Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Розгортання національно-визвольної і соціальної боротьби. Пилявецька битва

Б. Хмельницький вжив заходів для розгортання визвольної боротьби й формування на місцях національних органів влади. 3 цією метою розіслав у різні регіони підрозділи, очолювані досвідченими старшинами. Особливо швидко розгорталося повстання у Лівобережній Україні. Тому І. Вишневецький поспішно залишив Переяслав і в районі Любеча переправився на Правобережжя. Протягом червня загони повстанців і козацькі сотні зайняли Лубни, Переяслав, Прилуки, Мену, Сосницю й інші міста До середини липня, за винятком Чернігова й Стародуба, вся територія Лівобережжя була звільнена від польського панування. Наприкінці липня впав Стародуб, а на початку серпня повстанці оволоділи Чернігівським замком, який захищало близько 2-х тис. осіб.

У значно складніших умовах розгорталася боротьба у Правобережній Україні та західноукраїнських землях, де знаходилося багато міст — фортець з сильними залогами. Похід козацьких підрозділів у першій половині червня до Києва та його захоплення сприяли розвитку повстанського руху у центральній частині Київського і в Житомирському повітах, які до середини липня звільнилися від польської влади. Розгортання боротьби на терені Поділля й півдня Волині пов'язане з діяльністю черкаського полковника, наказного гетьмана М. Кривоноса. Вступивши на початку червня на чолі 400 козаків у межі Брацлавщини, він до середини липня створив щонайменше 20-тисячне військо. Під час походу було не лише звільнено десятки міст (серед них такі великі як Погребище, Немирів, Брацлав, Вінниця, Полонне, Заслав, Острог та інші), а й у боях 26—28 липня під Старокостянтиновом завдано поразки 10—12-тисячному війську під проводом І. Вишневецького. Ця перемога створила сприятливі умови для розвитку повстання на території Волинського, Подільського і Руського воєводств. І хоча М. Кривоноса було відкликано до табору українського війська, повстання продовжувало швидко поширюватися.

Великим успіхом подолян стало взяття ними 10 серпня резиденції коронних гетьманів в м. Бар. У Подністров'ї розгорнувся рух опришків (левенців), загонами яких керували Коломеда, Вовк, Чуйко, І. Александренко, С. Мрозовицький та інші ватажки.

З другої половини серпня вони взяли в облогу Кам'янець-Подільський, що тривала до початку грудня. Масового характеру набрала боротьба у Луцькому повіті Волинського воєводства та Овруцькому повіті Київського воєводства. Спалахують виступи у Теребовельщині й Галицькій землі Руського воєводства. На середину вересня були звільнені Брацлавське, Київське, Чернігівське, Подільське воєводства, південна й центральна частина Волинського.

В чому полягали суть і найістотніші особливості боротьби? Насамперед вона мала яскраво виражений національно-визвольний і релігійний характер. У другій половині серпня теребовельський підстароста підкреслював: на Поділлі «ні шляхтича, ні ксьондза, ані жида не знайдете». Захоплені до полону під стінами Кам'янця-Подільського опришки повідомили, що добровільно, не стерпівши польського панування, взялися до зброї. Необхідно відзначити жорстокий характер боротьби з обох сторін, внаслідок якої гинули тисячі осіб.

Влітку починає визрівати ідея необхідності розгрому Речі Посполитої й створення власної держави на території, що явно виходила за межі козацького регіону. У середині липня один з полонених козаків заявив кам'янецькому старості П.Потоцькому, що вже «держава від вас, ляхів, перейшла до нас, козаків» і кордон має проходити по р. Горинь. Повстанці повідомляли про наміри дійти «до Вісли», «вдарити по Речі Посполитій», а на визволеній території створювали органи влади («заводять своїх урядників, — писав князь В.Д.Заславський, — окрему республіку собі вчинивши»). Польські урядовці засвідчували існування в українців намірів домогтися «відокремлення Русі від Корони».

