Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Індустріальна гонка

Перший рік першої п'ятирічки розпочався з жовтня 1928 р. Країна вступала в п'ятирічку непомітно. 1928/29 господарський рік мало відрізнявся від попередніх. Та наприкінці 1929 р. керівництво ВКП(б) круто повернуло кермо державного корабля. Поворот в економічній політиці характеризувався примусовою продрозкладкою, забороною торгівлі, запровадженням карткової системи постачання міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, експропріацією («розкуркуленням») найзаможніших селянських господарств і примусовим об єднанням власності усіх інших категорій селянства у колективних господарствах. Політика в галузі промисловості характеризувалася поверненням до системи главкізму, тобто, гіпертрофованою централізацією управління.

Трестівський госпрозрахунок, який охоплював головним чином сферу управління, замінили госпрозрахунком підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», якій судилося відіграти ключову роль в утвердженні економіки командного типу. Підприємства, а не трести, як раніше, оголошувалися основною ланкою управління.

Самостійні підприємства не дістали прав, якими користувалися колишні госпрозрахункові трести. Велика промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж главки ВРНГ і УРНГ періоду грамадянської війни. Вони здійснювали управління бюрократичними методами. Сама Вища Рада народного господарства та її український філіал перетворилися в січні 1932 р. в народний комісаріат важкої промисловості (наркомважпром). Підприємства харчової промисловості ще в 1930 р. були підпорядковані наркомату постачання. Підприємства легкої та лісової промисловості виділилися в окремі наркомати.

Продиктований генсеком темп зростання промислового виробництва був величезним — 37,7% ( у середньому за три роки, починаючи з другого року п'ятирічки). Та ці темпи залишилися на папері, хоча промисловість безперебійно одержувала потрібне фінансування. Навіть офіційні статистичні дані показують, що середньорічний темп промислового зростання за роки п'ятирічки (крім першого) становив тільки 15,7%, тобто, менше передбачуваного директивами XV з'їзду ВКП(б). Слід взяти до уваги, що офіційні дані внаслідок інфляції і повторного обрахунку валової продукції завищені.

Індустріальна гонка призводила до істотного обмеження добробуту трудящих. Економічні труднощі (завжди підкреслювалося: тимчасові) оголошувалися органами пропаганди неминучими й цілком природними. Опір лівацькому насиллю над економікою розглядався як небезпечний опортунізм. В офіційних документах державної партії положення про необхідність нещадного викорінення «опортунізму» стало загальновживаним. Це безпосередньо свідчить про те, що крутий поворот в економічній політиці далеко не всі зустріли з ентузіазмом.

Вже з 1928 р. Сталін розпочав штучно відроджувати властиве громадянській війні протистояння соціальних сил. Щоб прокласти дорогу непопулярній політиці, ДПУ стало розкручувати маховик репресій. Політична термінологія доби другого комуністичного штурму збагатилася новим містким поняттям: «шкідник». Після «шахтинської справи» в Донбасі, яка пройшла у 1928 р. і започаткувала по-державному організоване цькування спеціалістів з дореволюційними дипломами, в суспільстві свідомо створювалася атмосфера масового психозу щодо «шкідництва».

Запровадження карткової системи постачання робітників і службовців не дозволяло використати зароблені гроші на придбання товарів понад гарантований картками мінімум. У кваліфікованих робітників «отоварювалося» за картками не більше чверті заробітної плати. Отже, економічні можливості стимулювати зростання продуктивності праці дорівнювали нулю. Натомість величезні зусилля вживалися з метою налагодити моральне стимулювання праці, головним чином через організацію масового виробничого змагання.

В останні дні 1917 р. В. Ленін написав статтю «Як організувати змагання?» Очевидно, вона не задовольнила автора, бо залишалася неопублікованою 20 січня 1929 р. газета «Правда» вмістила її, а партійні організації дістали завдання «підняти маси» Ініціативу в розгортанні «соціалістичного змагання» віддали в руки донецьким шахтарям 31 січня шахти «Центральна» і «Північна» тресту «Артемвугілля» уклали перший договір 9 травня того ж року ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів» У ній зазначалося, що змагання, яке почалося, повинно стати не епізодичною кампанією, а постійним методом роботи. Організація його покладалася на профспілки, а загальне керівництво — на партію.

Цій постанові судилося довге життя. Майже до кінця свого перебування при владі партапарат надавав великого значення зашкарублим ритуальним процедурам, чекаючи від них виробничої віддачі. Та в першій п'ятирічці робітничі маси зустріли ідею змагання з ентузіазмом.

Навесні і влітку 1929 р. голова ВРНГ СРСР В. Куйбишев підготував нові поправки до гранично напруженого за всіма параметрами річного плану. Йшлося про додаткові завдання ряду галузей важкої промисловості. Нові поправки були запроваджені в життя спеціальними постановами партії, яка вже безпосередньо, а не через радянські або господарські органи почала втручатися у розв'язання економічних, технічних і технологічних проблем.

Капіталовкладення в основні промислово-виробничі фонди України зросли з 438 млн крб у 1929 ДО 743 млн у 1930, 997 млн у 1931 р і до 1229 млн крб у 1932 р (у порівняних цінах 1928 р. ). 3 1930 р. у промисловості освоювалося не менше коштів, ніж за всі попередні роки мирного будівництва разом узяті (в 1921—1928 рр. — 761 млн крб ) Така фінансова злива дала можливість за чотири роки (1929—1932) подвоїти виробничі потужності великої промисловості.

