Історія України навчальний посібник

Українські землі у складі Литви та Польщі

Економічне життя XIV — першої половини XVI ст.

Основу економіки України у ХІV-ХVІ ст. становили землеробство й традиційні промисли мисливство, бортництво, рибальство, причому останні переважали у господарській діяльності значної частини населення.

Це й не дивно далися взнаки монгольська навала і небезпечне сусідство з «Татарією» (на кордоні з якою наприкінці XV ст. розміщував Киш італієць Амброджю Контаріні). Занепала аграрна культура Величезні обшири східноукраїнських земель, що їх родючість і напрочуд багатий рослинний та тваринний світ дивували сучасників-іноземців, обезлюднівши, перетворилися на суцільні мисливські й бортні «уходи» (угідця). Вони стали тереном особливої форми експлуатації природних багатств — сезонного «уходництва». Ним займалися приходні — і серед них не тільки промисловики — професіонали, а й міщани та селяни Характерно, що у XIV—XV ст. значна частина останніх, як і за давніх-давен, платила данину «медом і скорою (шкурками хутрових звірів — куниць, білок, бобрів, лисиць тощо)». Бортні землі становили самостійні господарські об'єкти — предмет пожалувань литовських князів Аналогічна картина спостерігалася й на тих землях, які у XVI ст опинились у складі Московської держави військово-служилому люду при розміщенні на території найчастіше роздавали «за пашню» бортні угіддя.

Промислова діяльність, яку живив стабільний на продукти мисливства, бортництва на, перетворюючись на постійне заняття, значно обмежувала господарську ініціативу населення. Це породжувало залежність Полісся й Середнього Подніпровя від довозу зерна, зокрема із західноукраїнських земель, де аграрні відносини набули більш зрілих форм і звідки, починаючи з середини XVI ст., хліб експортувався у Західну Європу.

Впродовж XIV—XVI ст. українські землі, попри економічну стагнацію, були одним з важливих чинників системи європейської торгівлі. Активно функціонував дніпровський шлях, обслуговуючи, головного, транзитну «московсько-ординську торгівлю з'єднуючи Крим і Північне Причорномор я з Північно-Східною Руссю. Від Таванського переводу її Дніпра торгові каравани йшли «землею або подою», тобто суходолом чи Дніпром, повз Чернігів й Канів до Києва. Тут відкривалися річковий та сухопутний шляхи на Чернігів і далі, вгору Десною, на Новгород-Сіверський та Брянськ, звідки через Воротинськ, Калугу, Серпухів і Лопасню купці діставалися до Москви.

Окрім цієї «стародавньої й загальновідомої в усіх своїх звивинах дороги» з Криму до Московщини вів ще один шлях — «полем», повз державні митниці Починаючись біля Перекопу, він ішов степом до витоків р. Коломак, де повертав на Путивль. Звідси купецькі каравани прямували до Москви через Новгород-Сіверський або Новосиль.

Цими торговими шляхами через Подніпров'я курсували різноманітні східні товари тканини, одяг, килими, сап'ян, шовк-сирець, прянощі (шафран, перець, імбир), фарби, коштовності, ладан, мускус, мило, зброя. Назустріч їм з півночі йшли предмети московського експорту хутра, шуби, шкіра і шкіряні вироби тощо. Частина цього краму реалізовувалася на українських ринках, зокрема у Києві, який, за описом середини XVI ст., що належить Михалону Литвину, був «наповнений чужоземними товарами». Він же твердив, що завдяки цій торгівлі «київські намісники, відкупники, купці, міняйли, власники човнів, візниці, провідники, корчмарі постійно збагачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин на це не скаржились. Каравани приносять вигоду киянам і тоді, коли, простуючи через непрохідні степи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами. Тому трапляється, що в непоказних київських хижах (втім, переповнених плодами, овочами, медом, м'ясом і рибою) з'являються дорогоцінні шовки, коштовності, соболині та інші хутра і прянощі у такій кількості, що я й сам, бувайте, бачив там шовк, дешевший за полотно у Вільні, а перець, дешевший за сіль».

Чимало торгових шляхів пролягало теренами Галичини, Волині та Поділля Ними у Західну Європу рухалися як східні й московські товари, так і продукти місцевого господарства віск, мед, зерно, шкіра, худоба, солона риба, сіль, деревина тощо. Натомість ввозилися західноєвропейські тканини (сукно, атлас, оксамит, полотно), одяг, ремісничі вироби, залізо, вина. Протягом XV—XVI ст. економіка цих земель поступово переорієнтовувалася на потреби зовнішнього ринку, який з плином часу потребував дедалі більше деревини й продукції місцевого промислового та сільського господарства. Інтенсифікація останнього досягалася за рахунок організації фільварків, зростання панщини й обезземелення селянства, що безпосередньо впливало на соціальні відносини у регіоні.