Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Трагічний розвиток подій

Критичне становище ЗУНР не наблизило, а віддалило від неї Директорію. Перебравшись на західноукраїнські землі (Волинь стала осередком діяльності уряду та військового командування Директорії, до Галичини було перевезено військове спорядження), вища влада УНР не перейнялася настроями, що панували тут.

Напередодні широкого наступу польських військ на Східну Галичину Ю. Пілсудський відрядив до штаб-квартири командування УНР Є. Мазуркевича (Заглобу). У відповідь з початком польського наступу до штабу генерала Галлера прибули військові представники УНР і запропонували негайно укласти перемир'я на Волинському фронті. Йшлося про більше — налагодження контактів, бо тут воєнні дії не велися вже кілька місяців, польським військам за Сяном ніщо не загрожувало з Волині й вони, воюючи у Східній Галичині, не мали підстав непокоїтись за свій північний фланг Тепер поляків запрошували зайняти ділянку спільного Східного фронту. Але тих найбільше цікавила позиція УНР стосовно Східної Галичини. Як повідомлялось, один із членів делегації, полковник Антончук «заявив від себе і від імені делегації, що для них як жителів. Наддніпрянської України справа Галичини — нова й маловідома, якоюсь мірою другорядна». Доповідалося про намір «якнайшвидше досягти угоди з Польщею, незалежно від Східної Галичини На спільному засіданні «голова делегації заявив, що задля згоди з Польщею український уряд ладен піти на територіальні поступки». Польська сторона ледве чи могла сподіватись більшого. Головне командування пропонувало «погодитись на ведення переговорів». Це, заявляли військові, «нас ні до чого не зобов'язує». Такої позиції Варшава дотримувалась завжди, коли вступала у взаємини з представниками УНР.

13 травня 1919 р. до Варшави з Одеси дістався Б. Кутильовський — недавній повірений у справах Польщі в Києві Він доповів прем'єр-міністру, що у Відні залишився чекати його супутник, урядовець УНР Б. Курдиновський, наділений офіційними повноваженнями укласти договір з Польщею, і попросив особистої аудієнції для розповіді про «обставини першорядного значення». Йшлося про конкретні умови домовленостей їм був присвячений меморандум. «Сьогоднішнє політичне становище в Україні та шляхи розв'язання української справи», складений аналітиками МЗС Польщі. На підставі даних Б. Кутильовського вони пояснили мету відрядження посланця міністра закордонних справ УНР К. Мацієвича. «Директорія остаточно переконалася, що Україна не зможе здобути власної державності без чужої допомоги. З огляду на це (Директорія) вважає необхідним спертися на Польщу.

Далі наводились «умови, на які Курдиновський міг би погодитись від імені тих, хто дав йому повноваження» Зацитуємо їх «а) особам, які входять до нинішнього складу Директори гарантуються керівні посади в уряді того чи іншого складу, що його буде створено за погодженням (з Польщею) на території України, включно з Галичиною. Передбачувана згода на значні зміни у складі уряду не виключає участі в ньому поляків:

б) відмова від будь-яких претензій на частину Східної Галичини або, в крайньому разі, від усієї цієї території і разом з тим від деяких повітів Волинської та Київської губерній,

в) спільні воєнні дії і система оборони на Сході, з тим, щоб участь поляків передбачала їхні дії лише по Дніпро,

г) спільна торговельна політика з ліквідацією митного кордону між Україною і Польщею,

д) участь Польської держави у закордонній політиці України,

е) гарантування полякам правових привілеїв у економічній, політичній і культурній галузях».

Отже, йшлося про готовність задовольнити далекосяжні польські вимоги стосовно України Але на даному етапі навіть не це було головним. Виникла необхідність заспокоїти світову громадськість, обурену брутальними діями польських військ у Східній Галичині, і зняти відповідальність з Паризької конференції за потурання експансіоністам. Тож і вирішили негайно переправити Курдиновського до Варшави, але черговий поїзд з Відня прибував лише 23 травня. Хтось запропонував доставити Курдиновського безпосередньо до Парижу, де давно чекали на польського прем'єра. Все ж вирішили не ризикувати, відкласти його від'їзд ще раз і оформити відмову УНР від західноукраїнських земель у польській столиці. В день прибуття Курдиновського угоду уклали негайно.

Вона містила наведені вище умови, що повторювались і в інших домовленостях Остаточного вигляду вони набудуть в договорі, укладеному 21 квітня 1920 р. яким Директорія цілковито зречеться Східної Галичини, Волині та інших українських територій Але вже травнева (1919) угода Падеревський — Курдиновський стала своєрідним проривом у насильницькому розв'язанні проблем західноукраїнських земель.

Захід так і не наважився винести остаточного юридичного вердикту загарбанню Східної Галичини й Волині польськими агресорами. Не прийнявши під час роботи Паризької мирної конференції формального рішення про державну належність цих українських земель, керівники Антанти й США фактично визначили їхню долю Але й це вони зробили ніби «з чорного ходу» 30 червня 1919 р., через день після підписання Версальського мирного договору, Верховна рада союзників схвалила рішення «уповноважити польський уряд застосувати в Східній Галичині підрозділи його збройних сил, включаючи армію генерала Галлера».