Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Повоєнне десятиріччя

Третій удар голодом

Селянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства. Значною мірою на його становище впливало негативне ставлення влади до кооперативної власності, яка зображувалась як щось «другорядне», як «непослідовно соціалістична» форма господарювання. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Між містом і селом існував нееквівалентний обмін.

Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина, дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села.

На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в організаційно-господарському відношенні вони, в основному, ледь-ледь животіли. Протягом 1945-1948 рр. у сільське господарстві України повернулось близько 1,3 млн. солдатів та офіцерів.

І в цей час комуністична пропаганда широко використовувала приклади — голів колгоспів, бригадирів, ланкових доярок та ін. для доведення переваг колгоспного ладу.

Не говорилось про інше, проте, якими засобами підтримується колгоспний лад. У зв'язку з цим згадаймо про указ президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Він був прийнятий за клопотанням уряду УРСР і ЦК КП(б)У і мав «закритий» харктер. Указ надавав колгоспникам право порушувані на колгоспних і сільських зборах питання про виселення за межі Української РСР осіб, котрі «підривають» колгоспне виробництво. Зовні він нібито стимулював «колгоспну демократію», а насправді не враховував вікового, сімейного, фізичного стану сільських мешканців і мав на меті переслідування селян, які не виробили мінімум трудоднів, працювали на присадибних ділянках.

Загалом протягом 1948—1950 рр. було винесено близько 12 тис. «громадських вироків». Виконання їх покладалось на органи Міністерства внутрішніх справ.

Згаданий указ був однією з ланок у ланцюзі органічно притаманних тоталітарній системі заходів, спрямованих на розв'язання господарських проблем методами примусу. Не випадково 1948 р. М. Хрущов, який очолював КП(б)У, написав листа Сталіну. Він звітував про роботу щодо реалізації указу, засуджував причини й помилки, а завершував листа пропозицією ухвалити такий самий указ в РРФСР та інших союзних республіках, оскільки й там «дисципліна в колгоспах, напевно, не краща, ніж на Україні».

М. Хрущову належить авторство інших тогочасних адміністративних ініціатив, зокрема укрупнення дрібних колгоспів. Ця компанія розпочалася в Україні ще в середині 1949 р. і набула широкого розмаху після постанови ЦК від 30 травня 1950 р. «Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організації у цій справі». На кінець 1952 р. в Україні було понад 16 тис. колгоспів, тоді як на початку року— більше 33 тис. Ця акція уможливила деяке пс^пшення керівництва колгоспами, але основної мети досягнуто не було сільське господарство продовжувало зубожіти. Під час укрупнення часто-густо порушувались принципи доцільності об єднання, було зроблено крок до появи згодом «безперспективних» сіл. Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село в другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха В Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц. з га. За підсумками сільськогосподарського 1946 р., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50—100 г., а подекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.

Валовий збір усіх зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн. пудів, що було в 3,5 раза менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних улітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней та коней. Наслідки посухи посилювались діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали тиск на партійно- державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.

Почали повторюватись жахливі картини 1932—1933 рр. люди хворіли на дистрофію, часто із смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, мали місце випадки канібалізму (в січні—червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 — трупоідства). В цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тис. чол., у 1947 р. — понад 520 тис. чол. І це лише ті випадки смертей, які зареєстрували загси УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань

Керівники України неодноразово звертались до уряду СРСР з проханнями про допомогу. Зокрема, 17 грудня 1946 р. М. Хрущов надіслав Сталіну листа, в якому йшлося про найнагальнішу необхідність надати фуражну позику колгоспам України. За підрахунками обкомів партії того ж 1946 р. для боротьби з голодом потрібно було 150 тис. т. зерна.

І в той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область, Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини «Радянський Союз врятував нас від голоду»,— зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. т. зерна. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. т.

При цьому поставки здійснювались за цінами нижче світових і переважно в кредит.

Зайвий раз підтверджувалось московські вожді цинічно ставляться до реальних проблем українського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Не випадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи і радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буряків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби.

Підтвердилось й інше як тільки в Україні погіршувалась соціально-економічна ситуація, Сталін та його оточення вбачали один з найефективніших засобів виходу з неї в посиленні політико-ідеологічного тиску, пошуках «ворожої руки» і «шкідників».