Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Повоєнне десятиріччя

КПУ у повоєнний період

Проводячи в життя директиви партійного центру, КП(б)У після закінчення війни в першу чергу звернула увагу на необхідність швидкого відновлення своїх лає. Це цілком відповідало лінії, визначеній постановою ЦК ВКП(б) від 26 липня 1946 р. «Про зростання парти і про заходи щодо посилення партійно-організаційної та партійно-політичної роботи з новоприйнятими у ВКП(б)». Така робота дала досить швидкий ефект якщо чисельність комуністів в Україні в липні 1945 р. становила 200 тис., то на початок 1947 р. — 561 тис (було досягнуто її довоєнної чисельності), на кінець 1950 — 716 тис., на початок 1953 р. — 782 тис. чол. Робітники і колгоспники становили приблизно половину її складу, решту — службовці, велику частку яких складали інженерно-технічні працівники та науковці.

Як і до війни, Сталін та його оточення тримали під пильним наглядом політичний розвиток в Україні, настійно примушували її партійних «прокураторів» давати «клятву вірності» московському центру, «виправляли» в разі потреби ситуацію. Це засвідчило не тільки перебування Л. Кагановича на чолі ЦК КП(б)У у березні—грудні 1947 р. Ще раніше, в липні 1946 р., ЦК ВКП(б) заслухав звіт ЦК КП(б)У про підготовку, добір і розподіл керівних партійних і радянських кадрів в Україні й прийняв постанову. Цей документ критикував КІІ (б) V за плинність кадрів, але характерно, що значний акцент робився на незадовільному ідейно-політичному вихованні кадрів, необхідності розгортання критики «буржуазно-націоналістичної ідеології» 15-17 серпня 1946 р. відбувся пленум ЦК КГ1(б)У, який обговорив цю постанову. На ньому М. Хрущов багато уваги приділив критиці літераторів і учених — суспільствознавців, вимагаючи організувати роботу «по впорядкуванню справді наукової історії України та української літератури, докорінним чином поліпшити роботу інститутів історії та літератури. Академії наук України», а також «виховувати наші кадри в дусі непримиренності до будь-яких проявів буржуазного націоналізму».

Однак невдовзі в Київ приїхав Л. Каганович і активно розпочав «виховувати» самого М. Хрущова, якому коштувало зусиль відродити сталінську довіру. Те, що її відновлено, в січні 1948 р. засвідчив В. Молотов, який прибув на святкування 30- річчя УРСР і на засіданні Верховної Ради УРСР підкреслював значення України, її велику роль у тодішньому СРСР. В свою чергу, М. Хрущов наголошував на виключно позитивному значенні стосунків між Україною та Росією, всіляко вихваляв Сталіна. Під цими ж гаслами лідер КП(б)У виголосив свою доповідь на черговому XVI з'їзді КП(б)У, що зібрався майже після 9-річної перерви 25—28 січня 1949 р. Хоча делегати приїхали для обговорення програми завершення відбудови, це зібрання носило здебільшого формальний характер, пройшло в атмосфері всілякого вихваляння не тільки Сталіна, а й Хрущова. Останній знову повернувся до питань кадрової та ідеологічної роботи, висловлював невдоволення, хоча для виховання партійних кадрів ще восени 1946 р. було створено Республіканську партшколу при ЦК КП(б)У з дворічним строком навчання, яку 1948 р. реорганізували у Київську вищу партшколу з трирічним строком навчання

Парторганізацію України з грудня 1949 р. очолив Л. Мельников, який повів жорстку русифікаторську лінію, особливо щодо Західної України, куди в січні 1950 р. він здійснив одну із своїх перших ділових поїздок. І в доповіді на XVII з'їзді КП(б)У, як і у доповідях на пленумах ЦК КП(б)У в листопаді 1951, грудні 1952 та лютому 1953 р. , Л Мельников усіляко заохочував боротьбу проти «українського буржуазного націоналізму», а також проти «безрідних космополітів». Тим часом у Москві фабрикувалась так звана справа лікарів — останній спровокований. Сталіним та його поплічниками злочин За офіційними твердженнями, учасники цієї «справи» були «завербовані філіалом американської розвідки — міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт» Л. Мельников наказав працівникам МДБ УРСР викрити «єврейське націоналістичне підпілля». Почалися арешти Характерно, що від єврейських діячів вимагали зізнання про зв'язки з українськими «націоналістами». Так перепліталися антиєврейська і антиукраїнська лінії, вироблялася версія про єврейсько-український антирадянський «заколот». Ставало очевидним, що визріває нова хвиля кривавої «чистки».

Однак вирішальним фактором, що завадив трагічному перебігу подій, стала смерть самого «вождя народів» 5 березня 1953 р.