Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Сталінська конституція

В лютому 1935 р. відбувся черговий VII з'їзд рад СРСР Напередодні пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його порядок денний питання про зміни в конституції СРСР. Вказувалося на необхідність демократизації виборчої системи заміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закритими VII з'їзд рад прийняв таке рішення, а ВЦВК нового складу затвердив комісію під головуванням Сталіна для підготовки конституційного проекту. Йшлося вже не про окремі зміни, а про підготовку тексту нової конституції До складу конституційної комісії ввійшли представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, О. Стаханов, В. Чубар та ін.

У червні 1936 р. проект конституції було опубліковано. Почалося тривале, майже піврічне обговорення на партійних зборах, зборах трудових колективів, за місцем проживання. В Україні в обговоренні взяло участь 13 млн. чоловік Партапарат поставив черговий рекорд в організаційно-масовій роботі.

Надзвичайний VIII з'їзд рад 5 грудня 1936 р затвердив нову конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Категорія «позбавленців», тобто осіб, які вилучалися з політичного життя через їх належність до «експлуататорських верств», ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Система функціонування влади теж ставала іншою з'їзди рад різного рівня змінювалися інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад Нові ради набули зовнішніх рис парламентської влади.

Принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначалися на системі влади Ради не були самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою у парламентській формі.

До конституції 1936 р. вперше увійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Це повною мірою відповідало дійсності Партапарат являв собою нервовий вузол тоталітарної держави, і в руках генерального секретаря зосередилася небачена в історії повнота влади.

І все ж формально, за буквою конституції владою залишалися ради Скасування колишньої, цілком контрольованої партапаратом системи виборів створювало теоретичну можливість для перетворення влади з формальної на справжню. Щоб виборцям не спало на думку використати можливості таємного голосування й висувати альтернативні кандидатури (на що вони теж мали право), суспільство потрібно було розколоти й деморалізувати.

Зміцнюючи своє становище, Сталін готовий був винищити мільйони людей. Але він не зміг би стати диктатором, спираючись тільки на ДПУ— НКВС Він потребував підтримки з боку партапарату, який контролював державу, і здобув її, тому що партапарат так само був зацікавлений у деморалізації суспільства масовими репресіями Причиною небаченого за масштабами нищення «ворогів народу» в 1937—1938 рр. була саме потреба зміцнити сталінську диктатуру в умовах нових виборчих процедур.

Виліпком із загальносоюзної конституції стали конституції союзних республік. Коли їх приймали, то було визнано за доцільне зберегти вже апробований ритуал обговорення, хоч у менших розмірах 1 січня 1937 р. було опубліковано проект нової конституції УРСР. В кінці цього місяця надзвичайний XIV з'їзд рад України затвердив її.

Вибори у Верховну Раду СРСР відбулися 12 грудня 1937 р. В Україні у голосуванні взяли участь 97,8% виборців про масовість потурбувалася мобілізована партапаратом громадськість. За визначений у партійних комітетах «блок комуністів і безпартійних» було подано 99% голосів у Раду Союзу і 98% — у Раду Національностей. Будь-яку самодіяльність під час висування кандидатів у депутати, а тим більше — пропозиції про альтернативні кандидатури партапарат кваліфікував як контрреволюційні вихватки. Такі спроби були зроблені, тому що населення ще пам'ятало вільні вибори в Установчі збори в 1917 р.

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 р. Було обрано 304 депутати, серед них — 153 робітники, 76 селян, 75 службовців, за партійним складом — 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних, за національним складом 186 українців, 111 росіян і 7 представників інших національностей. Соціальний, національний, партійний і демографічний склад депутатів ретельно дозувався на етапі висування кандидатур. Звертає на себе увагу винятково висока частка службовців (24,7%) і росіян (36,5%) у складі депутатів.

Текст виборчого бюлетеня під час виборів 1937—1938 рр. лицемірно не відповідав залізній практиці висування тільки одного кандидата — від «блоку комуністів і безпартійних». У примітці на бюлетені містилася така рекомендація «залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть». Під час вільних виборів голосуючий зобов'язаний був визначити своє ставлення до нього у письмовій формі, тобто викресленням одного слова з альтернативної пари слів («згоден — не згоден). Організуючи вибори за сталінською конституцією, цю процедуру «спростили». В разі наявності у бюлетені тільки одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну. Вважалося, що це й є позитивним рішенням виборця. В обстановці репресій майже не виявлялося сміливців, які б наважилися зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище офіційно схваленого єдиного кандидата від блоку «комуністів і безпартійних». Люди брали бюлетень і йшли повз кабіну під поглядами членів комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опустити в урну незайманий папірець.

Конституція СРСР 1936 р. мала статті, які гарантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів, недоторканість особи, житла й листування, вводився принцип відкритості судових процесів, підтверджувалися права звинувачуваних на захист тощо. Вражаюча невідповідність демократичних норм рутинній практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв і затверджував конституцію. Адже в суспільстві справді відбувся «великий перелом».