Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Українці за межами України

Українці у США, Канаді, Австралії

Дослідники української еміграції встановили, що першим іммігрантом — українцем на американській землі був А. Гончаренко, колишній священик, заарештований царським урядом за читання революційної літератури. З-під арешту він утік, 1865 р. дістався Америки і оселився у Сан-Франциско. Там Агапій почав видавати газету «Aliaska Herald», яка мала великий вплив на американське громадсько-політичне життя 60— 70-х рр. XIX ст. Однак ще довгий час потому він залишався іммігрантом — одинаком.

Початок масової імміграції українських переселенців припадає на 1877 р., коли до США прибула перша група закарпатських селян, завербованих для роботи на шахтах Пенсільванії.

Згідно з архівними даними, прибуття перших українських поселенців до Канади датується 1891 р. Однак останнім часом висловлюється припущення, що вихідці з України прибували до Канади і до 1891 р., головним чином, вони переходили сюди із Сполучених Штатів у пошуках вільних земель, придатних для заняття сільським господарством.

Масова еміграція з українських земель до Північної Америки поділяється на три фази (інколи вживається термін «хвилі»), що, звичайно, пов'язано з чисельністю переселенців

1) останнє десятиліття XIX ст. — до початку Першої світової війни, 2) початок 20-х рр XIX ст. — до закінчення Другої світової війни, 3) повоєнна еміграція (1947—1962).

За масштабами перша «хвиля» української еміграції переважає наступні. Скажімо, до США за цей період прибуло від 200 до 300 тис., а в Канаду (1896—1914) переселилося 170 тис. українців. Переважну більшість української імміграції складало збідніле селянство Галичини, Буковини та Закарпаття серед іммігрантів, що прибули до США за період з 1899 по 1910 р., 97,86% були селяни й лише 2,03% кваліфіковані й напівкваліфіковані робітники. Ця обставина зумовлювала трудовий характер переселенського руху жителів названих районів України, які на той час входили до складу Австро-Угорської монархії. Основні причини масової еміграції трудящих за океан обумовлювала загальна економічна відсталість західноукраїнських земель, виснажлива праця, тягар політичного безправ'я й національного гніту породжували серед українських селян настрої відчаю, який гнав їх з рідної землі.

Іммігранти, які прибували на Американський континент, зустрічалися тут з новою структурою суспільних зв'язків, з новими звичаями й традиціями, що значно відрізнялися від тих, які вони залишили у себе на батьківщині. Для пристосування переселенців — українців до умов економічного, соціального і культурного розвитку суспільства на новому континенті потрібен був певний час. Саме в цей період адаптації перед іммігрантами стала нагальна потреба в об'єднанні їх у певну спільність. І однією з головних ознак формування такої спільності було українське походження, яке підкріплялося єдиною мовою, близькістю культури та звичаїв переселенців із різних регіонів України.

Власне, імміграція кінця XIX — початку XX ст. із західноукраїнських земель склала основу для формування українських етнічних груп у США і Канаді. Цьому процесові сприяло утворення однорідних поселень українських іммігрантів у американських штатах Нью-Йорк, Пенсільванія та Нью-Джерсі (тут сконцентрувалося близько 77% усіх українців, що прибули до США) та канадських провінціях Альберта,Саскачеван, Манітоба, де поселялося 3/4 всіх переселенців з України. Такий характер розселення українців першої фази визначила можливість їхнього працевлаштування. Саме у названих штатах були зосереджені центри гірничодобувної, металургійної промисловості, будівництва, які потребували значну кількість робочих рук. Ще не повністю освоєні згадані вище провінції Канади надавали можливість зайнятися західноукраїнському селянству звичною для них роботою у сільському господарстві.

В межах новоутворених етнічних поселень українські іммігранти зберегли свою етнічну самобутність, свої культурні та побутові особливості, інакше кажучи все те, що пов'язувало їх з батьківщиною. Та обставина що іммігранти зазнавали дискримінації з боку правлячої англосаксонської верхівки, посилювала тенденцію до об'єднання, і, власне, новоутворені етнічні групи виконували своєрідну роль захисту від насильницької асиміляції. Однак опір вимушеній американізації чи канадизації не означав, що вони стали на шлях консервації побуту, звичаїв, моральних цінностей, нагромаджених історичним досвідом на рідних землях.

