Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Друга світова війна

Наростання загрози нацистської агресії. Стан обороноздатності СРСР

18 грудня 1940 р. генеральним штабом збройних сил Німеччини було остаточно завершене особливе завдання фюрера — розроблено т. зв. директиву № 21 (план «Барбаросса»). Це був план нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом «блискавичної» війни. Давню мету королів і кайзерів про Україну як «німецьку Індію», тобто багату колонію, «фюрер» підкріпив антибільшовизмом і расистською ідеологією. Від численних закликів перетворити Україну на аграрно-сировинний придаток «рейху», включивши її до «великонімецького простору», аби Німеччина не опинилася у лещатах голоду, як це було в Першу світову війну, гітлерівці перейшли до справи. Подібна доля чекала європейську частину Росії, Білорусію, прибалтійські республіки.

Цьому відповідав воєнно-політичний план «Барбаросса». В інструктивному додатку до нього гранично відверто і вичерпно говорилося щодо характеру війни «Війна проти Росії — один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це древня битва германців проти слов'янства, захист європейської культури від московсько-азіатського нашестя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю».

Термін нападу умовно призначався на травень 1941 р. Передбачалося, що навальними концентрованими ударами вермахт оточить, розсіче і знищить основні сили радянських військ, зосереджених до кордону. Кампанія триватиме від кількох тижнів до кількох місяців і завершиться виходом німецьких військ на лінію «два А» — Архангельськ — Астрахань. У «східному поході» до Німеччини приєднувалися Італія, Угорщина, Румунія, Словаччина, деякі інші країни. Причому розраховуватися з ними нацистська верхівка передбачала передачею їм окремих територій України.

Незважаючи на те, що в політичних колах панували настрої самовпевненості, військове керівництво, організатори воєнної економіки приділяли підготовці «східного походу» виняткову увагу. А можливості у них були величезні Німеччина використовувала воєнно-економічну базу, яка чи не вдвічі переважала аналогічний потенціал Радянського Союзу і до того ж відзначалася високим рівнем технологій. Це дало змогу належним чином озброїти армію вторгнення.

Сучасні історики не можуть обминути питання, що, як кровоточива рана, не загоюється в пам'яті і душах поколінь. «Як же могло статися те, що сталося у 1941—1942 рр. з нашим народом та його армією?» Адже не менше 20 років міжвоєнного періоду країна, народ готувалися до можливої війни, всіляко посилювали обороноздатність, спираючись на великі потужності воєнно-економічного потенціалу, створеного в роки «побудови соціалізму». Проте, незважаючи на наявність новітніх моделей танків і літаків, реактивних мінометів і автоматів, промисловість продовжувала масове виробництво озброєння застарілих зразків. А деякі найбільш вдалі моделі було взагалі безпідставно знято з виробництва (наприклад, протитанкову 45 мм. гармату, протитанкову рушницю, протитанкову гранату). Взагалі для оборонної промисловості останніх передвоєнних років характерною була загальмованість, некомпетентність в освоєнні найновіших зразків озброєння. Давалося взнаки усунення найбільш кваліфікованих під час «великого терору». Та й у вищих ешелонах влади після укладення радянсько-німецького пакту створилася ілюзія відсутності безпосередньої загрози війни, а відтак необхідності квапитися.

Між тим чисельність армії швидко зростала. З 1939 по 1941 р. було сформовано 125 нових дивізій.

В одному тільки Київському особливому військовому окрузі утворено 8 механізованих корпусів, 8 стрілецьких, 10 авіаційних дивізій, 5 артилерійських протитанкових бригад тощо. Але озброєння, що для них надходило, було переважно застарілих зразків. Отже, хоча за кількісними показниками Червоній армії не було рівних у світі — лише за танками і літаками вона переважала майже удвоє Німеччину, Японію, Італію, Румунію та Фінляндію разом узяті,— нових моделей танків було у неї всього 18%, а літаків і того менше — 9%.

Утім, така величезна маса навіть застарілого озброєння давала шанси зберегти боєздатність армії, хоча б в обороні. Для цього потрібне було одне кваліфіковане керівництво. Чи не найбільша трагедія Червоної армії полягала саме у відсутності такого Криваві сталінські «чистки» 30-х — початку 40-х рр завдали Збройним силам непоправних утрат. За 17 місяців (з травня 1937 р.) з армії було усунуто не менш як 44 тис. З названої кількості репресованих 1/3 припадала на Київський особливий військовий округ Найбільше постраждав вищий комсклад, де кожні двоє з трьох стали жертвами репресій.

Коли, отямившись на якийсь час від несамовитої боротьби проти «шпигунів і диверсантів» у Червоній армії, Сталін і Ворошилов звернули увагу на стан командних кадрів, то з'ясувалося, що обезголовлено було не тільки військові округи та їх штаби, не тільки корпуси і дивізії, але й 70% полків і 80% батальйонів.

