Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави.

Причини революції

На середину XVII ст. у різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі Л суперечності з існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин. В чому вони проявлялися?

І. У політичній сфері:

Організувавши в ході укладення Люблінської унії 1569 р. інкорпорацію українських земель, польська еліта сформулювала імперську доктрину, за якою вони проголошувалися такими, що раніше належали Польщі, були від неї відірвані, а тепер законно поверталися до її складу. Таким чином, український народ не лише позбавлявся історії незалежного державного розвитку, але й перспектив у майбутньому, бо терени його проживання проголошувалися споконвічними польськими землями. На середину XVII ст. польська політика привела до денаціоналізації української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалася з польською на платформі польської державної ідеї.

Із перебранням козацтвом на себе функції виразника національних інтересів, воно починає, особливо в 20—30-х рр., набувати функції «носія української державності». Тому не випадково відіграє провідну роль у формуванні в козацькому регіоні зародків українських державних інституцій, які прагнула ліквідувати Польща. Виступаючи новою елітою («політичним народом»), воно все наполегливіше виступає у захист «прав і вольностей руського народу» й започатковує розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу Південному регіону. Інтереси політичного розвитку України приходили у непримиренну суперечність з інтересами Речі Посполитої.

ІІ. У національно-релігійній сфері:

На середину XVII ст. колоніальна політика національно-релігійного упослідження православних українців (абсолютної більшості населення) окреслилася (особливо в Західному регіоні) досить виразно. По-перше, послідовно проводився курс на їх усунення від участі в міському самоуправлінні, яке в найбільших містах починає зосереджуватися в руках поляків; православним єпископам заборонялося засідати в сенаті. По-друге, чинилися перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого в економічному житті великих міст провідну роль починають відігравати поляки й представники інших національностей. Ця політика таїла загрозу усунення українців від магістрального поступу нової цивілізації (в якій провідну роль відігравало місто) та їх замкнення у сфері середньовічного села, а відтак перетворення у «селянську націю». По-третє, проводилася політика на ліквідацію православної віри й впровадження католицизму та уніатства (закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво чи уніатство тощо). По-четверте, дискримінація у сфері мови та освіти. По-п'яте, в умовах загострення національно-визвольної боротьби каральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями). Вважаємо слушним міркування канадського вченого Ф.Сисина, що якби «не повстання Хмельницького, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському королівстві».

В умовах швидкого розвитку національної свідомості викристалізовуються національні інтереси, осмислення їх значимості у житті суспільства. Утверджується переконання, що поляки прагнуть «руський бідний народ унівець повернути і зовсім викоріняти», а відтак зміцнюється рішучість знищити «панування ляхів».

ІІІ. У соціально-економічній сфері:

Хоча за рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів, все ж на цей час вже окреслився процес розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах відбувалося зародження початкових форм мануфактурного виробництва. Особливо виразно подих нової цивілізації проявлявся, на відміну від Нідерландів і Німеччини, не в промисловості й торгівлі, а в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства — за суттю фермерського. І протиріччя між ним і наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке грунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає одним із головних причин вибуху 1648 р. По-друге, козацтво виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно різнилися від існуючих середньовічних суспільних відносин й вступили в антагоністичну суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не викликати його збройного спротиву. По-третє, відбувалися надзвичайно швидкі темпи як зростання соціально-економічного визиску селян і міщан, так і закріпачення ще відносно вільного населення Південного й Східного регіонів.

ІV. У психологічній сфері:

Відомий соціолог П.Сорокін встановив: придушення базових інстинктів породжує «революційні відхилення у поведінці людей». До них належать голод і травний інстинкт; інстинкти власності, самозбереження, свободи, успадкованих здібностей тощо. Протягом 1647—1648 рр. голод охоплював великі райони країни; протягом 20—40-х рр. відбувався процес втрати селянами, козаками, міщанами, дрібною шляхтою власності; постійні напади татар і репресії з боку державних структур придушували інстинкти як індивідуального, так і групового самозбереження, самовираження успадкованих здібностей, а закріпачення вело до втрати свободи.

Отже, на 1648 р. в Україні зав'язався складний вузол різних суперечностей, що міцно перепліталися і розв'язати який правлячі кола Польщі виявилися неспроможними.