Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Повоєнне десятиріччя

Після смерті тирана

У розповсюдженому наприкінці березня 1953 р. в Західній Україні нелегальному «Маніфесті українського революційного центру» в зв'язку із смертю Сталіна висловлювалась думка, що його послідовники «підуть на все, щоб зміцнити своє становище. Вони посилять репресії, встановлять систему терору для того, щоб зберегти диктатуру».

Боротьба за владу, що розпочалась у кремлівській верхівці, підтвердила цей висновок. У першу чергу це стосувалось дій Л. Берії, який почав рішуче демонструвати, що хоче бути «першим номером» у постсталінській верхівці. Він підготував спеціальну записку щодо областей Західної України 2-4 червня 1953 р. відбувся пленум ЦК КПУ, який розглянув питання. «Про постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року «Питання західних областей Української РСР» і «Доповідну записку тов. Л. П. Берії до Президії ЦК КПРС». Доповідачем на пленумі був О. Кириченко, який навів численні приклади недоліків політики щодо Західної України, діяльності органів МВС у цьому регіоні, антиєврейської лінії Л. Мельникова тощо. Можна стверджувати, що Л. Берія (навіть враховуючи одіозність цієї особи та її прагнення до диктаторства), коли давав завдання зробити «фотографію» стану справ на західноукраїнських землях, легко одержав необхідний негативний матеріал, оскільки недоліків було чимало. Згаданий пленум ЦК КПУ замість Л. Мельникова обрав першим секретарем другого секретаря ЦК О. Кириченка. Вперше українець за походженням став лідером парторганізації України.

Однак у його особі Л. Бери знайти підтримку не вдалось, оскільки змінилась ситуація в Москві 26 червня 1953 р. колишнього могутнього сталінського поплічника заарештували під час засідання президії (так перейменували політбюро) ЦК КПРС А в Україні знову скликали пленум ЦК КПУ (29- 30 липня 1953), на якому О. Кириченко робив доповідь, але цього разу роз'яснюючи рішення пленуму ЦК КПРС 2-7 липня 1953 р. «Про злочинні, антипартійні і антидержавні дії Л. П. Берії». В грудні 1953 р. цього зловісного діяча з групою колишніх працівників НКВС — МДБ — МВС розстріляли, не давши розповісти про чимало «таємниць Кремля». Натомість зміцнював свої позиції М. Хрущов, якого у вересні 1953 р. обрали першим серкретарем ЦК КПРС.

Незважаючи на деякі здійснені вже 1953 р. заходи щодо «десталінізацп», міф про «вождя народів» поки що залишався неспростованим. Це, зокрема, засвідчила робота XVIII з'їзду КПУ (23- 26 березня 1954). У доповіді О. Кириченка було дано характеристку подіям після вересня 1952 р. При цьому все ще відзначались позитивні риси Сталіна.

Напередодні цього з'їзду до складу КПУ ввійшла 32-тисячна парторганізація Кримської області, а сама ця область указом президії Верховної Ради СРСР від 9лютого 1954 р. була передана із складу РРФСР до складу УРСР. Таке рішення аргументувалось спільністю економіки, територіальною близькістю й тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною. Влаштована довкола цього галаслива кампанія затемнювала, по-перше, той факт, що Крим навряд чи можна вважати «подарунком» Росії, оскільки історично він є батьківщиною кримських татар, з якими так буртально обійшовся сталінський режим. По-друге, утримання Криму для України породжувало велику кількість матеріальних, а також і політико — ідеологічних проблем, оскільки більшість там становили росіяни. І це були не просто росіяни, а ті, кого тоталітариний режим «нагороджував» місцем поселення (колишні працівники органів безпеки, військові та ін.) і які були завжди готові виявити свою ворожість до всього українського (для них — «буржуазно-націоналістичного»). І нарешті не слід забувати, що фактом передачі Криму М. Хрущов реалізував свої попередні амбіції адже впреше він звертався до Сталіна з цією пропозицією ще в 1944 р., але отримав відмову. Отже, передача Криму Україні також була до певної міри антисталінським кроком.

Серед інших дій, що символізували хрущовський відхід від минулого, слід згадати скасування у вересні 1953 р. позасудових органів, створення в 1954 р. центральної та місцевих комісій щодо перегляду справ осіб, засуджених у 1934-1953 рр. , створення в грудні 1955 р., комісії для вивчення матеріалів про масові репресії членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), обраних XVII з'їздом партії, та інших громадян у період 1935-1940 рр. Протягом 1953-1955 рр. розпочався перегляд основних політичних справ сталінського часу, хоча М Хрущов не наважився на перегляд сфабрикованих політичних процесів 30-х рр Саме тоді почалася реабілітація багатьох діячів, які працювали в Україні, а всього з 1954 до лютого 1956 р. Верховною колегією Верховного Суду СРСР було реабілітовано 7679 чол. Критика злочинів сталінської доби набувала дедалі більшої сили.