Вже у перші десятиліття поселення вихідців з України в Канаді і США виникли різного роду організації, що керували громадсько-політичним життям, були об'єднавчими центрами розрізнених загонів українських іммігрантів.

За М. Настасівським, відомим дослідником української імміграції у США церква стала « найпростішою, найзрозумілішою і перш необхідною формою організації».

І хоча в кінці XIX — на початку XX ст. у Північній Америці виникали інші соціальні інституції українців (запомогові й професійні товариства, жіночі й молодіжні організації), церква продовжувала відігравати значну роль у житті українських етнічних груп.

Якщо вона виконувала роль ідеологічного фактора у формуванні українських етнічних груп, то скажімо, запомогові товариства (особливо на перших стадіях) виступали «фундаторами їхніх матеріальних засад. Створення таких товариств було викликане браком системи соціального забезпечення країн поселення, а в пізніші часи — й неефективністю щодо переселенців. Завдання запомогових товариств полягало у наданні матеріальної допомоги, в орієнтації та пристосуванні до нових умов праці й життя. 3 часом соціальна роль запомогових товариств стала помітно змінюватися Коли минула хвиля масової еміграції за океан, відпала і значна частина функцій союзів зустрічі, розміщення іммігрантів, сприяння в отриманні освіти чи набутті фаху.

За кількістю переселенців згадувані періоди значно поступаються першій фазі масової еміграції. Наприклад, під час другої і третьої фаз у США іммігрувало близько 110 тис. осіб, а в Канаду — 100 тис. Причому переважна їхня більшість прибула за океан після Другої світової війни,— «переміщені особи». Для кількісного збільшення українських етнічних груп «переміщені особи» не мали вирішального значення в США вони складали лише 7% осіб українського походження, а в Канаді — до 9%. Проте у суспільно-політичному житті їхня роль була помітною.

З прибуттям до США і Канади повоєнної імміграції практично завершується формування українських етнічних груп у цих країнах. Щоправда, іммігранти українського походження прибувають у Північну Америку з інших країн (наприклад, Аргентини, Бразилії, ФРН), але їхня кількість незначна, вони не мають якогось помітного впливу на процеси формування етнічних груп, як і ті, хто поодиноко прибуває з України.

Від самого початку перебування у країнах Північної Америки іммігранти з України вибудовували своє організаційне життя, прагнучи, з одного боку, адаптуватися до місцевих умов, а з іншого — зберегти свою самобутність Однією з най популярніших форм (поза церквою) організаційного життя українців у США стали страхово-допомогові товариства 1892 р. вихідці із Закарпаття, в основному священики, заснували одне з перших таких формувань «Соєдиненіє греко-католицьких русских братцтв в Северной Америке». Внаслідок внутрішнього розколу та виходу з нього галичан і пряшівчан останні 22 лютого 1894 р. утворили «Руський народний союз» з метою надання допомоги потерпілим, хворим, членам сімей загиблих і т. п. Органом Союзу стала газета «Свобода», яка щоденно виходить і понині є найбільшим українським виданням на Заході. 3 1914 р. організація має назву «Український народний союз» (УНС). Нині він є найбільшою організацією української громади у США й Канаді (центри — Джерсі-Сіті й Торонто). Крім нього, слід згадати Українську народну поміч (Чикаго—Торонто), Український братський союз (Скрентон—Торонто), Союз українців — католиків. «Провидіння» (Філадельфія), які й сьогодні здійснюють досить активну ділову і фінансову діяльність.

В останні два — три десятиліття серед українців намітилася тенденція до організаційного оформлення за етнічно-фаховою ознакою. Приміром, 1979 р. утворена Світова репрезентація українських інженерів з центром у Філадельфії. У Чикаго з 1977 р. діє Світова федерація українських лікарських товариств, основу якої складає Українське лікарське товариство Північної Америки. До речі, нагадаємо, що в 1990 р. свій 3-й конгрес СФУЛТ провела в Україні (Киш—Львів), а 4-ий (1994) — у Дніпропетровську. За таким принципом будують свою роботу. Об'єднання українських адвокатів США і Канади, Товариства українських правників у США, Конференція центральних українських академічних професійних товариств, Україно-Американська асоціація Університетських професорів.

