Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Паризька мирна конференція

Паризькі миротворці виявилися послідовнішими у визначенні долі Закарпаття й Буковини їх також передали сусіднім державам. І навіть схема цієї передачі дещо нагадувала розгляд східно-галицького питання. Знову ж таки головну роль відіграли ідеологічно- стратегічні мотиви Антанти й США, збройний експансіонізм претендентів на українські землі, вплив революційних подій у цій частині Європи, відсутність єдності з українському визвольному русі тощо. Але міжнародна гра у визначення майбутнього західноукраїнських земель мала істотні відмінності.

Головним претендентом на Закарпаття була Чехословаччина, яка прагнула оволодіти цим краєм, щоб забезпечити собі вихід на багаті ринки. Сходу, а також зміцнити власні геостратегічні позиції у начиненій вибухівкою повоєнній Центральній Східній Європі Президент Т. Масарик і міністр закордонних справ Е. Бенеш вважалися діячами ліберальнішими, ніж керівники Польщі, й це познача лося на тактичних ходах Праги.

Кожен важливий крок у східний політиці вона заздалегідь узгоджувала із Заходом. До того ж обачному Т. Масарикові вдалося прихилити до себе впливових діячів закарпатської еміграції у США.

Вже 12 січня 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород 5 лютого Рада десяти заслухала Е. Бенеша. Погодившись з його вимогами, вона, однак, створила спеціальний комітет, якому доручалося детально опрацювати питання про кордони. Він не квапився братись за роботу, але вже наступного дня після її початку, 28 лютого, було погоджено долю Закарпаття Англійський представник Г. Ніколсон занотував «Проходимо до угоди з'єднання чехів і румунів українським кордоном».

Відпрацювання остаточних рекомендацій було відкладено у зв'язку з проголошенням 21 березня радянської влади в Угорщині. Вона підтвердила надання Закарпаттю статусу автономії, створила в його складі три українських округи (Марамароський з центром Хуст, Березький — Мукачеве і Ужанський — Середнє) й оголосила вибори окружних рад. Значна частина закарпатців симпатизувала новій владі 16 квітня румунські, а 27 числа чеські війська розгорнули просування в глиб території Руської Країни. Відтоді розв'язання закарпатського питання стало невід'ємним від політики Заходу стосовно радянської Угорщини.

8 травня 1919 р. в Парижі було ухвалено остаточне рішення про передачу Закарпатської України Чехословаччині. Прикриваючись правовим підходом до вирішення майбутнього країн і націй, паризькі миротворці грали долею мільйонів людей. Типовий хід засідання яскраво змалював той-таки досвідчений британський дипломат. «Вони починають з Трансільванії, і після кількох словесних сутичок між Тардьє і Лансінгом, подібних до перекидання тенісним м'ячем, Угорщина втрачає свою південну частину. Потім — Чехословаччина, і поки дві-три мухи вилітають за вікно і знову влітають у зал, Угорщина встигає втратити свою північ (Закарпатську Україну — Авт ) і свій схід. Потім іде кордон з Австрією, його не зачіпають. Потім — кордон з Югославією Потім — чай з мигдалевим печивом».

Приєднання Закарпатської України до Чехословаччини узаконив Сен-Жерменський договір від 10 вересня 1919 р.

Нескладним уявилось паризьким миротворцям вирішення долі Північної Буковини. Вони виходили з обіцянок .Антанти (з Росією включно) винагородити Румунію за вступ у війну проти Центральних держав, передавши їй, крім Трансільванії і значної частини Банату, цей гірський український край. Другий аргумент брався з галузі кулачного права. Через слабкість українських сил (загін січових стрільців вирушив на допомогу повсталому Львову) румунські збройні частини 11 листопада 1918 р. оволоділи Чернівцями, а через тиждень і всією Буковиною. Знехтувавши волевиявлення українського населення яке 3 листопада на всенародному вічі в Чернівцях висловилося за возз'єднання з Україною, румунські окупанти нав'язали українцям режим неволі, соціального й національного гноблення. Певним дисонансом у хорі голосів, які підтримали включення всієї Буковини до складу «Великої Румуни», прозвучала доповідь глави місії США у Центральній Східній Європі А. Куліджа «Нові кордони в колишній Австро-Угорщині» Американський професор висловився за те, щоб західну частину Буковини разом з північними районами Бессарабп передати Україні. Однак його думку знехтували Сен-Жерменський, а потім Севрський мирний (10 серпня 1920) договори віддали всю Буковину Румунії.

Хоч питання про майбутнє Бессарабії не належало до компетенції Паризької конференції, бо прутсько-дністровське межиріччя входило до складу Росії — союзниці Антанти й США у війні, воно докладно обговорювалось у столиці Франції. Яскравим виявом настроїв українців були героїчне Хотинське повстання на зламі 1918—1919 рр. і самовідданий опір загарбникам з боку населення Ізмаїльщини.

Але в Парижі керувалися іншим Бессарабія перетворилася на важливий тил союзних військ, котрі висадилися в Одесі й Криму, регіон, використовуючи який можна було розраховувати на реванш за поразку інтервенції на Півдні України. Долю Бессарабії мав вирішити так званий «Бессарабський протокол» (28 жовтня 1920). Однак його міжнародно-правові засади були такими сумнівними, що Сполучені Штати не підписали цього документа, а Японія не ратифікувала його Італія чимало виторгувала від Румунії за ратифікацію Радянські Україна та Росія як правонаступники колишньої держави, до складу якої входила Бессарабія, ніколи не визнавали законним відторгнення останньої і не мирилися з ним.