Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

Соціально — економічна і політична кризи початку 20-х років

На території колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П'ять з них були дійсно самостійними(краіни Балтії, Польша і Фінляндія). В усіх інших, в тому числі в Україні, утвердилася радянська форма державності. Офіційні інститути радянських республік були зовнішньо самостійними, але насправді контролювалися централізованою політичною організацією, яка мала монополію на владу — РКП(б). Самим своїм існуванням партія більшовиків перетворювала конгломерат радянських республік в єдину крашу.

Наполегливі спроби більшовиків у 1918 — 1920 рр. побудувати, відповідно до вимог своєї програми, безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але вони маскувалися війною. Кризові явища в одержавленому народному господарстві можна було списати за рахунок війни, а не реформ. Більш того колосальна централізація управління виробництвом забезпечила тоталітарному політичному режиму майже безмежний контроль за ресурсами суспільства. Використовуючи його перш за все у воєнних цілях, державна партія створила армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, разом узятих За її допомогою вона вийшла переможцем з війни.

Та це була піррова перемога Зимою 1920 — 1921 рр., коли радянській влад вже не протистояли регулярні війська противника, її становище було тяжчим, ніж раніше. Незважаючи на те що Л. Троцький мав в Україні понад мільйон червоно-армійців, у республіці спалахували антирадянські повстання Українські селяни протестували проти вилучення продовольства (продрозкладки) і пов'язаної з цим забороною торгівлі. Цей протест нерідко набував форми партизанського руху, який розглядався властями як політичний або куркульський бандитизм.

У телеграмі до заступника голови Реввійськради РСФРР Є. Склянського від 6 лютого 1921 р. В Ленін обурювався тим що через опір «бандитів» з України не можна вивезти продовольство та інші ресурси «І хліб і дрова, все гине через банди, а ми маємо мільйонну армію» Реввійськрада РСФРР кинула проти бунтуючих селян найбільш боєздатні частини Червоної армії на чолі з уславленими воєначальниками — В. Блюхером, П. Дибенком, Г.Котовським, О. Пархоменком та ін.

Армія використовувалася й для реквізиції хліба Продрозкладка здійснювалася лише під загрозою багнетів. Централізовані державні ресурси продовольства танули, а інших не існувало адже вільна торгівля хлібом переслідувалася як карний злочин. Взятий на себе обов'язок годувати працівнків націоналізованого господарства держава виконувача вкрай незадовільно. Робітничий пайок скоротився до чверті фунта хліба (100 г.) і до того ж його видавали не кожний день. Голодуючі робітники вдавалися до так званих «італійських страйків» тобто уповільнювали темп праці, перебуваючи на робочому місці. Схильність до «італійок» пояснювалася просто при звичайному страйку робітників негайно позбавили б трудової книжки, за якою вони одержували свої мізерні пайки.

У радянській історіографії наявність кризи початку 20-х рр. визнавалася, але причини ії пов'язувалися переважно з господарською розрухою, викликаною семирічною війною, спочатку світовою, а потім — громадянською. На території України, де воєнні дії тривали весь цей час майже безперервно, народне господарство справді істотно постраждало. Але параліч виробництва, який насувався невідворотно, був пов'язаний із спробами державної партії зруйнувати ринковий механізм. Через нестачу хліба різко впав видобуток корисних копалин, перш за все вугілля. Нестача хліба і вугілля призводила до зупинки залізниць. Продовольча, вугільна і транспортна кризи вкінець розхитали матеріально-технічне постачання всієї промисловості. Чисельність робітників великої промисловості України зменшилася наполовину порівняно з довоєнною. Рятуючись від голоду, робітники осідали в селах Націоналізовану промисловість душили бюракратизм і тяганина. Навіть за наявності ресурсів вона не могла справитися із планами Робітничі колективи вимагали продовольчого постачання, але не були в змозі дати еквівалент у вигляді потрібної споживачу продукції. Дійшло до того, що місцеві господарські органи свідомо барилися з націоналізацією, щоб підприємства не переходили на їх утримання.

І все-таки керівні діячі державної парти були одностайні у тому, щоб закінчити одержавлення виробництва 29 листопада 1920 р. ВРНГ РСФРР прийняла постанову про націоналізацію усіх промислових підприємств з кількістю робітників не менше п'ятьох при наявності механічного двигуна і не менше десятьох за відсутності останнього. У тезах голови Української РНГ В. Чубаря, які датуються лютим 1921 р., підкреслювалося. «Для успішного виконання ударних завдань у галузі видобутку палива і металу, а також по відбудові транспорту і поліпшенню постачання селянства машинами та знаряддями необхідно закінчити роботу по оволодінню пролетарською державою всім виробництвом і всіма матеріальними ресурсами».

Отже, примара економічної катастрофи аніскільки не позначалася на догматичних позиціях керівників ВРНГ і УРНГ. По доповіді Чубаря . Всеукраїнський з'їзд рад на початку березня 1921 р. ухвалив «Здійснити до кінця націоналізацію та концентрацію приватногосподарських підприємств».

З фінансової кризи думали вийти найбільш радикальним шляхом — скасуванням грошей Комісія на чолі з С. Струмиліним готувала пропозиції щодо заміни грошей трудовими одиницями (тродами). Почала свою роботу й комісія для скасування грошових податків. У зауваженнях на проект відповідного декрету В. Ленін підтвердив думку про безспірність переходу до безгрошового обміну в найближчому майбутньому. В грудні 1920 р. він підписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів по картках, про безплатність палива, житла, комунальних і поштово-телеграфних послуг.