Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Утвердження незалежної України

Зміни у культурному житті

У період Радянської влади культура як система загальнолюдських цінностей, духовних і матеріальних досягнень кожного народу зазнала значних деформацій і втрат. Однобокий підхід до культурно-творчого процесу суттєво збіднив сферу культурного життя, залишивши за його рамками все, що не вкладалося в догми класової, а згодом партійно-номенклатурної ідеології. Вкрай негативно позначився на стані культури залишковий принцип її фінансування. В результаті, за даними ЮНЕСКО, СРСР за інтелектуально-моральним рівнем посів у середині 80-х рр. 57 місце в світі.

В складних умовах перебувала і перебуває освіта. Незважаючи на неодноразові спроби реформувати систему освіти, її стан не тільки не поліпшився, а й погіршився. Проекти освітніх реформ 1984 та 1987—1988 рр. були розроблені КПРС, яка, крім великої кількості гарних слів у цих документах, нічого не зробила для поліпшення стану освіти. Навпаки, в цей час продовжував діяти залишковий принцип фінансування освіти, бюрократичні перепони все ще сковували її демократизацію. На початку 90-х рр. СРСР посідав за рівнем освіти 28 місце.

У 1991 р Верховна Рада України прийняла закон «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. Його реалізація тісно пов'язана із зміцненням матеріально-технічної бази освіти, урізноманітненням форм шкільної освіти впровадженням у навчання новітніх досягнень науки.

Одним із найважливіших завдань школи є забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого 1989 р. Відтоді в республіці відкрито чи поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. Освітня система стає більш гнучкою та різноманітною. З'явилась велика кількість ліцеїв, коледжів гімназій. Ці заклади значно урізноманітнили навчальний процес, сприяють поглибленому розвитку здібностей в учнів і студентів. Зроблені помітні кроки в справі гуманізації освіти. Значно більше уваги приділяється вивченню української історії, релігії, народознавства, перші зрушення є у викладанні інших суспільних наук. Кабінетом міністрів затверджена національна програма «Освіта» («Україна — XXI століття»), метою якої є піднесення вітчизняної освіти до світового рівня. Програмою передбачена реконструкція існуючої системи освіти з урахуванням політичних, економічних і духовних змін у суспільстві, створення гнучкої системи підвищення кваліфікації і перепідготовки всього без виключення населення 1 створення навчальних закладів майбутнього університетських комплексів, профільних академій, регіональних університетів, мережі коледжів, ліцеїв, гімназій, шкіл і т. ін.

Зроблені перші суттєві кроки щодо перебудови вищої і середньої спеціальної освіти. 3 метою тіснішого зв'язку з середньою освітою були злиті Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в одне — Міністерство освіти України Скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірню форми навчання Реорганізовується вся структура вищої і середньої спеціальної освіти з метою наближення її до нинішньої практики суспільного життя. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку — бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створюються навчальні заклади, які базуються на інших формах власності Вузи стають більш автономними у своїй діяльності.

В останні роки зроблені такі важливі кроки у сфері освіти, як відновлення діяльності Києво-Могилянської академії, відкриття в Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у Донецьку, ряду нових університетів. В республіці розгорнулася робота по акредитації вузів, переходу їх на українську мову викладання. Однак проблемою проблем залишається фінансування. І на сьогодні видатки на підготовку одного спеціаліста у вузах розвинутих країн у 5—6 разів більші, ніж в Україні.

Провідним науковим центром залишається Академія наук України, проголошена 1994 р. національною Однак і в ній нагромадилися серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень При цьому понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Серйозною вадою у сфері науки в Україні є її поділ на академічну, вузівську та галузеву. Низький рівень фінансування створює великі труднощі і в достатньому матеріально-технічному та кадровому забезпеченні науки. Окремі інститути втратили за останні роки 50—60% свого кадрового складу.

