Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Повоєнне десятиріччя

«Радянізація» Західної України

30 червня 1945 р. О. Довженко занотував у своєму щоденнику «Об'єдналися усі українські землі. Буде єдине стадо і єдині пастирі. Усі тепер будем одинакі». І справді, з того ж 1945 р. сталінське керівництво прагнуло якнайшвидше реалізувати свою улюблену й апробовану в попередні роки тріаду «індустріалізація — колективізація — культурна революція», прагнучи уніфікувати життя західноукраїнського регіону з іншими

7 травня 1945 Р ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли ухвалу. «Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р. « Вже цим документом було взято курс на реконструкцію і розвиток як традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувна, газова та ін. ), так і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна та ін.). Протягом четвертої п'ятрічки з великих промислових підприємств СРСР у Західну Україну приїхало 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників. У цілому за перші п'ять повоєнних років чисельність робітників, зайнятих у промисловості, зросла із 138 тис. до 284 тис. чол. Особливість індустріалізації західних областей полягала в тому, що темпи промислового розвитку тут були значно вищими, ніж у східних областях. Якщо питома вага промислових підприємств західних областей в усій промисловості України становила в 1940 р. 4,7%, то в 1948 — 12,6%. Питома вага робітників у промисловості відповідно зросла з 5,9% до 11,8% Змінився національний склад робітництва, в якому на початок 50-х рр. українці становили 70% (до приєднання Західної України - 50%).

Ця форсована індустріалізація, як і в Східній Україні, супроводжувалась повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей. Ще більш негативні наслідки супроводжували розгорнуту паралельно за більшовицькими стандартами колективізацію.

Застосовувались апробовані ще в 20—30-і рр. форсовано — примусові методи. Більшість колгоспів було насаджено у 1948—1949 рр. Якщо на початку 1946 р. у західних областях нараховувалось 158 колгоспів, на початку 1948 — 1762, то на 1 листопада 1949 р. — 6098. До середини 1950 р. у понад 7 тис. колгоспів було об'єднано майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Влада постійно піклувалася, щоб до західних областей направлялися люди, здатні забезпечити курс на колективізацію. До кінця 4-і п'ятирічки сюди надіслали 15 тис. чол., які вважалися фахівцями в галузі сільського господарства. Політичний контроль забезпечували політ відділи МТС. У зв'язку з цим було ухвалено навіть спеціальну постанову ЦК ВКП(б) від 23 грудня 1949 р. «Про організацію політвідділів при МТС західних областей УРСР» Для роботи в них обкоми партії направили 1,7 тис. партійних функціонерів.

Повсякденними під час проведення колективізації стали порушення законності. Так, у Волинській області тільки за перше півріччя 1947 р. офіційно зареєстровано 32 випадки таких порушень (побиття громадян, вилучення в них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнювалась тим, що процесу колективізації криваво протидіяли УПА і підпілля ОУН. У свою чергу, це стимулювало каральну активність комуністичної системи, зокрема масове виселення так званих куркулів (заможних селян) та їх сімей.

Штучно колективізоване селянство зіткнулось із значними проблемами. Так, 1949 р. у 87 колгоспах (4%) не видавали зовсім зерна на трудодні, грошей не видавали 504 (21%) господарствам. Це не спонукало до праці, тому селяни часто ухилялися від роботи в колгоспах. У 1950 р. не виробили обов'язкового мінімуму трудоднів майже 45% колгоспників, що було значно більше, ніж по всій Україні. Справи не поліпшились і після укрупнення господарств. У 1952 р. 30% колгоспів видали на трудодень колгоспникам менш ніж 1 кг. зерна, а у 18% колгоспів хліба зовсім не одержали. Понад половину господарств видали близько 1 крб. грошей на трудодень, а четверта частина господарств грошей взагалі не нарахувала. В той час комуністична пропаганда всіляко вихваляла «переваги» колгоспного ладу.

Вже у 1945/46 навчальному році в західних областях налічувалось 6,5 тис. шкіл, які відвідували 1233 тис. учнів. Швидко зростала мережа семирічних і середніх шкіл. У першу повоєнну п'ятирічку кількість середніх шкіл збільшилась майже в 7 разів. У 1950/51 навчальному році тут працювали 24 вищих навчальних заклади (в тому числі 3 університети), в яких було близько 34 тис студентів, і 110 спеціальних навчальних закладів (близько 29 тис учнів). Питома вага студентів, які народилися в західних областях, у 1946 р. становила 37%, а в 1953-му — понад 57%.

Разом з тим значно посилився і процес русифікації. Наприклад, на початку 1953 р. у вузах західних областей переважна більшість дисциплін читалася російською мовою. Так, у Львівському університеті з 295 викладачів українською мовою читали лише 49.