Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Голод 1921 — 1923 рр.

Офіційна версія причин тяжкого голоду, який призвів до мільйонних жертв у Поволжі, на Північному Кавказі і в південних губерніях України, завжди була одна — тяжка посуха 1921 р. Але до революції теж траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності Жодна з них не призводила до таких жертв.

Причини масової загибелі людей були пов'язані з політикою державної партії, перш за все з продрозкладкою. На сільськогосподарське виробництво розкладка діяла згубно, скорочуючи його до обсягу, що задовольняв лише потреби села. Міські споживачі залишалися без продовольства.

У регіонах, не зачеплених посухою, врожайність 1921 р. не поступалася звичайній нормі Проте тут посіяли значно менше, ніж у роки, що передували продрозкладці. А навіть у кращі часи ці регіони не давали багато товарного хліба. Тепер же їм доводилося заступити вражені посухою основні зони товарного хліборобства і навіть взяти на харчування сільське населення цих зон. Так виникла нерозв'язна ситуація з хлібом, в якій масова загибелі людей від голоду була ніби запрограмована. Йшлося тільки про те, на які регіони держава чинитиме найбільший тиск під час вилучення хліба. В центрі уваги радянського партійно-державного керівництва опинилася Україна.

Яким був український врожай 1921 р. У тодішніх статистичних публікаціях зустрічаються різні цифри. Найвища належить ЦСУ РСФРР — 633 млн пудів (середній урожай в роки, що передували продрозкладці, становив близько мільярда пудів). Цифра, опублікована Центральним статистичним бюро УСРР — 276,6 млн пудів. На VII Всеукраїнському з'їзді рад у грудні 1922 р. нарком земельних справ України І. Клименко назвав ще меншу цифру — 200 млн пудів. Звичайно, міжвідомча суперечка розв'язувалася елементарною перевіркою первинної статистики Чому ж український уряд не потурбувався зробити її, хоча знав, що Москва наполягатиме на вивезенні максимальної кількості продовольства?

Якраз про це РНК УСРР потурбувався в першу чергу. За пропозицією X. Раковського політбюро ЦК КП(б)У 11 червня 1921 р запропонувало губкомам партії раз на тиждень висилати статистичні дані про очікуваний урожай. Не обмежуючись цим, Раковський затвердив постанову Української економічної наради (УЕН) про відправку у неврожайні губернії комісій для виявлення дійсного стану. Проте, за його свідченням (в січні 1922 р. ), ця постанова була скасована українським ЦВК «з чисто політичних міркувань — не створювати паніки.» Виникає питання чи міг голова ВУЦВК Г. Петровський скасувати постанови політбюро ЦК КП(б)У та РНК УСРР? Адже у більшовицькій номенклатурі в Україні політичне співвідношення між Петровським і Раковським було таким, як на більш високому ієрархічному щаблі — між Калініним і Леніним. Директива прийшла, як завжди, з центру Центральній владі потрібно було втричі збільшити дійсну величину українського врожаю 1921 р.

6 серпня 1921 р. Ленін повідомив наркомпрода УСРР М Владимирова про намір широко застосувати війська для збирання продподатку в Україні Через кілька днів, 12 серпня за його підписом вийшла спеціальна постанова Ради праці та оборони (РПО)про застосування надзвичайних заходів під час вилучення продподатку. В ній йшлося про введення до волостей та сіл, що опиралися

наркомпродівцям військових частин. Останні мали під час збирання продподатку «негайно вживати найрішучіших заходів примусового характеру». Уникаючи жахливих подробиць, урядовий документ не конкретизував цих «найрішучіших заходів.» Виконавці керувалися підзаконними інструкціями. Зокрема, в інструкції Вознесенського повітового особкому від 15 листопада 1921 р. зазначено. «Взяти в кожній волості від 15 до 25 чол. заложників з куркульського і середняцького населення. У випадку, коли яке-небудь село відмовляється дати підписку про кругову відповідальність або ж, давши підписку про виконання продподатку за 48 годин, не виконає, такі села оголошуватимуться ворогами радянської влади. Половина заложників має бути осуджена аж до застосування вищої міри покарання — розстрілу, після чого буде взято наступну групу.»

Незважаючи на зростаючу загрозу для життя мільйонів людей, більшовики не зверталися по допомогу до міжнародної громадськості. Вона першою звернулася до радянських властей, як тільки дізналися про посуху. На початку липня славетний мандрівник, учений і громадський діяч Ф. Нансен запропонував Г. Чичеріну допомагати продовольством населенню Петрограда. Потім до наркома закордонних справ звернувся керівник Американської адміністрації допомоги (АРА) Г. Гувер Ця позаурядова благодійницька організація діяла в Західній Європі з 1919 р. , використовуючи для тих, хто потребував допомоги, нагромаджені в Європі під час війни величезні продовольчі запаси американського експедиційного корпусу.