Загальна чисельність наукових кадрів у республіці на 1994 р. становила близько 300 тис. чол, що вдвічі більше, ніж у Франції 3 них понад 80 тис. — доктори і кандидати наук. Однак наукові результати набагато нижчі, ніж у Західній Європі та Америці. Загалом же спостерігалося падіння професіоналізму значної маси наукових співробітників. Давалися взнаки відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного і відкритого обміну думками, одностороння орієнтація української науки на російську під вивіскою «всесоюзна» та ізоляція від європейської і світової науки. Погана технічна оснащеність наукових лабораторій, різке зниження життєвого рівня і соціальна незахищеність призвели до зростання виїзду багатьох вчених за рубіж для роботи за контрактом на тривалий час, а то й назовсім. Щороку в результаті міграції Україна втрачає близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків — теоретиків, фізіологів, біохіміків. Зростає і внутрішній «відлив умів». Останнім часом понад 20% науковців перейшли до комерційних структур.

Такий стан у науці не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених самовіддано працюють в цьому напрямі. Перебудовується робота Академії наук, змінюються пріоритети. Зростає, увага до фундаментальних досліджень. Йде перегрупування наукових сил Створено Міністерство України у справах науки і технологій, діє Українська наукова асоціація (УНА), покликана сприяти відродженню української науки і виведенню її на світовий рівень. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук, ряд інших галузевих академій. Виник ряд дослідних інститутів та центрів як громадських об'єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, у 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство їм. Т. Шевченка.

Тіснішає співробітництво з українською діаспорою, інтелектуальні зусилля якої тепер спрямовані на становлення та утвердження незалежної України Ряд відомих представників її включилися безпосередньо у державне та культурне будівництво в Україні. Це, зокрема, Б. Гаврилишин, Б. Кравченко, И. Пріцак, Т. Гунчак та ін. На початку 1993 р. повідомлено, що секретаріат Українського вільного університету в Мюнхені підписав договір про співпрацю, за яким Міністерство освіти України визнає УВУ та його дипломи.

Процеси оновлення широко охопили також українську літературу та мистецтво. Письменство остаточно звільнюється від комуністичної ідеологічної облуди. Йде переоцінка суспільних ідеалів, історичних явищ Центральне місце сьогодні належить публіцистиці, що пов'язано з високим рівнем політизації суспільних процесів. Слід відзначити наповнену високим громадянським змістом творчість І. Драча, Д. Павличка, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Мусієнка, С. Плачинди, Ю. Щербака та ін. Широко розгорнув публікації з призабутої спадщини академік М. Жулинський.

У 80-х — на початку 90-х рр. до читача прийшли із забуття твори М. Грушевського, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Зерова, О. Олеся, Є. Маланюка, Г. Косинки, Є. Плужника, зачинателя нового напряму в монументальному живописі художника Г. Синиці та ін. Повернуто йому твори В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, Ігоря і Ірини Калинець, В. Голобородька та ін., чия діяльність у відстоюванні української культури та мови за брежнєвських часів була розцінена як націоналістична та антирадянська. Повернувся на рідну землю письменник і правозахисник М. Руденко. Немало письменників включилися в політичне життя і, ставши народними депутатами різних рівнів, відстоюють свободу творчості, права Української держави, її мови і культури «Материкова» українська культура збагачується культурними надбаннями українців всього світу. В Україні постійно розширюються можливості для ознайомлення із творчістю літераторів і митців української діаспори — В. Барки, У. Самчука, І. Багряного, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, О. Лятуринської, В. Курилика, Г. Крука, Г. Мазуренко, В. Ткач, М. Бідняка, П. Цимбалюка, В. Цимбала К. Колотило, А. Рудницького, І. Соневицького. В українську культуру повернулося ім'я видатного танцівника, хореографа, теоретика класичного балету С. Лифаря та багатьох інших митців.

Культурний потенціал західної української діаспори органічно вплітається в культивовану народом систему національних духовних цінностей і надбань. Цей потенціал, створюваний десятиліттями, досить високий. У західному світі діє розгалужена мережа українських новітніх наукових і культурних закладів, мистецьких колективів, газет і журналів. Велика кількість їх створена завдяки щедрій добротворчій діяльності таких відомих наших земляків-меценатів, як П. Яцик, Е. Гуцуляк, Ю. Ємець з Канади, О. Воскобійник, В. Баранецький, А. Лисий, подружжя Н. та І. Даниленків із США, М. Гоян із Австралії та ін. Нині меценатство знаходить своє поширення і в Україні.

