинностей відбувати і панів своїх слухати чи у послушенстві панів залишатися». Влітку соціальна боротьба набрала особливо гострого характеру на Брацлавщині та Лівобережній Україні. Не без сприяння органів влади на початку 1651 р. у Брацлавщині спалахує антишляхетське повстання. Кам'янецький каштелян С.Лянцкоронський підкреслював прагнення подолян (знищити ляцьке ім‘я).

Важливе місце у політиці гетьмана посідала проблема реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які становили територіальне ядро (180—200 тис. кв. км.) держави, де проживало у цей час близько 1,4 — 1,6 млн. осіб. У цілому завершується також творення державних інституцій козацької України. Старшинська рада перетворилася (замість генеральної ради) в головний орган державної влади, що вирішувала політичні, економічні, військові й інші справи й ухвали якої були обов’язковими для гетьмана. Останній очолював уряд й державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою. Б.Хмельницький неухильно проводив курс на зосередження в своїх руках всієї повноти влади. За словами ротмістра С.Чарнецького (майбутнього талановитого польського полководця), «всі (його) шанують як Бога; у воєводствах Київському, Брацлавському, Чернігівському і Сіверському так управляє, як і в Чигирині». Він рішуче добивався виконання органами влади прийнятих рішень; без його відому полковники не мали права розв'язувати важливі справи державного життя. Гетьман розглядав свою залежність від польської Корони як чисто формальну й з літа 1650 р. почав замислюватися над питанням про встановлення династичного зв'язку з молдавським господарем В.Лупу.

Керівні військово-адміністративні посади займала генеральна старшина. На території полків влада перебувала у руках полковників, сотників, отаманів. На місці станово-шляхетської системи земських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів. Замість ліквідованого доменіального (за винятком монастирського) судівництва виникали сільські суди. Незмінним залишалося міське судівництво. Побутувала практика поєднання судової й адміністративної влади, що заборонялася Литовськими статутами. Налагоджується функціонування державних органів у сфері стягнення податків з населення. Серйозна увага приділялася будівництву храмів, розвитку освіти, захисту найбільш обездолених (у кожному місті й селі будувалися для бідняків і сиріт спеціальні притулки), боротьбі з кримінальними злочинцями.

Вдалося домогтися зміцнення міжнародного становища держави, зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Гадаємо, що саме у другій половині 1650 р. укладається угода з Портою про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, безмитної торгівлі у портах імперії та перебування в Стамбулі українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився прийняти турецьку протекцію і наприкінці року султан взяв його «під крила і протекцію неосяжної Порти». Справа тепер залишалася за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної ради. Вдалося уникнути загострення відносин з Росією й домовитися з Трансільванією про координацію дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря Молдавії відмовитися від проведення антиукраїнської політики; підтримував дружні відносини з Валахією; налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук шляхів порозуміння з Швецією.

І все ж таки проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-польського договору залишалася нерозв'язаною. Кримська верхівка домагалася створення антимосковської коаліції (із залученням до неї козацької України) з метою проведення війни, щоб прилучити землі Астраханського і Казанського ханств. А загострення українсько-польських відносин наприкінці 1650 р. загрожувало зірвати ці наміри

й утягти ханство у воєнні дії. Намагаючись уникнути участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв Б. Хмельницькому у допомозі і лише під тиском султана направив наприкінці лютого 1651 р. 5—6 тис. татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом ухилятися від боїв з поляками.