Голова російського Раднаркому змушений був дати згоду на переговори у Ризі з найближчим співробітником Гувера У. Брауном, хоч ідея допомоги з боку буржуазії йому не подобалася. Щоб збалансувати класову структуру закордонної допомоги, він звернувся 2 серпня 1921 р. до міжнародного пролетаріату і підключив до справи надання продовольчої допомоги Комінтерн. Так виник «Тимчасовий закордонний комітет допомоги Росії», пізніше перейменований на «Міжнародний комітет робітничої допомоги». (Міжробдоп) Починаючи з 20 серпня в Росії розгорнулася благодійницька акція АРА.

Проте в Україну чужоземних рятівників не запрошували Офіційно вважалося, що її продовольче становище благополучне Республіка прямо-таки вирувала комісіями допомоги голодуючим, які діяли під наглядом Центральної комісії. Допгол при ВУЦВК Але вся їх активність була скерована на біженців і на Поволжя. Через примусові заготівлі і добровільну допомогу хліб з України прямував за її межі

Тим часом становище на Півдні України, який постраждав від посухи одночасно з Поволжям, ставало трапчним. У 21 повіті п'ятьох південних губерній (Одеської, Миколаївської, Катеринославської, Запорізької і Донецької) селяни не зібрали посіяного насіння.

Якою була картина врожаю на Лівобережжі і Правобережжі? На опублікованій Центральною комісією Допгол при ВУЦВК у 1922 р. карті врожайності 25 повітів. Наддніпрянщини позначені як райони без лишків урожаю. Чистий збір хлібів складав у них від 5 до 10 пудів на душу, і селяни могли прогодувати тільки себе. Виконуючи розкладку з минулорічного врожаю і сплачуючи натуральний продподаток з урожаю 1921 р, вони віддавали державі чималу частину власного продовольчого запасу. У 46 повітах Наддніпрянщини (25 лівобережних і 21 правобережний), тобто, приблизно на половині території республіки, чистий збір перевищував 10 пудів на душу сільського населення.

Карта комісії Допгол наочно показує пастку, в якій опинилася Україна у 1921 р. хлібних лишків з половини території не вистачало, щоб підтримати розміщену в ній мільйонну армію, власні міста і робітничі селища, біженців з Поволжя, голодуючі південні губернії, міста центральної Росії і, нарешті, голодуюче Поволжя Центральний уряд розробив власну систему пріоритетів у цій ситуації і продиктував відповідну лінію поведінки партійно-державному апарату республіки. Він потурбувався про забезпечення мінімальної, часом голодної норми споживання для робітничого класу і армії в Україні та поза її межами, якоюсь мірою потурбувався також про поволзьких селян і біженців з Поволжя в Україні. Але про голодуючих українських селян держава постаралася забути. Газетам було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях України

Було опрацьовано й техніку замовчування пануючого в Україні голоду. Під час обговорення доповіді М. Владимирова. «Про кампанію по боротьбі з голодом» 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами».

Місцеві власті не розуміли причин бездіяльності уряду та інформаційної блокади. Вони закидали Харків і Москву розпачливими телеграмами. У зверненні до ЦК Допгол при ВУЦВК керівники Донецького губвиконкому вказували Голод у Донбасі набрав жахливих розмірів. Голодує до 500 тис. чоловік Селяни у відчаї риють собі могили, не відчуваючи реальної допомоги. Досі з центру не одержано ані зернини». Якраз в цей час Ленін повідомляв місцеві органи влади, що в Донбас доставлено тримісячний запас хліба, щоб підтримати кам'яновугільну промисловість. Проте хліб ішов на шахти, а не в села Із сіл Донеччини його якраз забирали. До 15 січня 1922 р. в губернії було викачано 1210 тис. пудів хліба.

Коли голодуючих селян почала косити смерть, дисципліновані українські більшовики відкрито виступили проти політики партійного центру. Але провину за замовчування голоду вони брали на себе. Ініціативу в цьому бунті на колінах виявив М. Скрипник. Під час обговорення звіту ЦК, з яким виступив у грудні 1921 р. на VI конференції КП(б)У X. Раковський, Скрипник заявив «Хіба це не було очевидно, що ми йдемо до голодуй ЦК затримував це питання. Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і тільки тепер ми бачимо вочевидь помилку, виявлену тут. Ми тоді не насмілювалися казати, що в нас, у нашій благодатній Україні — голод .»