Повертаються поступово в Україну культурні цінності, які з тих або інших причин опинилися за рубежем. 3 цією метою створена і активно діє Національна комісія. Лише 1994 р. її зусиллями в Україну повернута частина історико-культурних документів О Довженка, що знаходилися у Москві. Повернулася в Україну і колекція мистецьких творів художника М. Андрієнка. Тепер уже на рідній землі і архівні матеріали сучасного українського письменника В. Барки (США). Отримано також окремі праці української художниці з Америки Л. Морозової, вченого і дослідника В. Сочинського. Однак величезна кількість скарбів української культури, національних святинь все ще знаходиться за межами держави, передусім в Росії, і їх повернення становить неабиякі труднощі.

Суперечливі процеси спостерігаються у сфері періодичної преси. У 1994 р. в Україні виходило 892 періодичних видання, що розповсюджувалися на всій її території, і 2015 місцевих періодичних видань. Однак їх тираж різко упав — за останній рік у 8 разів.

Обнадійливі зрушення стали помітними в театрі, кінематографі, образотворчому мистецтві, музиці. У 1992 р. утворено Всеукраїнську музичну спілку, покликану сприяти розвитку музичної культури українського народу Нині в Україні діють 43 концертні організації, 139 художніх колективів. За останні п'ять років у системі концертних організацій створено 29 нових музичних колективів. У 90-ті рр започатковано велику кількість фестивалів та конкурсів — оперного мистецтва, органної та фортепіанної музики, піаністів та скрипачів. Популярність здобули такі фестивалі як «Червона Рута», «Пісенний вернісаж», «Зірки світового балету», «Чумацький шлях», «Всі ми діти твої, Україно» та ін.

Поступово відроджується українське кіно. Створюються україномовні фільми. Розпочато підготовку власних режисерів і сценаристів. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. в республіці були створені фільми, які здобули міжнародне визнання серед них «Лебедине озеро Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко), «Голод-33» (О. Янчук, С. Дяченко, Л. Танюк). Фільм «Лебедине озеро Зона» у 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого в світі кінофестивалю в Каннах.

Фільми, створені на державних та незалежних кіностудіях України, беруть участь у кінофестивалях, реалізуються на внутрішніх та міжнародних кіноринках. Так, на кіноринку 46-го Берлінського міжнародного кінофестивалю восени 1996 р. було представлено вісім фільмів, створених на українських студіях, в. т. ч. «Фучжоу» М. Іллєнка, «Кисневий голод» А. Дончика, «Останній бункер» та «Геллі й Нок» В. Іллєнка. Однак на екранах України сьогодні на 90% — американські картини, українські фільми становлять 0,3% і займають вони всього один відсоток кіновідеотелеекранного часу.

Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили стильові і тематичні межі у театральному мистецтві. Йшли інтенсивні пошуки найефективніших організаційно-творчих і економічних структур, утвердилася творча самостійність художніх колективів. Поряд із державними, з'явилися в Україні і недержавні театри. Незважаючи на великі економічні труднощі, театр в Україні користується сьогодні великою популярністю у публіки На приблизно 40 тис. щорічних вистав буває майже 20 млн. глядачів.

Розвиток театрального мистецтва 90-х рр пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров, Б. Шарварко та ін. Світове визнання і славу здобув своєю творчістю Р. Віктюк, який спершу працював у Львові, а згодом — у Москві. За визнанням найавторитетніших діячів театру та його дослідників, Р. Віктюк, як режисер-новатор, по суті, визначає театральну естетику XX ст.

Характерною рисою українського образотворчого мистецтва став вільний розвиток всіх стилів і жанрів, широка популяризація його шляхом влаштування всеукраїнських, обласних, групових та персональних виставок, активна діяльність десятків новостворених галерей. Протягом 1992—1996 рр. було організовано і проведено майже 170 стаціонарних і пересувних виставок. В містах і селах України протягом цього ж періоду спорудженно десятки нових пам'ятників, в. т.ч. Т. Шевченку в Луцьку, Львові, Чернігові, Червонограді, Золотоноші, Б. Хмельницькому в Черкасах, Суботові, Кіровограді, княгині Ользі в Луцьку і князю Ярославу Мудрому в Києві та ін. У 90-ті рр. в Україні з'явилося 26 нових історико-культурних заповідників, шість з яких одержали статус національного.

