Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Друга світова війна

Українське суспільство у 1939-1941 рр.

З огляду на пріоритетну роль воєнного фактора у сталінській зовнішній політиці інтенсивно розвивалися машинобудування і хімічна промисловість. Продуктивні можливості економіки України були великі і як складові єдиного господарського комплексу СРСР неухильно зростали, посідаючи величезну питому вагу серед інших республік. Традиційно основна база важкої промисловості країни, розташована в Донбасі й Придніпров'ї та остаточно інтегрована під час індустріалізації в союзній економіці, досягла на кінець 30-х рр. найбільшої продуктивної потужності. В 1940 р. продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 раза порівняно з 1913 р., а крупної — майже у 10 разів. За розвитком промисловості республіка посідала друге місце в СРСР після Росії і випереджала ряд західноєвропейських країн.

Відповідно нарощувалися й потужності паливно-енергетичної бази Донбас на кінець міжвоєнного періоду зберігав роль основного кам'яновугільного басейну країни. На кінець 30-х — на початок 40-х рр. остаточно виявилося призначення щойно збудованої «матеріально-технічної бази соціалізму» як, по суті, потужного воєнно-промислового комплексу Причому українська економічна база являла собою іі наріжний камінь Новозбудовані підприємства кольорової металургії мали вирішальне значення у виробництві сучасного озброєння.

Потужний промисловий потенціал української економіки забезпечував її робітничий клас Масові поповнення вихідцями із селян під час індустріалізації не могли не знизити його кваліфікаційний рівень. Але на початок 40-х рр. українське робітництво зуміло подолати труднощі свого зростання, поліпшити якісний склад. Воно по праву вважалося найбільш кваліфікованим загоном робітництва країни. Трудова активність, що часто виливалася у нав'язане робітникам командно-адміністративною системою «соціалістичне змагання», не завжди давала реальну віддачу. Вже у кінці 30-х рр. з'ясувалося, що цей витвір сталінських партапаратників хибує на заформалізованість, веде до виснажливої, низько оплачуваної праці, реально не підкріпленої широко рекламованими «соціальними перевагами». А втім, високий професіоналізм окремих виробничників, їхня чесна праця, даючи значний економічний ефект, створювали ілюзію масовості змагання, його доцільності. На будь-якому великому підприємстві відчувалася гостра нестача технічних спеціалістів і керівників промисловості. На Макіївському металургійному заводі, наприклад, залишилося лише двоє дипломованих інженерів і 31 технік. Становище ускладнювалося тим, що посади репресованих фахівців займали висуванці з робітників, які не мали відповідної технічної, а то й загальної освіти. Обстановка в промисловості нагадувала міноване поле залякана технічна інтелігенція у складних ситуаціях на виробництві, а вони траплялися часто, не хотіла брати на себе відповідальність, йти на ризиковані рішення. У разі невдачі такого спеціаліста могли якщо не репресувати, то принаймні зняти з роботи, шельмувати.

Адміністративно-репресивні методи керівництва економікою, нескінченні підхльостування ставали на кінець 30-х рр. перешкодою у нормальному функціонуванні новозбудованої потужної промисловості Дедалі більше давалися взнаки суперечності між освоєнням нових технологій та інтенсивними методами праці і надцентралізованою системою планування та управління економікою. Особливо це відчувалося у паливно-енергетичній базі та металургії України, від чого прямо залежало зростання таких нових галузей як тракторна, моторобудівна, електротехнічна, літакобудівна та інші. Багато підприємств не виконували плани. Причина цього полягала у відставанні виплавки металу від потреб машинобудування, нестачі енергії.

Складності в економіці командно-адміністративна система намагалася усунути притаманними їй натискними, наказними методами. Так, було вжито жорстоких, аж до увільнень з роботи за запізнення на 20 хвилин, заходів щодо порушень трудової дисципліни. Іншим указом збільшувався робочий день, заборонявся самовільний вихід робітників і службовців з підприємств та установ. Трохи пізніше випуск неякісної і нестандартної продукції прирівняли до свідомого шкідництва. Неучасть у соціалістичному змаганні почала розглядатися як ознака нелояльності. У цій атмосфері економіку постійно лихоманило. Але разом з тим робилися спроби запровадити хоч і в обмеженому вигляді госпрозрахункові регулятори на виробництві. Вдалися і до нових вливань коштів, особливо в оборонну галузь промисловості. На 1941 р. асигнування на оборону становили 43,4% державного бюджету.

На кінець 1940 р. Україна видобувала 50,5% загальносоюзного видобутку вугілля, виробляла 64,7 — чавуну, 48,8 — сталі, 67,6 — залізної руди, 25,7% — електроенергії тощо. Завдяки кільком урожайним рокам, практично дармовій праці селян, а також запровадженню механізації, передових методів агрокультури в тому ж році колгоспи України дали понад 20% загальносоюзного виробництва товарного хліба, 73% — цукру, 20% — м'яса і т. ін.

Дальшим утвердженням сталінської тиранічної диктатури, проникненням в уми й душі мільйонів людей тоталітарної ідеології й моралі характеризувалося суспільно-політичне і культурне життя 41- мільйонного українського народу. Впровадження т. зв. «культурної революції» означало, по суті, втягнення найширших мас населення в орбіту комуністичної ідеології в її сталінському варіанті. На це держава коштів не шкодувала. В 1940—1941 рр. у республіці працювало 32 тис. шкіл, близько 700 технікумів, 173 вузи, а кількість молоді, яка навчалася, збільшилася втричі порівняно з 1913 р. Особлива увага приділялася Академії наук, тематика якої була максимально наближеною до народногосподарських потреб. В Україні, де працювали такі видатні вчені як М. Боголюбов, О. Богомолець, М. Кирилов, І. Курчатов, М. Лаврентєв, Є. Патон та інші, мали місце вагомі досягнення в розщепленні атомного ядра, отриманнні рідких газів, винаході автоматичного дугового електрозварювання тощо.

Один за одним з'являлися нові літературні, образотворчі, музичні твори, театральні вистави, кінофільми. Багато з цих творів були позначені талантом, щирою вірою у нові ідеали. Але, на жаль, домінувало у них політичне підґрунтя. При всьому критицизмі щодо змісту духовної культури цього часу не можна не відзначити, що чимала увага приділялася поширенню та вкоріненню в усі ланки культурного життя української мови. Нерідко це робилося методами властивими командно-адміністративній системі.

В обстановці неймовірного нагнітання культу особи Сталіна, штучного роздмухування класової боротьби, невтомного вишукування «ворогів народу', силового утвердження «соціалістичного реалізму» весь досить вагомий культурницький потенціал використовувався не за призначенням і був цілковито підпорядкований завданням агітпропівської роботи комуністичної партії.