Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українці за межами України

Українці Західної Європи

Українські поселення з'явилися в країнах Європи у давні часи. В Швеції, Німеччині

та Франції 1714 р. певний час перебував гетьман П. Орлик зі своїми прихильниками. А в 70-і рр. минулого століття починається хвиля політичної еміграції українців з Російської імперії до країн Західної Європи (М. Драгоманов). Інший потік української еміграції брав початок у Галичині, Буковині та Закарпатті.

Ще один потік еміграції складався з українців, головним чином з Галичини, Буковини та Закарпаття. Власне з тих, хто в кінці XIX ст. виїжджав тимчасово до західноєвропейських країн на заробітки.

Слід відзначити, що виїзд українців на заробітки в ці країни мав досить-таки обмежений характер, коли ми порівнюємо його з масовою еміграцією до США та Канади. Нерідко окремі групи українців, які мали намір емігрувати на заробітки саме в США або Канаду, змушені були через брак коштів залишатися, принаймні тимчасово, в Західній Європі.

Ще до Першої світової війни невеликі групи українських заробітчан поселилися у Великобританії, Бельгії. На цей же період припадає початок сезонної міграції селян із західно-українських земель у Німеччину (до 75 тис на рік) і в менших розмірах — у Данію.

Чергова, значно численніша порівняно з попередніми періодами, хвиля політичної еміграції з України припадає на 1919—1920 рр. Європейські країни стали притулком для тих жителів України, котрі не прийняли радянської влади (Наддніпрянщина), польського окупаційного режиму (Західна Україна). Кістяк української еміграції склали міністри уряду Української Народної Республіки, її службовці, учасники військових формувань. За кордоном залишилися члени дипломатичних місій УНР, зокрема у Франції, Англії, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Фінляндії тощо. Емігрувала також частина діячів науки і культури, студентської молоді.

Найпомітніший за чисельністю осередок еміграції з України сформувався у Франції за даними зарубіжних джерел, кількість українців у цій країні досягала 40—50 тис. чол.

Після закінчення Першої світової війни українські громади формувалися в основному із військовополонених та іммігрантів, які не приймали ідеологію побудови соціалістичного суспільства в Україні. У міжвоєнний період виникли кількатисячні спільноти з українців у Німеччині та Австрії, значно меншими у кількісному відношенні вони були в Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швейцарії тощо.

Подальший процес української імміграції пов'язаний безпосередньо з ходом і наслідками Другої світової війни Емігранти цього періоду — переважно «переміщені особи.

За даними Центрального представництва української еміграції (Ашафенбург, Німеччина), наприкінці 1946 р. на території Західної Німеччини знаходилось 177 тис. українців, у тому числі в американській зоні — 104 тис., в англійській — 54 тис., у французькій — 19 тис. У трьох західних окупаційних зонах Австрії проживало 29 тис. українців. Близько 15 тис. українців було розташовано у таборах в Італії.

Перша переселенська хвиля із Західної Німеччини припадає на 1946—1947 рр. За цей період виїхало близько 25 тис. чол., у першу чергу в Англію, Бельгію та Францію. Незначна кількість українців віком до сорока років емігрувала до Бразилії, Венесуели, Австралії і Канади. У наступні два роки спостерігається активізація виїзду українців із Західної Німеччини. Через деякий час їх кількість, що залишилася на її території, стабілізувалася й становила на кінець 50-х рр 17 тис. осіб.

У 80-і рр. загальна кількість українців та їхніх нащадків у ФРН подавалася зарубіжними авторами в межах 20 тис, із них майже 9 тис., або 44%, проживає у Баварії.

Внаслідок переселення українців з таборів біженців і «переміщених осіб» з найчисельніших українських колоній на Європейському континенті сформувався ще один осередок у Великобританії. Крім учасників дивізії СС «Галичина» (понад 8 тис. осіб), сюди прибуло близько 6 тис. українців із корпусу польського генерала В Андерса, а також 21— 24 тис. із західних окупаційних зон Німеччини та Австрії Майже 2 тис. українських жінок з Югославії і Польщі одразу ж по війні приїхало до Великобританії у відповідь на шлюбні оголошення Союз українців. Британії вважає, що кількість українців у цій країні на середину 80-х рр. становила 35 тис. чол.

Другою західноєвропейською державою, де проживає порівняно багаточисельна колонія українських поселенців, залишається Франція. З урахуванням природного приросту та міграційних процесів на середину 50-х рр. вона нараховувала до 40 тис. осіб. Згодом ця цифра дещо зменшилась і стабілізувалася на рівні 25—30 тис.

Певна частина «переміщених осіб» прибула до Бельгії, Швеції, Данії, Нідерландів, що позначилося на кількісному складі української діаспори у цих країнах. Однак за чисельністю ці громади поступаються українським громадам Німеччини, Франції, Великобританії.

Як і в інших регіонах світу, українці, що мешкають у країнах Західної Європи, прагнули згуртування Українські організації політичного, релігійного, культурного та наукового плану активно діяли у міжвоєнний період. Могутнім поштовхом для розбудови громадського життя українських поселенців на західноєвропейському терені стало прибуття сюди представників уенерівської еміграції. У Франції, приміром, вони почали концентруватися навколо Української громади, заснованої в Парижі 1924 р. На початку 20-х рр. великою активністю відзначався віденський осередок української еміграції, де, до речі, до 1924 р. перебував М. Грушевський.

У період після Другої світової війни українці в Західній Європі розбудували досить широку мережу нових громадських організацій та установ, ряд з яких до того ж ще й представляє їхні інтереси в зносинах з властями країн поселення. До таких організацій, приміром, належать Український центральний громадський комітет у Франції, Об'єднання українських робітників у Франції, Центральне представництво української еміграції в Німеччині, Союз австрійців українського походження, Координаційна рада українських організацій Австрії, Союз українців у Британії, Об'єднання українців у Великобританії, Союз українців у Бельгії та ін.

Цій же меті підпорядкована й діяльність багатьох жіночих, молодіжних, професійних, культурологічних і просвітянських організацій, товариств і об'єднань, початки яких були закладені ще в період перебування українців у таборах для біженців і «переміщених осіб». До них слід передусім віднести Спілку української молоді і Пласт, Об'єднання українських жінок, Об'єднання купців і промисловців, Об'єднання лікарів Об'єднання українських письменників, Об'єднання митців української сцени, Об'єднання українських музик Союз українських журналістів тощо. Не всі об'єднання й товариства такого роду витримали випробування часом та нелегкими обставинами існування поза межами батьківщини. Але деякі з них, хай і під новими назвами, продовжують діяти й понині в багатьох країнах Західної Європи.

До збереження української етнічності в Західній Європі чимало зусиль докладають художньо-мистецькі колективи, скажімо, «Гомін», «Орлик», «Заграва», «Боян» (Великобританія), «Степ», «Запорожці» (Франція) та преса, як-от «Шлях Перемоги», «Християнський голос» (Німеччина), «Українське слово» (Париж), «Українська думка» (Великобританія).