Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Завершення формування держави за Ярослава Мудрого

Розбудована за Володимира Святославича Давньоруська держава наприкінці його життя виявилась не такою вже згуртованою, а його влада — зовсім не безмежною. Близько 1012 р. замислив лихе проти нього пасерб Святополк Ярополчич, що був намісником у Турові Володимир кинув його разом з дружиною, донькою польського князя Болеслава Хороброго, до в'язниці в Києві. Та незабаром на Володимира чекало серйозніше випробування. Під 1014 р. Нестор сповіщає «Ярослав же сидів у Новгороді й данину давав Києву по дві тисячі гривен з року в рік а тисячу в Новгороді воїнам роздавав І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав того не давав до Києва батькові своєму. І мовив Володимир «Розчищайте шляхи й мостіть мости» — хотів бо на Ярослава йти, але розхворівся» Влітку наступного року, коли Володимир готувався до походу на Новгород, аби приборкати сина, він раптово помер. Між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом і Мстиславом, а також пасербом Святополком розгорілася кривава боротьба за київський престол. У ній загинули Борис, Іліб і Святослав А Ярослав 1015 р вокняжився в Києві. Під час першого князювання (1015—1018) йому довелося відбивати напад на Київ численного війська степовиків 1017 р. «прийшли печеніги до Києва й врубалися в Київ, і ледве-надвечір здолав їх Ярослав і переміг печенігів», як сповіщає «Повість» 1018 р. Святополк, котрий утік 1015 р. до Польщі, при підтримці тестя Болеслава захопив було Київ. Та взимку 1018—1019 рр. Ярослав вибив його з міста, і той утік до печенігів Навесні 1019 р Святополк з печенізькою ордою напав на Русь Ярослав з військом вийшов назустріч братові в перших рядах. Вирішальна битва сталася на р Альті на Переяславщині й принесла перемогу Ярославу Святополк врятувався втечею і незабаром загинув, а «Ярослав сів у Києві, утерши піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий» («Повість»). Певно, Ярослав розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар. Тому він домовився з братом Мстиславом, що вокняжився у Чернігові, про розподіл сфер впливу в Південній Русі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, проте залишив тому Полоцьке князівство. Ярослав доклав багато зусиль до відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної війни нащадків Володимира й вторгнень печенігів. Він не зупинився перед тим, щоб кинути до в'язниці рідного брата Судислава — псковського князя, котрий прагнув до самостійності Ярослав позбавив влади також свого брата у перших, новгородського посадника Костянтина Добринича, коли той схилився до місцевого боярства, яке прагнуло позбутися залежності від Києва.

Першочерговим завданням Ярослава так само, як і його батька Володимира, був захист рідної землі від страшних ворогів—печенігів причорноморських степів. Він продовжив діяльність батька щодо фортифікування південних рубежів держави й «почав ставити міста по Росі» Серед тих міст були Юр'їв, Корсунь, Треполь. Але й ця захисна лінія не допомогла 1036 р. величезна орда печенігів прорвала її й оточила Київ. Тоді Ярослав, як оповідається в «Повісті», «виступив з міста й вишикував дружину, й поставив варягів (скандинавських найманців — Авт ) у центрі, а на правому боці киян, а на лівому крилі новгородців І була січа зла, і ледве здолав їх надвечір Ярослав» Печеніги були розгромлені й назавжди відігнані від рубежів Руської землі.

Ярославу Володимировичу довелося протягом тривалого часу дбати й про захист західних кордонів Київської держави, відвойовувати у польських феодалів землі. Вони були загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., коли той повертався з походу на Київ на підтримку зятя Святополка 1030 р. Ярослав звільнив від поляків волинське місто Белз, а наступного року разом із братом Мстиславом відвоював у них і возз'єднав з Давньоруською державою всю Червону Русь. Продовжуючи зміцнювати західні рубежі країни, він провів кілька успішних походів проти агресивних ятвязьких (1038) і литовських (1040) племен. Поліпшенню оборони західних кордонів сприяло й існування м Ярослава на р Сян У 30 —40-х рр військо Ярослава Володимировича успішно звоювало проти угро-фінського племені чуді на півночі Русі та в Прибалтиці, де було збудовано на честь князя місто Юр'їв.

У Ярослава, як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний. Протягом майже всього часу його князювання в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Добірні руські дружини воювали разом з візантійськими легіонами за тисячі верст від батьківщини. Наприклад, 1038—1041 рр. Візантія була змушена захищати Сицилію від арабів і змогла втримати острів за собою з допомогою руського союзного корпусу.