Однією з перших в Україні почала будуватися Штерівська ДРЕС Перша її черга потужністю 20 тис. квт стала до ладу восени 1926 р. У 1931 р. найбільша електростанція Донбасу досягла потужності 157 тис. квт. Тоді ж почав працювати перший турбогенератор Зуївської ДРЕС потужністю 50 тис. квт. Через рік будівельники ввели до ладу ще два агрегати, в результаті чого потужність електростанції зросла до 150 тис. квт

Символу радянської індустріалізації був Дніпрогес. Його почали будувати навесні 1927 р. Кожний з п'яти турбогенераторів першої черги, які поставляла американська фірма «Дженерал електрик», мав потужність 62 тис. квт. Фірма заявила, що турбіни та генератори для Дніпрогесу є її найвищим виробничим досягненням, яке перевищує найдосконаліші здобутки світової техніки. У жовтні 1932 р., коли перша черга електростанції стала до ладу, будівельники почали монтаж шостого генератора.

Питома вага капіталовкладень у вуглевидобуток Донбасу скоротилася за п'ятирічку вдвоє порівняно з 20-ми рр. Однак в абсолютному вимірі кошти вдвоє зросли. Це дало можливість здати в експлуатацію 53 великі шахти. У вуглевидобутку відбувся перехід до нових знарядь праці кайло й обушок поступилися місцем врубовим машинам і відбійним молоткам. Менш вагомими виявилися успіхи в механізації транспортування вугілля. До кінця 1932 р. в Донбасі було видобуто 156 млн т. вугілля проти передбачуваних п'ятирічним планом 204 млн т. Дефіцит вугілля болісно позначався на промисловості і залізничному транспорті Різко скоротилося використання вугілля для побутових потреб

У металургію пішла чверть капіталовкладень які були в розпорядженні промисловості Майже половину цих величезних коштів поглинуло будівництво трьох заводів повного циклу — «Запоріжсталі», «Криворіжсталі» і «Азовсталі». Завод інструментальних сталей, який перебував спочатку у складі Запорізького металурпйного комбінату, пізніше став самостійним підприємством під назвою «Дніпроспецсталь». 3 його побудовою восени 1932 р. в Україні з'явилася електрометалургія.

Нові потужності в металурги вводилися до ладу і освоювалися з великими труднощами Проблема металу виявилася ще гострішою, ніж вугілля. Виплавку чавуну в Україні треба було збільшити з 2,4 млн т. у 1923 р. до 6,6 млн у 1932/33 р. Фактично виплавили у 1932 р. 3,9 млн т. (тобто 59% від плану).

Обсяг виробництва у машинобудуванні і металообробці за першу п'ятирічку зріс у 4,5 раза. За освоєними капіталовкладеннями машинобудування поступалося металургії, але за кількістю створених робочих місць перевищило інші галузі. Серед ново- збудованих або докорінно реконструйованих підприємств виділялися Харківський тракторний завод, комбайновий завод «Комунар» у Запоріжжі, Луганський паровозобудівний завод, кіровоградський завод «Червона зірка», київський завод «Ленінська кузня», Харківський електромеханічний завод.

У хімічній промисловості України були збудовані Донсода, Рубіжанський комбінат, Горлівський азотно-туковий завод, ряд коксохімзаводів. Менш інтенсивно розвивалися легка і харчова промисловість.

Форсована індустріалізація призвела до кардинальних змін у складі робітничого класу. У великій промисловості України на початку 1929 р. працювало 690 тис. робітників, а наприкінці 1932 р. — 1275 тис., тобто майже вдвоє більше. Більше половини приросту робітників забезпечило село. У складі працюючих на виробництві майже вдвоє зросла питома вага жінок. Нове поповнення робітників складалося, в основному, з молоді.

Технічні зрушення, якими супроводжувався розвиток промисловості, вимагали прискореної підготовки кваліфікованих робітників. Щоб не уповільнити темпів, було прийнято рішення готувати кадри безпосередньо на виробництві. Це призводило до поламок устаткування. Почастішали аварії, різко попршилася якість продукції. Щоб зменшити масштаби втрат, було вирішено до навчання новачків підключити найбільш кваліфікованих ветеранів.

Робітники повірили урядові, який вимагав «підтягнути пояси» на певний час, щоб побудувати фундамент соціалістичної економіки. На відміну від епохи громадянської війни, коли мобілізаційні можливості командної економіки були спрямовані на виживання політичного режиму (зокрема, на створення п'ятимільйонної регулярної армії), у новій ситуації вони успішно використовувалися для потреб технічного переозброєння важкої індустрії.

Та якщо співставляти результати індустріальної гонки із затвердженими завданнями, доводиться констатувати провал багатьох проектів і п'ятирічного плану в цілому. На початку 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці (тобто до кінця 1932 р. ) 1933 р. став розглядатися як перший рік другої п'ятирічки Підтримувана державною статистикою легенда про дострокове виконання п'ятирічки міцно трималася в історичній літературі. При співставленні натуральних показників першого п'ятирічного плану з обсягом виробництва у 1932 р. виявляється, однак, що виконати п ятирічку не вдалося по переважній більшості позицій. 3 деяких видів продукції, особливо легкої, харчової і хімічної промисловості, затвердженого обсягу виробництва взагалі не досягли у довоєнний час. І все-таки слід взяти до уваги, що невиконання поставлених завдань було ніби запрограмоване самим підходом до планування. Цей підхід — ставити неможливі для виконання цілі (добиваючись все-таки виконання під загрозою найжорстокіших кар). Сталін називав «підхльостуванням» країни.

Чудові мобілізаційні властивості директивного планування були єдиною перевагою економіки командного типу порівняно з ринковою. Друга після Леніна спроба вийти за рамки «стихії ринку» і побудувати народногосподарську систему без товарно-грошових відносин закінчилася так само, як і перша економічною катастрофою. Постраждали не структури тоталітарної держави, а суспільство. І найбільше — неорганізована й політично безпорадна частина суспільства багатомільйонне селянство.