Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Становлення феодальних відносин і їх вплив на життя Русі XI ст.

Перш ніж розповісти про зміни в системі і князівської влади й структурі держави, що X настали по смерті Ярослава Мудрого, варто спинитися на особливостях соціально-економічного поступу давньоруської спільноти середини — другої половини XI ст. Його наростання привело до прогресивних змін у характері власності на землю — попервах князівської, що означало дальші кроки суспільства на шляху феодалізації. Все це не могло не вплинути на зрушення в політичному житті, але вплив той не був ні прямим, ні миттєвим.

Як мовилось, Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існувала як така аж до князювання Володимира Святославича. Але й у його часи власність на землю продовжувала залишатися колективною Земля належала панівному класові загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна більшість яких теж входила до дружини.

Індивідуальна земельна власність зародилася в Київській Русі лише в другій половині XI ст. Якщо «Руська правда», складена за Ярослава близько 1037 р., ще не знає такого способу власності, то в «Правді Ярославичів»1072 р. можна знайти свідчення наявності особистого землеволодіння, поки що князівського Лише у «Поширеній правді», що оформилася наприкінці XII — на початку XIII ст, зустрічаємо ясні докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. В літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI, а боярське — починаючи з XII ст.

Поява в суспільній правосвідомості поняття можливості особистого володіння землями чи (для князів) цілими волостями, перші, на жаль, не відомі науці його прояви в середині XI ст. не могли не вплинути на тлумачення синами Ярослава його «ряду» (заповіту) Наведемо фрагмента цього важливого для історичної долі Київської Русі документа. Стаття 1054 р. «Повісті» відкривається словами «Помер великий князь руський Ярослав Ще за життя свого він дав заповіт синам своїм, мовивши їм «Ось я залишаю світ цей, сини мої живіть у любові. Ось я доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його, як слухались мене, він замінить вам мене, а Святославу даю Чернігів, а Всеволодові — Переяслав, а Ігореві — Володимир (Волинський), а Вячеславу —Смоленськ».

Дехто з істориків вважає, що Ярослав, передавши головний престол Русі Ізяславу, зробив його єдиновладним князем Русі. Однак у «ряді» Ярослава проглядає й інше збереження держави у спільній власності його нащадків. По смерті Ярослава, писав один із знавців давньоруської минувшини О. В. Пресняков, при роздільності володінь бачимо нероздільність спільних дій у захисті Руської землі й у внутрішніх справах трьох старших Ярославичів. Брати Ізяслава, як видно, не збиралися визнавати його верховним володарем Руської землі й дивились на міста із землями, що заповів їм батько, як на особисту спадкову власність — «отчину».

Мабуть, саме тому (а не через брак державної мудрості) Ізяславу довелося укласти союз із двома молодшими братами — Святославом і Всеволодом. У Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали тріумвіратом Ярославичів.

Всі державні справи брати вирішували разом: видавали закони («Правда Ярославичів»), ходили в походи на кочовиків, торків і половців, перевели брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо. Але здебільшого тріумвіри дбали про збільшення власних володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волинь, а коли незабаром потому помер Ігор, тріумвірат поділив між собою Смоленську волость, нічого не залишивши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод 1067 р. заволоділи Полоцькою землею, а її князя Всеслава Брячиславича кинули до київської в'язниці. Новгород привласнив Святослав, Смоленськ — Всеволод. Все це викликало обурення серед молодших Ярославичів і посіяло зерна усобиць кінця XI ст.

Після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альті тріумвірат дав тріщину й став розпадатися. 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з недавнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою Всеволода вибив старшого брата з Києва і сів на його місце. Так скінчився майже 20-літній тріумвірат Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії, та зміг повернутися до Києва лише по смерті Святослава (наприкінці 1076).

Тим часом обійдені дядьками-тріумвірами й жадаючі багатих волостей-отчин їх небожі Олег Святославич і Борис Вячеславич вигнали з Чернігова, отчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів, коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов на допомогу братові, й у битві на Нежатиній Ниві поблизу Чернігова. 3 жовтня 1078 р. вони розгромили Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі відновилась одноосібна монархія. Та за ступенем централізації й могутністю їй було далеко до держави часів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.