Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Друга світова війна

Битва за визволення України

Восени 1942 р. напруження в бойових діях на південній ділянці радянсько-німецького фронту, де вирішувалася доля всієї світової війни, досягло апогею. У запеклому двобої чаша ваг почала схилятися на бік радянських військ. У глухих заволзьких степах під покровом таємниці формувалася армія нового типу — армія прориву, якнайкраще озброєна танками і літаками, гарматами і «катюшами», виробленими на Уралі, в Сибіру і Поволжі.

Ці війська обрушилися на знекровлені й вимотані в жорстоких і кровопролитних чотиримісячних боях у Сталінграді кращі колись дивізії противника 19 листопада 1942 р. — цей день червоним рядком назавжди ввійшов у світову історію — почався небувалий за силою контрнаступ Червоної армії, яка добилася, зрештою, перелому у війні на свою користь. Відкрилася й можливість визволення України 16 грудня 1942 р. Воронезький та Південно-Західний фронти перейшли в наступ. Першими на землю України вступили бійці та офіцери 573-го полку 195-і стрілецької дивізії 1-і гвардійської армії Південно-Західного фронту. Це сталося 18 грудня 1942 р. Того ж дня ворої а було вибито з перших українських сіл Пївнівка, Морозівка, Микільське Міловського району Ворошиловградської (нині — Луганської) області. Наскільки кривавою була ця операція можна судити з того, що лише в боях за перший районний центр на українській території — Мілове загинуло 1066 воїнів. Усього ж у боях за визволення Ворошиловградщини загинуло близько 120 тис. солдатів і офіцерів.

Успіх супроводжував бойові дії Червоної армії до лютого 1943 р. коли було визволено Харків. Але наступ швидко видихнувся. Не вистачало досвіду наступальних боїв, злагодженості в діях родів військ, а подекуди й транспортних засобів та бойової техніки. Так, харків'яни були вражені, коли побачили, що у військах, які вступили до міста, артилерію тягнули корови. Таке видовище не надало харків'янам впевненості у силі Червоної армії. І дійсно раптовим контрударом есесівські танкові з'єднання змусили радянські частини залишити Харків і відступити на північний схід. Але Червона армія вже у цілому перехопила ініціативу на фронтах, і одна невдача не могла щось істотно змінити на користь ворога.

У нескінченних кровопролитних битвах радянські. Збройні сили набували головного — бойового досвіду. Зріс і рівень військової майстерності їх офіцерського корпусу. Впевненіше стала керувати підрозділами, з'єднаннями, цілими фронтами когорта полководців і воєначальників, що виросла в горнилі війни. Серед них було чимало синів українського народу, зокрема командуючі фронтами та арміями А. Єременко, С. Тимошенко, Р. Малиновський, І. Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко, П. Жмаченко та ін.

5 липня 1943 р. почалася одна з найбільших битв другої світової війни, що мала вирішальне значення для долі України, — Курська битва. З її завершенням створилися умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту Війська Південно-Західного та Південного фронтів з 13 серпня по 22 вересня провели донбаську операцію, в результаті якої 8 вересня визволено Сталіно (нині — Донецьк), а за два тижні — Харків.

Та перемоги коштували великих втрат. І не завжди вони були виправданими суто воєнними міркуваннями Сталінський авторитаризм з його домінуючим принципом абсолютної підлеглості вищій інстанції і безумовного виконання будь-яких, навіть безглуздих наказів (аби швидше, вправніше відрапортувати начальству, бути в його очах несхибними, слухняними) мав своїм підґрунтям знецінення людських життів. Відомий радянський воєначальник, генерал армії М. Лященко свідчив «Справді, у тій війні багато було смертей, нічим не виправданих. Зустрічалися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-якої ціни».

У складі наступаючих частин діяли так звані польові військкомати, які мобілізовували до діючої армії всіх, здатних тримати зброю, навіть 16-17- річних. Загалом останніх мобілізували в Україні до чверті мільйона. Нерідко їх, зовсім не навчених, не обмундированих, без прийняття присяги, вводили у бій, щоб «спокутувати кров'ю ганьбу перебування в окупації». Часто отаку «живу силу» без ретельної підготовки — прикриття з повітря, артилерійського забезпечення, танкової підтримки, але під «прикриттям» загороджувальних загонів з тилу кидали навіть на добре укріплені позиції противника. Наслідком були тяжкі людські втрати. Протягом січня 1943 — жовтня 1944 р. під час однієї оборонної і 11 наступальних операцій загальні втрати Червоної армії становили (включаючи безповоротні й санітарні) 3 млн. 492 тис. бійців та офіцерів, причому середньодобові втрати налічували 67 тис. 805 чол.

