Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Сільське господарство й промисли

Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і досягло високого для свого часу рівня розвитку. Воно спиралося на прадавні традиції східних слов'ян, що з незапам'ятних часів були землеробами. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. У різних регіонах величезної держави залежно від грунтів і кліматичних умов застосовувалися різні системи обробітку землі.

У лісовій зоні віддавали перевагу підсічній системі, застосовуючи для обробки землі легку соху. Ліс вирубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за якої родючість землі відновлювалася природним шляхом. Не пізніше кінця І тис. н. е. тут головне знаряддя обробітку землі — соху змінив плуг із залізним наральником, що давало особливо добрі результати при розорюванні важких, цілинних грунтів.

У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси, їх досить часто знаходять під час археологічних розкопок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі було на такому агротехнічному рівні, який давав можливість забезпечити високі для свого часу врожайність і продуктивність праці.

Іншим важливим видом сільськогосподарської діяльності руських людей було скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються різні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобу випасали з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелогових землях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасали сіно, зерно тощо.

Серед сільських промислів особливо розвинутими були мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахів забезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок давав добрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруського експорту, розходячись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль серед промислів відігравали бортництво (добування меду диких бджіл) та бджільництво. Мед і віск мали попит на Русі та за її межами. Князі й бояри були особливо зацікавлені в підтриманні сталого рівня виробництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товари продавалися на ринках Візантії, країн Близького Сходу й Західної Європи. Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, дорогі тканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.