Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Література

Усна історія — перекази, легенди, дружинні пісні та інші види фольклорної творчості — у всіх народів була попередницею історії писемної, яку в Київській Русі започаткувало літописання. Літописи є також пам'ятками художньої літератури Слов'янська писемність з'явилася на Русі на межі IX і X ст., про що свідчать, зокрема, знахідки знарядь для письма (писал) в археологічних шарах того часу. До «Повісті» вписані слов'янські переклади угод Русі з Візантією 907 і 911 рр. Тому дехто з учених, припускав, що літописання в Київській Русі виникло в X ст., у часи Олега та Ігоря, а перші записи, як-то літописні, були зроблені в середині IX ст., у часи Аскольда.

Однак сама по собі наявність писемності ще не могла автоматично породити літописання на Русі. Воно виникло в XI ст., на певному щаблі розвитку давньоруського суспільства, із зростанням етнічної самосвідомості в процесі завершення будівництва держави.

Академік О. О. Шахматов встановив, що перший вітчизняний літопис, названий ним «Найдавнішим», було створено в Києві 1037—1039 рр., ймовірно, в Софійському монастирі. Вчений спробував реконструювати цей літописний звід на основі «Повісті» і одного з Новгородських літописів — так званого «Першого молодшого ізводу». Найдавніший літопис був коротким, у кілька разів поступався за обсягом тій же «Повісті» Дехто з вчених виступив з припущенням, що одним із складачів «Найдавнішого» літопису, а можливо, й головним був славетний філософ, письменник і церковний діяч, митрополит київський Іларюн Таке припущення виглядає вірогідним, бо грунтується на текстологічній та ідейній близькості основного твору Іларюна «Слово про закон і благодать» і «Найдавнішого» ізводу.

Другим на Русі за часом створення є Новгородський літопис, складений близько 1050 р. Сліди його також простежуються у Новгородському першому літописі молодшого ізводу. Справу давньоруського літописання продовжив високовчений чернець Києво-Печерського монастиря Никон, створивши в 1073 р перший Печерський звід А 1093-1095 рр. у тому ж монастирі складено другий Печерський звід, названий Шахматовим «Початковим».

Та всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу Першим літописним ізводом, що дійшов до нас, є «Повість временних літ», ім'я складача якої, мудрого ченця Печерського монастиря Нестора, названо в Хлебніковському спискові цієї пам'ятки Нестор розгорнув історію східних слов'ян на тлі всесвітньої історії, він використав як джерела давньоруські фольклорні пам'ятки, твори грецьких істориків та хроністів, тексти договорів руських князів із Візантією тощо.

«Повість» є загальноруським літописом, що відбиває минуле східних слов'ян на всьому просторі їх розселення Вона пройнята духом високого патріотизму, містить заклики до об'єднання руських князів перед загрозою навали кочовиків «Повість» сповнена гордості за свій народ, віри в його славне майбутнє. Завдяки глибоким філософським роздумам та узагальненням, високим літературно-художнім якостям «Повість» стала вершиною літератури Київської Русі початку XII ст. Вона дійшла до нас у третій редакції, виконаній у київському Видубицькому монастирі невідомим нам книжником близько 1118 р.

Гідним продовженням «Повісті» став створений також у Києві Київський літопис XII ст., що завершується на останніх роках того століття. За своїми художніми достоїнствами він не поступається твору Нестора, але перевершує його докладністю й насиченістю розповіді, намаганням зрозуміти сенс минулого й тенденції сучасного літописцеві політичного життя Київський літопис містить яскраві й колоритні характеристики політичних діячів свого часу. До нього включені численні художні повісті, найбільш відомою серед яких є повість про невдалий похід Ігоря Святославича у Половецький степ 1185 р. Починаючи з 30-х рр. XII ст. розповідь Київського літопису стає дедалі докладнішою, зосередившись на боротьбі за Київ князівських кланів Мономашичів і Ольговичів. Загальноруські події у ньому поступово відходять на другий план. Складачі й редактори цього ізводу постійно закликають руських князів до єднання перед половецькою загрозою, відновлення єдності Давньоруської держави.

В усіх відомих на сьогодні давньоруських ізводах, де міститься Київський літопис, його продовжує літопис Галицько-Волинський, доведений до 90-х рр. XIII ст. Він не є традиційним літописним ізводом, а являє собою низку повістей про Данила й Василька Романовичів, котрі по смерті батька Романа Мстиславича (1205) протягом сорока років наполегливо й послідовно відновлювали створене ним Галицько-Волинське князівство. Остання частина джерела присвячена нащадкам Данила і Василька, які не спромоглися зберегти єдність Галицько-Волинської Русі по смерті Данила Галицько-Волинський літопис є надзвичайно цінним джерелом з історії Південної Русі XIII ст., високохудожньою літературною пам'яткою.

Ми приділили чималу увагу літописам тому, що вони є основними й в абсолютній більшості випадків єдиними джерелами з історії Київської Русі IX—XIII ст., зокрема її південних земель. Поряд з ними створювались й інші пам'ятки давньоруської літератури На жаль, до нашого часу дійшла лише мала їх частка. Серед них можна виділити видатний філософський твір Іларюна. «Слово про закон і благодать» (30—40- і рр. XI ст. ), сповнений роздумів про героїчне минуле й пророкувань славного майбутнього руського народу, «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст. ), в якому життєпис князя поєднується з викладом історії Русі другої половини XI — початку XII ст., розумінням сенсу її подій, явищ і персонажів, розповідями про власний досвід керування державою, закликами до наступників берегти 11 єдність.

Особливе місце серед творів красного письменства посідає єдина серед збережених часом поетична пам'ятка давньоруських часів «Слово о полку Ігоревім» (кінець XII ст. ) Невідомий автор «Слова» закликає князів забути чвари, об'єднатися і захистити рідну землю від страшного ворога — половецьких ханів. Він ставить їм у приклад великого князя київського Святослава Всеволодича.

Був же він грозою для ворога,

Приборкав його полками сильними,

Ще й мечами булатними.

Високо літературними й глибоко філософськими творами Київської Русі є пам'ятки агіографічного мистецтва — житія руських святих. Серед південно-руських пам'яток цього жанру найбільш відомими є створені в другій половині XI ст. «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського». Останнє належить перу літописця Нестора.