Провідну роль у надзвичайно інтенсивному процесі руйнування польських і становлення українських державних інституцій — центральних і місцевих органів влади, території, судових установ, армії, нової соціальної структури, адміністративно-територіального устрою — відігравало козацтво. Саме у цей час почалося формування державної еліти. Виразно простежується прагнення повсталих до створення єдиного державно-адміністративного устрою. І до кінця року закладаються підвалини унітарної, республіканської за формою правління, національної держави. В її політичному розвитку окреслилася боротьба двох тенденцій — демократично-охлократичної та монархічної (гетьманської).

Однією з найважливіших особливостей революції було тісне поєднання визвольної й релігійної боротьби з соціальною. Сотні загонів селян і міщан громили маєтки, знищували шляхту (незалежно від її етнічного походження й конфесійної приналежності), орендарів, корчмарів, урядників. Пани відразу ж звернули увагу на те, що повстанці «вогню і мечу» піддавали «лише шляхетський стан», намагаючись « повністю його знищити». Тому не без підстав брацлавський воєвода А. Кисіль одним з перших побачив у ній «жахливу селянську війну». Генератором соціальної активності селянських мас виступав козацький ідеал. У їх самосвідомості зафіксувалося стереотипне уявлення про козака як людину, вільну від будь-яких обов'язків перед паном і державою (за винятком військового) і котра користується особливим імунітетом (особиста воля, право володіння землею, своя юрисдикція тощо). Саме тому, що боротьба за здобуття козацького імунітету стала загальноукраїнським явищем, селяни і міщани масово покозачувалися («хлопство, збунтувавшись, у козацтво пішло») й запроваджували «козацькі порядки». Вони, по суті, означали не що інше, як створення органів місцевого самоуправління, що стали основою адміністративних структур Української держави.

На початок серпня соціальна боротьба вийшла за межі звичайного повстання. Вперше в історії України вона охопила більшу частину її території. Зміст боротьби полягав у знищенні існуючої системи соціально-економічних відносин, виборенні особистої свободи, права власності на землю та сільськогосподарські угіддя. З огляду на це можна стверджувати, що протягом липня вона переросла у Селянську війну, що тривала до червня 1652 р.

Яку позицію зайняла польська еліта щодо розв'язання українського питання? Вона була на диво одностайною у несприйнятті навіть у зародковому стані ідеї української державної автономії. Тому під час розробки інструкції посольству для переговорів з Б.Хмельницьким промовці наголошували на неприпустимості поступок, якщо козаки захочуть «відірвати від королівства якусь частину землі». Тому до її змісту вноситься застереження комісарам — ні в якому разі не дозволяти створення « особливого уділу з володінь Речі Посполитої».

За обставин, коли, з одного боку, проти мирних переговорів виступали маси селян і міщан, підтримувані радикальним угрупованням старшини (очолював М.Кривоніс), а з другого — більшість шляхти, переговори заходять у безвихідь. Стає реальною загроза відновлення воєнних дій. Тому Б.Хмельницький проводить майстерне маневрування силами 100— 110-тисячної армії між Старокостянтиновим і Пилявцями й обирає місцевість майбутнього бою, де можливо було б використати кінноту.

На початку вересня українці розташувалися неподалік Пилявець: на правому березі р. Ікви головні сили армії, а на лівому — полки М.Кривоноса. їх з'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінформувати польське командування, гетьман заманив сюди 80—90-тисячне вороже військо, котре 19 вересня розташувалося табором на пагорбах і в заболочених долинах. Реально оцінивши співвідношення сил, він вдався до тактики активної оборони табору з наступним завданням потужного контрудару. Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький наступного дня провів добре скоординовану широкомасштабну наступальну операцію з обох таборів й розгромив противника. Ця перемога дозволила українському командуванню перебрати ініціативу у веденні воєнних дій, створила сприятливі умови для визволення Західного регіону.