Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави.

Рушійні сили і характер революції. Проблема її типології, хронологічних меж та періодизації

Довідавшись про розгром польського війська, селяни і міщани масово бралися за зброю і восени 1648 р боротьба охопила всі етноукраїнські землі Речі Посполитої. 3 поміж соціальних верств найважливішу роль в революції відігравало козацтво, котре міцно тримало у своїх руках провід і винесло на плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно становило кістяк армії, основу нової політичної еліти, чинило найорганізованшіий спротив феодалізації соціально-економічних відносин, незважаючи на те, хто виступав її рушієм старшина, панство, польський чи російський уряди. Дуже активну участь у революційних подіях взяло селянство, особливо протягом 1648-1652,

1658—1659,1664—1666,1668 рр. Поголовно «покозачившись» у 1648 р., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вільностей». На жаль, обезкровлене селянство Західного регіону, починаючи з осені 1649 р. (залишившись за межами Української держави), відходить від активної боротьби й знову потрапляє у феодальну залежність до панів. Масового характеру набрала у 1648 р. участь у боротьбі міщан. Саме за їх сприянням загонам повстанців вдалося опанувати найміцніші міста-фортеці, а в окремих регіонах вони відігравали провідну роль в організації боротьби (Західне Поділля, Житомирщина, Луцький повіт, Галичина).

З самого початку боротьба охопила «всю Русь» й спрямовувалася проти національно-релігійного гноблення з боку Польщі Українці прагнули звільнити від «ляхів» «Руську землю» й домогтися «відокремлення Русі від Корони». 3 кінця 50-х рр. народні маси розпочали також боротьбу проти колоніальної політики Росії, уряд якої намагався звести нанівець суверенітет козацької України, вони також чинили спротив спробам Кримського ханства й Порти підпорядкувати її своїм інтересам.

Невід'ємною складовою революції була соціальна боротьба. Незважаючи на виразно окреслені жорстокість та розбійницький й грабіжницький аспекти, основний Ті зміст полягав у ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації, у виборенні особистої свободи і вільної (фермерського типу) власності на землю. Влітку 1652 р. селяни і міщани де-факто добилися визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань.

Отже, боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер її головніші завдання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодальну модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу. Визначальним було виборення незалежності, бо лише вона відкривала перспективу розвитку нових відносин й могла б запобігти процесу феодалізації суспільства.

В історичній науці залишаються відкритими питання типології, хронологічних меж і періодизації боротьби, що розпочалася в 1648 р. Набрали поширення такі її терміни як «повстання» (козацьке, народне, українське, селянське і та ін. ), «війна» (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна, та ін.), «революція» (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська та ін.). Зрозуміло кожне з названих понять розкриває зміст соціально-політичних подій, які мають спільні риси, а за певних обставин можуть розвиватися з однієї в іншу І все ж, такі події як «повстання», «війна» і «революція» різняться між собою і вимагають вживання для означення своєї сутності відповідних дефініцій.

Вважаємо, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером і метою боротьби, якісними змінами, що відбувалися у політичному, соціально-економічному і духовному житті суспільства подія, що розпочалася у 1648 р., становила собою не «повстання» чи «війну», а «Українську національну революцію» близьку до Нідерландської революції 1566— 1609 рр. Помилковим є вживання термінів «козацьке повстання», «козацька війна» і т. ін., бо вони ігнорують національно-визвольну боротьбу української нації за створення незалежної держави й зводять зміст події до внутрішнього соціального конфлікту у Польщі (таку оцінку їй давали польські історики другої половини XVII ст.).

Залишається нез'ясованим питання хронологічних меж революції. В радянській історіографії 50—80- х рр. панував погляд, що Визвольна війна тривала протягом 1648—1657 рр. На нашу думку, зі смертю великого гетьмана в серпні 1657 р. боротьба народу за розв'язання головніших завдань не припинилася, хоча тепер точилася у значно складніших внутрішніх і геополітичних умовах. Не випадково сучасники подій 60—70-х рр. вбачали в них продовження боротьби, що спалахнула у 1648 р. Лише ліквідація державних інституцій у Правобережній Україні й зречення від влади П. Дорошенка у вересні 1676 р. ознаменували завершення революції поразкою.

В її розвитку виділяємо такі періоди:

Перший (лютий 1648 — червень 1652 рр.) характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби. Витворена Українська держава де-факто виборює незалежність, а Селянська війна завершується ліквідацією дореволюційної системи феодальних відносин на селі.

Другий (червень 1652 — серпень 1657 рр. ) відзначається погіршенням геополітичного становища козацької України та активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі. Посполитої й возз'єднання в межах держави усіх етно українських земель. У політичному розвитку намітилася яскрава тенденція щодо утвердження монархічної форми правління в особі спадкового гетьманату.

Третій (вересень 1657 — червень 1663 рр.) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й розколола Українську державу на два гетьманства.

Четвертий (липень 1663 — червень 1668 рр. ) ознаменувався намаганнями польського і російського урядів поділити Українську державу та відчайдушною боротьбою національно-патріотичних сил за збереження її єдності.

П'ятий (липень 1668 — вересень 1676 рр ) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та поразку революції.