Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

НЕП у промисловості.

Новий курс уряду в промисловості визначився з другої половини 1921 р. 9 серпня В.Ленін підписав «Наказ Ради народних комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики». Згідно з ним держава повинна була утримувати переважно великі підприємства.

Приватне господарювання допускалося головним чином на дрібних заводах і фабриках. Дрібна промисловість передавалася в оренду, тобто, залишалася під контролем держави. Перевагою серед орендаторів користувалися організації (кооперативи, комнезами, артілі). Але місцеві органи влади могли передати підприємство в оренду, якщо знаходили це вигідним, навіть колишньому власнику. За порівняно короткий час в Україні було здано в оренду 5200 підприємств, тобто приблизно половину наявного фонду.

На підприємствах, які належали до «командних висот, партапарат вирішив налагодити господарювання без капіталістів, але методами, пристосованими до ринкової економіки. Попередній метод господарювання перетворював підприємства на неживий організм. Вони працювали за нарядами, під них одержували сировину, паливо й пайки для робітників, відповідно до них безкоштовно здавали всю вироблену продукцію. Прагнучи оживити підприємства, більшовики винайшли власний метод господарювання, який назвали спочатку комерційним розрахунком. Оскільки слово «комерція» різало вуха новим власникам, поступово прийшли до іншої назви — господарський розрахунок.

Не було мови про передачу великих заводів і фабрик у власність або навіть в оренду трудовим колективам. Передати підприємства у власність колективам означало б для партапарату добровільно позбутися економічної влади. Новизна полягала в тому, що керівники державних підприємств повинні були тепер діяти не за нарядами, а самостійно, пристосовуючись до ринку. Підприємства діставали права й обов'язки юридичних осіб. Від керівника вимагалося забезпечити самоокупність виробництва, тобто продажем продукції повернути собі витрати виробництва. Коли самоокупність не досягалася, держава покривала збитки з бюджету.

На госпрозрахунок переводилися не окремі фабрики і заводи, а їх певна сукупність, утворена за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Ця сукупність була названа трестом, за схожістю (хоч і віддаленою) з капіталістичними об'єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а інколи й юридичну самостійність. Фабрики і заводи, що входили до складу трестів, не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші з них працювали як цехові підрозділи, без права виходу на ринок.

Перші трести з'явилися восени 1921 р. Деякі з них були надзвичайно великими підприємствами. Зокрема, у трест «Донвугілля» було об'єднано переважну більшість великих шахт Донбасу. На початку 1923 р. в ньому працювало 94 тис робітників.

Майже відразу стали утворюватися синдикати — організації для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів. Діяльність синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.

За темпами відбудови велика промисловість спочатку відставала від дрібної і кустарно-ремісничої Після завершення грошової реформи в державному бюджеті з'явилися кошти, які можна було спрямувати на відбудову «командних висот». Найбільш вузьким місцем була кам'яновугільна промисловість. Тому уряд звернув особливу увагу на відродження Донбасу. Видобуток вугілля зосередили на найбільш перспективних шахтах У 1925/26 господарському році. Донбас мав майже 20 млн т. вугілля, що становило 78% довоєнного рівня Більше половини видобутого палива припало на частку великих шахт.

З середини 20-х рр. почали будувати ряд державних районних (тобто, здатних обслужити потреби цілого району) електростанцій, скорочено — ДРЕС.

Інтенсивніше, ніж в інших галузях, відбувалася концентрація виробництва у машинобудуванні. Злиттям десятків підприємств було утворено 32 великих заводи сільськогосподарського машинобудування. Ця підгалузь постачала більше половини своєї продукції за межі республіки.

Лише через три роки після утворення СРСР, на своєму XIV з'їзді в грудні 1925 р. державна партія змінила назву і з всеросійської стала всесоюзною У 1925/26 р довоєнний рівень промислового виробництва вперше було перевищено, а в структурі капіталовкладень з'явилася нова складова витрати на новобудови.

Зайнятий боротьбою з опозиціонерами, XIV з'їзд ВКП(б) не приділив уваги найголовнішому питанню де взяти кошти на індустріалізацію? Відразу після з'їзду це питання вийшло на поверхню внутріпартійної боротьби.

Боротьба в партії, що здійснювала диктатуру, провадилася нібито з принципових питань будівництва соціалізму. Насправді це була жорстока боротьба за контроль над самою партією. Діставши перемогу над Троцьким, якого на початку 1925 р. усунули від керівництва Червоною армією, «трійка» розкололася. Спираючись на ленінградську партійну організацію, Зінов'єв і Каменєв виступили проти політики центру у селянському питанні, яку теоретично обгрунтував М. Бухарін Підтримувані Троцьким, який після поразки все-таки залишився в політбюро ЦК, вони вимагали більш широко використовувати селянські кошти у промисловому капітальному будівництві. Держава була монополістом у закупівлі селянського хліба, а тому могла визначати рівень заготівельних цін. Таке ж становище у виробництві помтоварів дозволяло їй завищувати продажні ціни Штучно створюваний перепад у цінах на промислові і сільськогосподарські товари дістав досить промовисту назву — «ножниці цін».

На XIV з'їзді ВКП(б) друга після Троцького опозиція зазнала поразки Склад політичного керівництва поповнився діячами, близькими до Й. Сталіна — К. Ворошиловим, М. Калініним, В. Молотовим. У середині 1926 р. відбувся ще один тур боротьби опозиції з більшістю у політбюро ЦК. Він призвів до зникнення Зінов'єва, Каменева і Троцького з поверхні політичного життя.