Після грудневої конференції в Україні ЦК РКП(б) змушений був визнати реальність українського голоду. На початку січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій 10 січня Раковський уклав з АРА угоду, аналогічну угоді з РСФРР 16 січня політбюро ЦК КП(б)У доручило своєму агітаційно-пропагандистському відділу ЦК Допгол вжити заходів, щоб у пресі з'явилося побільше відомостей про голод на півдні України.

1922 р. в Україні було засіяно 14,4 млн десятин проти 17,1 млн у попередньому році Величезний недосів у південних губерніях внаслідок господарського розорення селян було перекрито хоч і не повністю, приростом посівних площ на Правобережжі і Лівобережжі. Але республіка змушена була відрахувати з урожаю 1922 р. понад 10 млн пудів зерна в експортні ресурси. Це — невелика кількість, але й вона могла б полегшити становище голодуючих. Та центральний уряд зобов'язав українських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, аби дістати валюту.

Щоб експорт не виглядав аморально, було оголошено, що врожай 1922 р. припинив голод. У жовтні 1922 р. ЦК Допгол при ВУЦВК перейменували в Центральну комісію по боротьбі з наслідками голоду (ЦК Наслідгол). Як експорт хліба,так і поставки в Росію призвели до того, що голод у південних губерніях протримався весь 1922 р. і перейшов на першу половину 1923 р.

Зарубіжна допомога тривала з березня 1922 по червень 1923 р. У серпні 1922 р., коли закордонні організації повністю розгорнули свою роботу, вони харчували 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., які забезпечував ЦК Допгол при ВУЦВК. Отже, роль закордонних організацій була вирішальною. У тогочасній пресі високо підносилася роль міжнародної пролетарської солідарності, тоді як значення АРА та інших «буржуазних» організацій применшувалося. Однак безстороння статистика віддає належне кожній закордонній організації допомоги За весь час роботи. Міжробдоп виділив голодуючим України 383 тис. пайків, місія Ф. Нансена — 12,2 млн, АРА — 180,9 млн пайків.

Та благодійна допомога доходила не до всіх. В архівах і тогочасній пресі зустрічаються численні повідомлення про смертні випадки від голоду впродовж осені 1922 — пізньої весни 1923 рр. І все-таки зима 1922/1923 рр. для селян південних губерній була набагато легшою, ніж попередня.

Цілком зрозуміло, чому в системі пріоритетів більшовицького центру під час здійснення продовольчої політики одне з найперших місць належало робітничому класу, а останнє — селянству. Якби державна партія не справилася з наданням хоча б мінімальних пайків багатотисячним робітничим колективам, вони відмовили б їй у підтримці. Голодні й згуртовані робітники для будь-якої диктатури небезпечніші, ніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився однаково. Факти свідчать, що поволзьким селянам надавалася помірна допомога, нерідко за рахунок селян інших регіонів, зокрема України. Мотиви такого політичного курсу не лежать на поверхні. Вдамось до пояснення, яке грунтується на фактах.

Українське село було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом. Як стверджувалося у звіті уряду УСРР VI Всеукраїнському з'їздові рад, за 1921 р. у справі замирення» села було зроблено більше, ніж за весь попередній час Всеукраїнська ЧК подала відповідну статистику за 10 місяців було виведено з боротьби різними засобами 444 отамани, у тому числі вбито у боях — 189, розстріляно — 9, заарештовано — 84, добровільно з'явилося з повинною і було амністовано — 162. Більша частина тих, хто з'явився з повинною, припадає на другу половину року. Чому саме?

Радянська історіографія відповідала на це так повстанський рух почав спадати, коли селяни відчули благотворний вплив нової економічної політики. Але ж методи хлібозаготівель зовсім не змінилися у розпачливій ситуації голодного року. Переконливіше звучить пояснення, що випливає з досвіду боротьби Н. Махна Переслідувані частинами. Червоної армії, махновці зібралися 21 липня 1921 р. на нараду в с. Ісаївка Таганрозького повіту. Обговорювалося питання у якому регіоні продовжити боротьбу? «Батько» спробував змінити звичний, але небезпечний через насиченість ворожими йому військами регіон і зробив рейд по донецьких і поволзьких степах. Та в умовах голоду, що наближався, політична активність селянства зменшилася практично до нуля Ніким не підтриманий, Махно змушений був повернути тачанки на захід. Він перетнув спочатку Дніпро, а потім Дністер і опинився у вигнанні, в Румунії.

Голод виявився фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців Збагнувши це, центральний уряд допоміг природному катаклізму справитися з «куркульським бандитизмом», конфіскуючи злиденні продовольчі запаси навіть у селян південних губерній 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом