Історія України навчальний посібник

Друга світова війна

Вклад України у воєнно-економічну мобілізацію

Врятуванню та відновленню воєнно-економічного потенціалу сприяла своєчасна і в цілому успішно проведена (головним чином з Лівобережної України) евакуація найціннішого устаткування 550 найбільших підприємств машинобудівної, металургійної, легкої та інших галузей промисловості, найціннішого майна радгоспів, машинно-тракторних станцій, колгоспів, науково-дослідних установ, у тому числі Академії наук, 70 вузів, понад 40 театрів, а також 3,5 млн. робітників, рільників, механізаторів, службовців та їхніх сімей.

Все скільки-небудь цінне майно, що його не можна було вивезти, за директивою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. повинно було «безумовно знищуватися», щоб ворог не зміг його використати. Такою була логіка тотальної війни на тотальне знищення, за якою висаджено у повітря частину Дніпрогесу, ряд інших об'єктів. Однак унаслідок швидких темпів ворожого наступу чимало запасів сировини, зокрема 1 млн т марганцевої руди, 490 млн. т. зерна, борошна та іншого продовольства, багато тонн пального потрапило до рук гітлерівців.

Попервах наслідки евакуації здавалися жахливими рівень виробництва у провідних галузях промисловості набагато знизився. Фронт якийсь час майже не отримував танків, літаків. Але поступово становище мінялося на краще. Два фактори сприяли цьому. По-перше, це економічно грамотні рішення щодо розміщення евакуйованих продуктивних сил і спеціалістів. І, по-друге, безпрецедентні, навіть порівняно з роками «соціалістичного будівництва», трудові зусилля.

Евакуйоване обладнання розміщувалося, в основному, на профільних заводах і шахтах з метою посилення їх потужностей. Причому майно евакуйованого підприємства розподілялося іноді на багатьох місцевих. Так само на квартирах місцевих жителів було влаштовано і приїжджих — інженерів, техніків, робітників, їхні сім'ї, господарі поділилися й одягом.

Ідеї справедливої визвольної війни надихнули видатних учених, митців, літераторів — О. Патона, В. Філатова, П. Тичину, М. Рильського, М. Вериківського, Ю. Мейтуса, В. Касіяна, О. Шовкуненка, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Романова, О. Довженка та сотні інших на напружену творчу діяльність для зміцнення боєздатності Збройних сил. Водночас вони широко знайомили далеке від культурних центрів населення східних районів із здобутками культури, передусім української.

Хоча війна нібито давала й чимало підстав для чвар між приїжджими і місцевим населенням (згадаємо бодай те, що через наплив мільйонів евакуйованих набули широких масштабів примусові підселення, вилучення лишків житлоплощі в місцевих жителів тощо), однак міжнаціональних конфліктів не спостерігалося. І саме завдяки цьому за винятково скрутних обставин у тилу не сталося те, що могло статися,— масових голодувань та епідемій. Атмосфера злагоди серед населення підготувала грунт для створення економічної бази ведення «тотальної війни».

Всупереч усім негараздам — гостро бракувало сировини, електроенергії, обладнання для структурної перебудови, передусім кваліфікованої робочоі сили і часу — економіку врятували самі трудівники. Об'єднавшись з евакуйованими, місцеві жителі, а це були переважно жінки, підлітки, бо ті, хто підлягав мобілізації, вже воювали на фронті, не шкодували ні сил, ні здоров'я для створення нової воєнної економіки Обладнання, що прибуло, розташовували за відсутності вільних виробничих площ у приміщеннях універмагів, полиці яких пустували, кінотеатрів, котрі мало хто відвідував, навіть шкіл. А то й ставили його просто неба, в полі, лісі, підводили електроенергію, а вже діючі верстати обносили стінами, вкривали дахом. А поряд виникали намети, в яких жили люди.

Було, звичайно, дуже скрутно Г. Горобець, металург із Криворіжжя, який працював на базі одного з підприємств Нижнього Тапла, розповідав, як виконувалось таке завдання. «Ми не йшли додому доти, поки не закінчили роботу. Це тривало 24 години при 30° морозі. Ходив я тоді в гумових чоботях. Забіжиш у приміщення погрітися — онучі на ногах вологими стають А коли знову вийдеш на мороз, замерзають».

Так, люди інколи тижнями не виходили з цехів, тут же спали, їли. Бо тилове постачання — найчастіше це були тарілка так званої затірки, тобто звареного у воді борошна, мізерна пайка хліба, цибуля, одна — дві картоплини «в мундирах» — могло забезпечити мільйонам робітників і службовців лише напівголодне існування в умовах виснажливої праці та не влаштованого побуту. Побувавши в тилових районах і зіткнувшись з побутом людей, представник британської військової місії М. Макферлейн з подивом писав «Російським людям властивою є незвичайна здатність існувати на одному хлібі». Більш, ніж окраєць хліба, картоплину, тилове село дати місту не могло, не вистачало робочих рук, пального, орної землі, знизилися врожайність, приплід худоби.

Більшість евакуйованих підприємств почала давати продукцію вже навесні 1942 р. А в середині того ж року воєнна перебудова народного господарства завершилася. На сході країни небувалими темпами була створена, по суті, заново першокласна воєнна економіка, оскільки західна оборонно-промислова база була втрачена.

Про ефективність радянської оборонної економіки тих часів свідчить порівняння її показників з воєнно-економічним потенціалом Німеччини. Остання протягом усієї війни виробляла сталі, електроенергії та вугілля в 1 5—2,5 раза більше ніж СРСР. Але на кожні 100 німецьких літаків випускалося 170 радянських 3 воріт танкових заводів Уралу щомісяця виходило 2 тис. бойових машин, у Німеччині вироблялося 1450. Тил став цитаделлю воюючого народу.