Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Українці за межами України

Розселення українців у сучасному світі

Будь-які статистичні дані про чисельність українців та про їхнє розселення у сучасному світі умовні. Ця умовність визначається рядом факторів. Є статистика державна, а є громадсько-культурних організацій і церковна. Дані, якими вони оперують, суттєво відрізняються. Ще до недавнього часу українці в деяких країнах Східної Європи (та й у республіках колишнього СРСР) не мали змоги вільно само ідентифікуватися.

Як би то не було, у сьогоднішньому світі налічується від 47 до 50 млн. українців. Під цим етнонімом ми об'єднуємо як тих українців, які себе так усвідомлюють, так і тих, що лише за своїм етнічним походженням частково чи цілком є українцями. Останнє стосується насамперед тих українців, які мешкають за межами Української держави.

Основна маса українців перебуває на території України. Згідно з переписом населення 1989 р , їх тут налічується 37419053 чол. За межами нашої держави нині мешкають від 10 до 13 млн. українців, з них у країнах колишнього Радянського Союзу 7767053. За кількістю українського населення на трьох перших місцях знаходяться Росія (4368872), Казахстан (896240), Молдова (600366 чол.). Далі йдуть Білорусь (291008), Узбекистан (153197), Киргизстан (108027), Латвія (92101), Грузія (52443), Естонія (48271), Литва (44789), Таджикистан (41375), Туркменістан (35578), Азербайджан (32345), Вірменія (8341 чол. ).

Українські спільноти у країнах, що виникли на території Радянського Союзу, формувалися кількома шляхами. Основна маса українців у Росії, наприклад, опинилася внаслідок політики тотальної колективізації сільського господарства, під час здійснення якої велика кількість селян розкуркулювалася й депортувалася за межі України, переважно в Росію. Таким чином, виникли поселення в Башкирії, Сибіру, Алтаї, на Далекому Сході. На Кубані українці з'явилися наприкінці XVIII ст. Багато з них прибули до Казахстану під час кампанії освоєння цілинних земель у 50-х рр. Певна кількість українців мігрувала за межі України в зв'язку з виїздом на навчання та роботу, укладанням шлюбів та політико — ідеологічними кампаніями, як-от рекрутування робочої сили у рамках програми розвитку тієї чи іншої частини Радянського Союзу.

Інша частина вихідців з України чи їхніх нащадків перебуває в країнах Європи, Америки та Ази їхні спільноти сформувалися тут двома шляхами — внаслідок еміграції (Канада, Сполучені Штати, Великобританія тощо) та на базі автохтонного українського населення у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині. Більш-менш повні дані про кількість осіб українського походження у складі населення зарубіжних країн ми маємо в Канаді, оскільки там у переписах населення зазначається його етнічне походження. Згідно з останнім переписом (1991), у Канаді налічується 529615 чол. У 1981 р. подавалася інша цифра — 754980. Річ у тім, що перша цифра враховує тільки тих, чиє етнічне походження зв'язане лише з Україною, а друга — і тих, хто, крім українського походження, вказав іще інше походження. Тобто це ті, хто народився від змішаних шлюбів. Найбільше українців проживають у таких провінціях, як Онтаріо, Альберта, Манітоба, Саскачеван Українська етнічна група в Канаді формувалася внаслідок трьох великих хвиль еміграції кінець XIX — початок XX ст., міжвоєнні роки, період після 2-ої світової війни. Таким же чином утворилася українська етнічна група у Сполучених Штатах Щоправда, перші українські переселенці до США прибули дещо раніше, ніж до Канади. Історія української еміграції у Канаді починається від 1891 р., а у США — з середини 60-х рр. XIX ст. Сьогодні, за підрахунками дослідників української еміграції Сполучених Штатів, у цій країні налічується понад мільйон осіб українського походження. Варто зазначити, що переважна їх більшість як у США, так і в Канаді (понад 85%) — це ті, хто народився у країнах їхнього проживання.

На Американському континенті є ще один значний регіон, де мешкають вихідці з України та їхні нащадки, — Латинська Америка, Аргентина — до 160 тис. , Бразилія — близько 100 тис., Парагвай — 8 тис., Уругвай — 6—8 тис. Основна маса їх прибула сюди у міжвоєнний період — близько 150 тис. Українська етнічна група Австралії за своєю історією — наймолодша. Вона сформувалася, в основному, з 1948 по 1952 р., коли сюди прибули українці із таборів для «переміщених осіб». На кінець 80-х рр. у цій країні нараховувалося близько 34 тис. осіб українського походження. На Європейському континенті виділяється кілька великих осередків проживання українців Великобританія (понад 20 тис. ), Франція (25—30 тис. ), Німеччина (понад 20 тис. ), колишня Югославія (40—50 тис. ), Польща (500— 600 тис. ), Чехія та Словаччина (40 тис. ), Румунія (близько 120 тис. — інколи подається цифра — 600 тис. )

Крім цих країн, українці мешкають у Скандинавських державах (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), Китаї, на півночі Африканського континенту. Щоправда, їхня кількість тут незначна, й вони не зорганізовані у сталі громади з чітко вираженою етнокультурною та соціальною структурою.