Ведучи мову про структуру організованого життя українців у Північній Америці, варто пам'ятати, що в Канаді і США діють численні українські банки, багато з яких користуються федеральними гарантіями системи «Певність», «Будучність», «Самопоміч» У США вони діють у Чикаго, Нью- Йорку, Балтиморі, Філадельфії, Детройті, Пассей- ку, Джерсі-Сіті (усього кілька десятків), у Канаді — це передовсім Торонто, Монреаль, Вінніпег, Оттава, Квебек, Едмонтон, Скарборо, Саскатун.

Власне, у місцях найбільшої концентрації вихідців з України ряд українців та їхніх нащадків займають не останні місця в банківських сферах обох країн. Про їхній рівень свідчить те, що серед них є працівники таких відомих установ, як Чейз Манхеттен банк і Меллон банк, фінансові менеджери і власники кредитних страхових фірм.

Суттєву роль у тому, що українці в Сполучених Штатах та Канаді мають можливість зберігати свою етнічну специфіку, відіграє шкільне навчання.

Насамперед — парафіяльні школи при українських церквах, суботні програми, де українська тематика посідає вагоме місце, недільні школи, які, хоч і зосереджені на релігійній просвіті, часто-густо вводять курси української мови, пісні та історії

Значний позитивний вплив на збереження української етнічності в Америці мають музеї, зокрема Український музей — архів у Клівленді (США), Село — музей спадщини української культури в Альберті (Канада).

Про те, що культурну спадщину українського народу плекають на американській землі, можна переконатись на прикладі діяльності таких мистецьких колективів, як хори «Боян», «Прометей», «Славута», «Сурма», «Троянда», «Ватра», «Дніпро», «Молода думка», танцювальні ансамблі «Байда», «Громовиця», «Червона рута», «Україна» (США), художні колективи «Шумка», «Гопак», «Трембіта», «Гагілка», «Полтава» (Канада).

З метою забезпечення спадковості у збереженні традицій танцювального мистецтва, в українських громадах створюються дитячі осередки. Так, 1978 р. при центрі св. Володимира й Ольги у Чикаго почала діяти школа балету й народного сценічного танцю, яка об'єднує дітей та молодь усіх віросповідань і різних молодіжних організацій (ПЛАСТ, СУМ, ОДУМ) 1985 р. в Чикаго була відкрита школа українського балету.

До справи збереження української ідентичності на Американському континенті безпосередньо причетна преса Такі газети, як «Гомін України», «Канадійський фармер» (Канада), «Свобода», «Америка» (США) та інші є дійовими чинниками існування української діаспори за океаном.

Українська діаспора в Австралії — наймолодша за часом існування українських поселень у зарубіжному світі. За період з кінця 40-х до середини 60-х рр. українська етнічна група зросла від кілька сот. до 21424 чол. Вони розселені практично у всіх штатах Австралії Причому більшість (до 97%) мешкає у містах майже 35% українців осіло у штаті Новий Південний Уельс (адм. центр — Сідней), 32,6 — у штаті Вікторія (Мельбурн), 16,7 — у штаті Південна Австралія (Аделаїда), 7,3 — у штаті Західна Австралія (Перт), 5,8 — у штаті Квшсленд (Брісбен), 1,5 — на території федеральної столиці (Канберра)

Організаційне життя українців в Австралії бере свій початок від 1950 р., коли в Мельбурні на з'їзді представників українських громад було засновано. Об'єднання українців в Австралії (ОУА), перейменоване 1953 р. у Союз українських організацій в Австралії (СУОА). Сьогодні він налічує близько 20 організацій. У великих містах українські громади мають свої народні доми, при яких діють мистецькі колективи, наприклад, «Боян» у Сіднеї, «Гомін — в Аделаїді

Помітними осередками української етнічності в Австралії є суботні школи (на кінець 80-х рр їх тут налічувалося 12), Центр українських студій університету Макворі (Сідней), Відділення українських студій при університеті Монаш у Мельбурні, газети «Вільна думка» (Сідней) та «Церква і життя» (Мельбурн), а також видавництва «Просвіта', «Ластівка» «Українська книга», «Байда букс».