І тоді вдалися до випробуваного методу вирішення кадрових питань — «висуванства». Ця кадрова «ротація» призвела до сумних наслідків. На початок 1941 р. лише 7% командно-начальницького складу мали вищу освіту, а 37% взагалі не мали відповідної освіти. І це при тому, що тодішня армія взагалі відзначалася невисоким освітнім рівнем (у КОВО до 40-50% червоноармійців були неграмотними й малограмотними) «Спостерігалося страшне падіння дисципліни, справа доходила до самовільних відлучок, дезертирства. Багато командирів почували себе розгубленими, нездатними навести порядок», — це свідчення командуючого Київським округом Г. Жукова.

Жахливий стан Червоної армії був, звичайно, відомий потенційному противнику. І Гітлер, і Гебельс, і Герінг глузливо називали Червону армію «глиняним колосом без голови» Акцентацією на відсутності «голови» підкреслювалася безпорадність воєнної доктрини, на якій відбилися всі хиби сталінщини всіляко пропагувалися хвалькуваті заклики наркома оборони Ворошилова, що майбутня війна вестиметься на ворожій території, а противника буде розбито «могутнім ударом» і «малою кров'ю».

А між тим, у лісових масивах Польщі з лютого 1941 р. почалася концентрація та підготовка «армії вторгнення». Вона налічувала загалом 5,5 млн. солдатів та офіцерів, озброєних 4,3 тис. танків, до 5 тис літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це військо мало досвід сучасної війни, відзначалося високою професійною виучкою та бойовим духом і було, без сумніву, найкращою армією того часу. Її було розподілено на три групи армій — «Північ», «Центр» і «Південь». Причому на напрямках головних ударів німецькі війська мали 6-8 разову перевагу перед радянськими.

Першими відчули наближення розв'язки прикордонники, які взяли під охорону новий кордон Нацистські спецслужби, створивши на території східної Польщі десятки диверсійно-розвідувальних центрів, чи не щодня порушуючи кордон, вели підривну роботу на радянській території.

З червня 1940 р від численних резидентур закордонного відділу НКВС 1 головного розвідуправління генштабу почали надходити тривожні сигнали про серйозні наміри нацистського уряду порушити радянсько-німецький договір про ненапад. Одним з перших подав такі розвіддані радянський розвідник — український художник М. Глущенко (агентурний псевдонім «Ярема»). А з квітня 1941 р. така інформація надходила майже з 40 точок земної кулі й мало не щодня. Причому у дев'яти випадках повідомлялися точні дані про напад Німеччини, кількість війська. Таким чином, наркомат оборони і генштаб мали більше, ніж треба, надійної інформації про воєнну загрозу.

Але ж до чого дивним було реагування радянського керівництва на титанічні зусилля розвідки. Всі дані про підготовку агресивної війни Німеччиною відкидалися як дезінформуючі. Вирішальну роль у такому злочинному безглузді відіграла настанова Сталіна, який виключав саму можливість того, що Гітлер наважиться розпочати війну проти СРСР до того, як розгромить Англію, тобто піти на ризик війни на два фронти

Смертельний ризик, під який цілком свідомо Сталін підставив країну, армію у найбільш фатальній ситуації в історії, коштував надто дорого і країна, і армія не були своєчасно переведені на жим посиленого забезпечення обороноздатності. Війна вже грюкала у ворота, а народ, наче й не трапилося нічого, продовжував жити мирним, безтурботним життям.

Тим часом по той бік кордону відбувалися останні приготування до «східного походу» армії «третього рейху» 17 червня 1941 р. «фюрер» видав наказ про напад на Радянський Союз Рівно о 20-00 21 червня у частини вермахту і люфтваффе надійшли і були негайно розпечатані спеціальні контейнери з наперед заготовленими таємними інструкціями та директивами.

Тим часом радянські командири були у розпачі, відмічаючи приготування за Бугом і Прутом і будучи наказом Сталіна позбавленими права займати бойові рубежі, аби «не спровокувати агресора». Ледь не поплатився своїм життям командуючий Київським особливим військовим округом М. Кирпонос за те, що зробив спробу привести війська у бойову готовність і дозволив займати їм «передпілля». Досить незграбною спробою зняти напруження у суспільстві і водночас прозондувати реакцію Гітлера було повідомлення ТАРС від 14 червня 1941 р., де робився вигляд, що відносини між СРСР та Німеччиною складаються якнайкращим чином, а про війну мови бути не може.

Проте тривога і занепокоєність на місцях передавалася у вищі ешелони політичного 1 військового керівництва. Увечері 21 червня нарком оборони С. Тимошенко і начальник генштабу Г. Жуков спішно завітали до Сталіна і, посилаючись на новітні дані, зокрема на відомості, отримані від перебіжчиків, стали наполягати на приведенні усіх прикордонних округів у повну бойову готовність. Але «вождь» залишився вірним собі навіть у цій обстановці дав дозвіл на приведення військ у бойову готовність без права відкривати вогонь по військах противника, якщо вони перейдуть кордон.

Те, що трапилося через лічені години, захопило радянські війська зненацька. Але для Сталіна і його оточення напад Німеччини не був несподіванкою. Велика гра, на кін якої було поставлено долю СРСР, для азартного гравця Сталіна, котрий, повіривши у власну непогрішимість, замкнув на собі всю владу в країні, закінчилася програшем. А для народу, і без того вже ослабленого політично і духовно сталінським терором, спантеличеного незграбними його зовнішньополітичними маневруваннями, починалася найбільша в історії трагедія.