Та 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена зміною політичного курсу нового імператора Константина IX Мономаха, що недружньо повівся з Ярославом, почав чинити перешкоди руським купцям у Константинополі та інших містах імперії Морський похід русів на Царгород був невдалим. Тоді Ярослав направив послів до Германії й ряду інших європейських країн, збиваючи коаліцію проти Візантії. До того ж переможці самі потребували допомоги в боротьбі проти навали печенігів. Тому імператорові довелося шукати шляхів замирення з Руссю. Підписана 1046 р. русько-візантійська угода була незабаром скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Константина IX Марією.

Київська Русь мала жваві дипломатичні відносини з Германською імперією 1030 —1031 1 1040 —1043 рр. сторони обмінювалися посольствами Германський хроніст XI ст., Ламберт під 1043 р. розповідає про посольство короля Русі Ярослава до імператора Генріха III Давньоруська держава дивилася на Германію як на кращого з усіх можливих союзника в протиборстві з Візантією, а Генріх III хотів скористатися з війська Русі у зовнішньополітичних акціях.

1048 р. король Франції Генріх І посватався до дочки Ярослава Анни Шлюб був укладений, ймовірно, 1049 р. По смерті чоловіка (1060) Анна відмовилася від регентства при малолітньому Фшппові. І, хоча й підписувала разом з ним деякі офіційні документи Інша дочка Ярослава — Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а ще одна — Анастасія побралася з угорським королем Андрієм І Київський володар був зв'язаний союзною угодою з польським князем Казимиром, за якого видав сестру Добронігу Київська Русь допомогла Польщі у війні проти об'єднаних сил Мазовії, Помор'я, Пруссії та ятвягів. Все це принесло великий міжнародний авторитет Давньоруській державі.

Приділяючи чільну увагу зовнішній політиці, Ярослав не забув і про внутрішні справи Князь доклав багато зусиль для створення нових і розбудови існуючих міст, насамперед Києва Нестор-літописець скупо підсумував під 1037 р. його будівничу діяльність у стольному граді. «Заклав Ярослав місто велике, у якому тепер Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії митрополичу, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі Святого Георгія та Святої Ірини» У лаконічному описі будівництва в Києві за Ярослава ледве згадана головна фортифікаційна споруда. То було «місто Ярослава», київський дитинець, велетенські земляні вали якого мали довжину 3,5 км., висоту 14 м., а товщину в основі — близько 30 м. На них стояли високі дубові стіни. У багатьох місцях перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою. За своєю досконалістю й могутністю фортифікації «міста Ярослава» не мали собі рівних на Русі Головним храмом держави, її найбільш урочистою та високохудожньою спорудою став Софійський собор, збудований у 20—30-х рр. XI ст. Його архітектура чарує довершеністю, вишуканістю форм і пропорцій, інтер'єр собору щедро прикрашений сяючими мозаїками і поліхромними фресками, що належать до шедеврів світового мистецтва. За давньоруським переказом, собор зведено на тому місці, де Ярослав здобув славну перемогу над печенігами. У часи князювання Ярослава завершилось будівництво Давньоруської держави. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився державний апарат. Полюддя все більше замінювалось м'якшими, передовішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства 1037 р. чи дещо пізніше князь виступив ініціатором проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з явився перший писемний збірник норм давньоруського права «Руська правда». В роки правління Ярослава інтенсивно розвивалися землеробство і скотарство, ремесла і промисли, значно пожвавилася внутрішня й міжнародна торгівля.

З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури, насамперед книжності Київський літописець з гордістю відзначив, що князь «до книг виявляв охоту, читаючи їх і вночі, і вдень». За це його прозвали Мудрим Навколо Ярослава склався гурток з представників давньоруської інтелектуальної еліти, до якого входив славетний книжник і філософ, автор першого давньоруського філософського твору «Слово про закон і благодать і, можливо, першого літопису Іларюн Ярослав зробив спробу позбутися залежності від Візантії в церковних справах і поставив 1051 р. Іларіона загальноруським митрополитом. На жаль, дальша доля Іларюна невідома. А 1054 р київську митрополичу кафедру, як і раніше, посів грек, присланий патріархом з Константинополя Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років і був похований у мармуровому саркофазі в Софійському соборі. Його останки збереглися до наших днів Дослідження скелета Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд князя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.