За сучасними етнологічними теоріями всі українці й особи українського походження складають український етнос, хоча кожній із його складових притаманний різний ступінь етнічної самосвідомості. Однак у термінологічному плані виникають певні складнощі із визначенням (назвою) тих пагонів українського етносу, які у результаті дії різних чинників опинилися поза межами України. Науковці користуються для визначення цього феномена такими термінами «зарубіжні українці» (з конкретизацією країни, наприклад, канадські, австрійські, американські українці тощо), «особи (громадяни) українського походження» (наприклад, американці українського походження), «українці в країні проживання» (в Росії, у Молдові, в Аргентині і т. ін. ), «вихідці з України та їхні нащадки» (у першому випадку йдеться про тих, хто народився в Україні, в другому — про тих, хто народився в країні проживання чи емігрував туди з третьої країни, але не народжений в Україні).

При вживанні терміна «австралійці (канадці, американці ) українського походження мається на увазі, що він включає два аспекти перший фіксує територіальну або громадянську приналежність (мешканець Канади, громадянин Австралії ), другий вказує на українське походження цих громадян. При цьому, як правило, не робиться різниці між тими, хто народився в країні проживання, і безпосередніми вихідцями з України Усіма переліченими термінами, як правило, послуговуються тоді, коли йдеться про окремих осіб. Якщо мовиться про етнічну спільноту, то переважно використовуються терміни «українська імміграція», «українська етнічна група» або «українська діаспора».

На досить адекватне відтворення суті явища може претендувати і термін «українські канадці», «українські американці «, «українські німці», «українські австралійці» тощо Щодо східної діаспори, то такі назви вживаються вкрай рідко, замість них користуються термінами «українці Роси», «українці Білорусі», «українці Молдови» і т. ін. У зарубіжній етнологічній літературі широко побутує і такий термін, як «етнічні канадці» («етнічні американці, австралійці «), за допомогою якого підкреслюється передовсім приналежність до політичних утворень, зокрема до держави, у складі якої, як відомо, співіснують групи різних етносів, з притаманними для кожної з них особливостями культури, побуту і навіть характеру. Отже, вживаючи цей термін, фіксується не просто політична чи громадянська приналежність, але й етнічні ознаки політично-громадянської спільноти.

Близька до цього терміна і назва «українська етнічна група», котра, до речі, прийнята як у зарубіжних дослідженнях, так і в практиці міжетнічних стосунків, означає все зарубіжне українство, в тому числі й ту його частину, представники якої вже нечітко усвідомлюють себе причетними до українців.

Щодо терміна «українська імміграція», то тут слід дати пояснення Українські етнічні групи поза Україною колись дійсно формувалися як іммігрантське населення, але сама імміграція давно вже не є фактором демографічних процесів в українському зарубіжжі Тому, природно, термін «українська імміграція», як правило, вживається або для підкреслення іммігрантського походження, або для визначення лише іммігрантської його групи як колишніх вихідців з України, так і сьогоднішніх.

Останнім часом все більшого поширення набуває синтетичний і в той же час достатньо коректний термін «українська діаспора».

Природа діаспори неоднозначна вона пов'язана і з міграцією частини українського населення, і з захопленням сусідніми державами окремих українських земель, і з демографічними процесами, зокрема природним відтворенням іммігрантів.

Класичною формою діаспори є імміграція, котра в середовищі українців розпочалася порівняно давно. Однією з перших масових міграційних хвиль був відплив у Туреччину та країни Західної Європи значної частини українців після поразки під Полтавою (1709), друга — після скасування Гетьманщини та руйнації Запорозької Січі. Саме тоді українське козацтво мусило залишати свою землю і оселятися в Добруджі — землях Туреччини, на Кубані та в районах. Тереку, щодо селянських іммігрантів, то вони, в основному, оселялися у Надволжі та Поураллі.

Українські хліборобські колонії, особливо характерні для другої половини XVIII ст. , утворювалися далеко від України переселенці із західного Закарпаття — в Бачці, а згодом і Сремі, із Середньої Наддніпрянщини — у Надволжі. Невеликі колонії утворювалися в Будапешті, Римі, Відні, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. спрямування міграційних потоків дещо змінилося із Західної України масово люди переселялися на Американський континент, із Східної — за Урал і до Азії. Щоправда, частина українців з Галичини та Буковини під впливом російської агітації переселилися до Росії, як і частина галичан під впливом австрійської агітації — до Боснії.

Отже, навколо України створилася своєрідна діаспора — українські автохтони української етнічної території на заході — це Пряшівщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Буковина, Мароморш, на сході — Берестейщина Стародубщина, частина Слобожанщини (більшість районів Орловської, Курської, Бєлгородської та Воронезької обл ), Задонщина та Кубанщина, на півдні молдавська діаспора — Дубосарський, Рибницький, Слободзейський, Григорюпольський та Кам'янський райони. Інша частина української діаспори перебуває у країнах, котрі недотичні з географічної точки зору з Україною.