Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

НЕП у сільському господарстві

1922 р українське селянство вперше за багато років припинило збройну боротьбу з владою Радянська влада домоглася вичерпання бунтівного потенціалу села різними методами і засобами, як репресивними, так і економічними. Працівники ДПУ, в основному, викачали зброю, яка осідала в селі, починаючи з першої світової війни Розвивалася мережа комнезамів. Будучи своєрідним «передавальним пасом» від державної партії до мас, вони штучно розколювали село за майновою ознакою і служили резервом для формування нижчих ланок партійно-державного апарату. Зникли реквізиції продукції. Селянин тепер уже знав, які податки має сплатити впродовж року і яка продукція залишиться в його розпорядженні. Стан анархії і сваволі припинився. Замість різнокольорових інфляційних папірців, що циркулювали в обігу, продавець сільськогосподарської продукції став одержувати стійку валюту — червонець.

Проведення аграрної реформи налагодило стосунки селян з непопулярною раніше владою комуністів. У 1923 р., коли основні роботи по перерозподілу земельних ресурсів завершилися, основною фігурою на селі утвердився селянин — власник. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора раза за рахунок передачі їм поміщицьких земель, а також вилучення тієї частини селянських земель, яка перевищувала трудову норму. Трудовою нормою вважалася земельна ділянка, яку селянин мав змогу обробити силами власної родини, без залучення наймитів.

У травні 1923 р всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. На гроші, одержані бюджетом за цим податком, державні хлібозаготівельні організації купували зерно на ринку. Чим успішніше йшли справи у сільському господарстві, тим більше податкових коштів одержувала держава. Однак тенденція до розвитку ринкових відносин була несталою.

З року в рік дедалі більша частина незаможників звільнялася від сплати податків. У 1925/26 р. податок не сплачувала п'ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники Натомість заможні господарства переоподатковалися і втрачали здатність нарощувати виробництво продукції на продаж. Після зникнення високо товарних поміщицьких і селянських підприємницьких господарств село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні на експорт. Обмеженими залишалися і його можливості насичувати внутрішній ринок продовольством. Це стало помітно, коли у промисловості почало розгортатися капітальне будівництво, яке призводило до збільшення споживачів селянської продукції. Зарплата будівельників отоварювалася перш за все продовольчими продуктами.

Радянський уряд розумів, що податкове переобтяження господарств фермерського типу негативно позначиться на товарній прдукції сільського господарства. Але він бажав розвивати радгоспи і колгоспи, а не пов'язані з ринком фермерські господарства. В основі переоподаткування були не економічні, а суто політичні розрахунки. Звільнивши від податків господарства незаможників, партія вирощувала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі, яких вимагала її програма.

У січні 1923 р. Ленін зробив спробу ревізії партійної програми в її найбільш вразливій частині — перетвореннях у сільському господарстві. Але запрограмований на комуністичну доктрину парт-апарат навіть не помітив цієї спроби. Історія з його статтею «Про кооперацію» надзвичайно повчальна під кутом зору подій, що розгорнулися пізніше.

Цей документ входить у число восьми статей 1 листів, продиктованих напівпаралізованим вождем з грудня 1922 до початку березня 1923 р. Він був опублікований у двох номерах газети «Правда» в травні 1923 р. Незважаючи на уривчастість тексту, туманність ключових формулювань і звичні пропагандистські кліше, закладені в цій статті ідеї ревізували, по суті, економічні засади ленінського вчення про комунізм.

Як уже підкреслювалося, у перші роки непу Ленін ототожнював торгівлю і ринок тільки з капіталізмом. Тому кооперацію розглядав як капіталістичну, а не соціалістичну форму господарства Адже кооперація нездатна існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Колективістський ефект виявляється в ній переважно у позавиробничій сфері, наприклад, під час спільної закупівлі сировини і матеріалів або спільного продажу готової продукції. Кожний товаровиробник — кооператор є власником і може працювати самостійно

Аналізуючи півторарічний досвід реальної політики державної партії, коли вона повернулася обличчям до ринку, Ленін у статті. «Про кооперацію» почав стверджувати протилежне тому, що казав раніше, а саме ця форма організації виробництва дає ту міру поєднання приватного торгового інтересу з інтересами держави, ту міру підпорядкування його загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для марксистів. Формулювався фундаментальний висновок лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби виробництва — це є лад соціалізму. Тут же Ленін робив побіжну ремарку. «Ми змушені визнати докорінну зміну всієї нашої точки зору на соціалізм».

Ототожнення невіддільного від ринку «ладу цивілізованих кооператорів» із соціалізмом могло означати тільки одне Ленін перестав розглядати його як першу фазу комунізму. 3 цього для парти, яка збиралася будувати соціалізм, випливав висновок величезної практичної ваги замість того, щоб колективізувати селян — власників, тобто, заганяти їх у комуни, артілі або товариства спільного обробітку землі (ці типи колгоспів відрізнялися тільки ступенем відчуження власності), треба було створювати умови для розгортання кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності, і селяни з охотою йшли до них Розв'язувалася ситуація з селянином, яка в комуністичній програмі була безвихідною усі розуміли, що власники ніколи не дадуть згоди на колективізацію.

Ми не знаємо і вже не дізнаємося, яким мав стати кооперативний соціалізм. Ця альтернатива у закладеній в партійну програму комуністичній доктрині не була реалізована. Нове керівництво проігнорувало останні поради засновника і вождя партії. Замість того, щоб далі просуватися непівським курсом, воно незабаром повернулося до політики, якої вимагала партійна програма.