На кінець вересня 1943 р. радянські війська на 750-кілометровому фронті вийшли до Дніпра Центр бойових дій перемістився в район середньої течії ріки. Почався кульмінаційний момент битви за Україну. Під безперервним вогнем артилерії та ударами авіації противника воїни змушені були проводити переправу через цю найбільшу на їхньому бойовому шляху водну перепону. Ставка верховного головнокомандування ухвалила рішення «на плечах відступаючих ворожих військ захопити плацдарм на Дніпрі й з ходу розпочати його форсування. Це пояснювали необхідністю випередити противника, що готував оборону правого берега. І тому наступаючим воїнам доводилося вирішувати це завдання без підготовки, за відсутності переправних засобів.

Війська часто переправлялися через річку без танків та важкої артилерії. Під вогнем ворога пливли на правий берег, хто як міг тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхані соломою. На виручку прийшло населення придніпровських сіл. Але тисячами воїни тонули в холодній листопадовій воді. Учасник форсування Дніпра письменник Віктор Астаф'єв згадував «Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять — шість днів усе це спливає Уявляєте?»

Принаймні 260 тис. життів оплачено визволення 6 листопада 1943 р. Києва.

І тут сталося непередбачене сильний ворожий удар з району Житомира Німецьке командування плекало надію на повернення Києва. Та «на дворі» був уже 1943-й рік, і радянське командування зуміло опанувати обстановку, не розгубилося і на контрудар відповіло контрударом.

Проте німецька армія зберігала ще силу, відступала, в основному, організовано і чіплялася за кожну висотку, річку, населений пункт.

24 грудня почався загальний наступ на Правобережній Україні, в якому взяли участь найбільші фронти — Білоруський, 1, 2, 3, 4-й Українські Бойові дії розгорнулися на 1400-кілометровій смузі — від Полісся до берегів Чорного моря. Дуже важливою за воєнно-політичними результатами була Корсунь — Шевченківська операція 1-го і 2-го Українських фронтів (25 січня — 17 лютого 1944). Були створені передумови для вигнання німців з території Правобережної України. В січні—квітні 1944 р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів

очистили від ворога значну частину Правобережної та Західної України 26 березня 1944 р. радянські війська перейшли державний кордон з Румунією, а 8 квітня — з Чехословаччиною.

Важливими були бої за визволення країн Центральноі та Південно-Східної Європи. Ворог чинив шалений опір, намагався переходити в контрнаступ. Але йому протистояли стійкість, героїзм, зросла майстерність радянських воїнів 4 червня 1944 р. під Яссами (Руминія) видатний подвиг здійснив 44-річний воїн 50-і Запорізько-Кіровоградської стрілецької дивізії Роман Сміщук. Рота, в якій він служив, потрапила в оточення і зайняла кругову оборону. На її позиції наступали 16 танків і батальйон піхоти ворога. У цей критичний момент Сміщук не здригнувся, почав кидати у ходову частину танків, що наближалися, гранати й пляшки із запальною сумішшю. Так він знищив один за одним шість 50-тонних танків Рота була врятована, а Р. Сміщук удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Успішно розгортався наступ і на півдні республіки 10 квітня ворога вибили з Одеси. Водночас прорвавши добре укріплену оборону, війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угруповання на Кримському півострові 9 травня 1944 р. після кровопролитного штурму було визволено Севастополь.

Нових успіхів в очищенні від ворога території України радянські війська досягли у другій половині 1944 р. 13-14 липня 1-й Український фронт почав наступ на рава-руському та львівському напрямках проти сильного ворожого угруповання «Північна Україна».

27 липня від ворога було визволено Львів Під час Карпато-Ужгороіської операції закінчилось визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах А на останній стадії операції бую очищено від військ противника Ужгород 28 жовтня завершилось визволення Закарпатської України.

Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяці й складалася з ряду великих операцій, в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських Збройних сил, стала одним її найважливіших етапів на шляху до перемоги.

Але хоча ворога з української землі було викинуто, бойові дії для визволення поневолених фашистами країн Центральної та Південно-Східної Європи і завершення розгрому гітлерівської Німеччини тривали ще довгих півроку. Найактивнішу участь у них брали мільйони воїнів — українців.