Попри всі труднощі відроджується в Україні пісенна творчість, розвивається сучасна українська пісня Плідно працюють композитори О. Білаш, І. Карабиць, О. Морозов, А. Горчинський. Публічна репрезентація творчих пісенних набутків здійснюється на таких фестивалях, як «Червона рута», «Пісенний вернісаж». Нові пісні дарують глядачам і слухачам О. Білозір, М. Гнатюк, П. Дворський, І. Петриненко, А. Матвієнко, І. Білик, Т. Повалій, В. Шиортько, С. Ротару, В. Зшкевич, А. Кудлай, В. Білоножко, П. Зібров та інші майстрі естрадного мистецтва.

Відродження духовності українського народу значною мірою пов'язане з відродженням релігії і церкви, збереженими ними загальнолюдськими культурними та моральними цінностями. На нових демократичних принципах розвиваються стосунки між державою і релігійними конфесіями. Відкриваються нові церкви, збільшується кількість парафій. Проголошена Українська православна церква. Легалізована Українська греко-католицька церква. Навесні 1990 р. в Україні відновилася заборонена в 30-х рр. Українська автокефальна православна церква. Утворено нове об'єднання — Українська автокефальна православна церква — Київський патріархат. Було легалізовано ряд інших релігійних об'єднань, зокрема баптистів. Відроджуються національні свята та обряди.

Значні зрушення помітні в культурному житті національних меншин, що проживають в Україні. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових центрів, радіо і телебачення, театрів, творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції. Ініціатором багатьох заходів, спрямованих на активний розвиток духовно-культурної сфери етнічних груп виступають національно-культурні товариства. Нині в Україні їх нараховується 237, в. т. ч. 15 із всеукраїнським статусом.

В умовах переходу до ринку розвиток мистецтва стикається з рядом складних проблем і труднощів. 3 одного боку, загроза опинитися без засобів до існування, а з другого — небезпека тотальної комерціалізації. Шлях до підвищення інтелектуального та духовного потенціалу українського народу пролягає безпосередньо через посилення уваги всього суспільства до освіти, науки і культури, утвердження справжньої демократії, яка гарантує плюралізм, свободу творчості, захист інтелектуальної власності.

Розбудова держави вимагає втілення в життя концепції національної школи, забезпечення підготовки кадрів національної інтелігенції на світовому рівні, розширення мережі національних театрів, мистецьких і культурно-освітніх закладів, збільшення періодичних видань і тиражів книг українською мовою, а також мовами національних меншин, що проживають на території України. Необхідно відмовитись від залишкового принципу фінансування культури «Основи законодавства України про культуру», прийняті Верховною Радою на початку 1992 р., запрограмували відрахування 8% національного прибутку на її розвиток (передбачалося ввести до 1994 р. ). Тож не дивно, що в 1995 р., на четвертий рік незалежності України, наш кінематограф виробив 6 повнометражних художніх фільмів, тоді як за радянських часів він щорічно випускав на екрани 21 повнометражний художній фільм та 30 серій художніх фільмів на замовлення Центрального телебачення.

Восени 1995 р. Президент України підписав указ про ліквідацію Міністерства культури та утворення нового Міністерства культури і мистецтв України. Приблизно тоді ж почала утворюватися нова громадська організація — Конгрес української інтелігенції Міністерство культури і мистецтв, залучивши творчі спілки, провідних митців України, спираючись на щойно прийняту. Конституцію України, затвердило Концептуальні основи розвитку української культури. Багато діячів культури сприйняли ці факти як важливі кроки, покликані припинити руйнівні процеси у сфері духовності наук.

Перехід від одного до іншого типу економіки найбільше дається взнаки на соціально-культурній сфері. Відживають одні явища і цінності, народжуються інші. Болісний процес переоцінки цінностей проходить в умовах значного погіршення матеріально-побутових умов життя народу. Час складний і неоднозначний. Освіта, наука, літературно-художня творчість незалежної України повільно пристосовуються до нових умов існування.