Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Великі держави рятують польських агресорів

Становище польської сторони у Східній Галичині дедалі погіршувалося Єдиним острівцем її урядування був Львів. Залізничне сполучення з Польщею могло от-от перерватися 22 лютого Бартелемі запропонував укласти перемир'я Українській стороні годі було сподіватися врахування її справедливих вимог. Західні місіонери завзято готували загарбання поляками всієї Східної Галичини. Зробити це одразу завадила їм революційно-визвольна боротьба західноукраїнського народу.

Товариш державного секретаря закордонних справ, відомий історик М. Лозинський так відтворив атмосферу нарад, проведених 25—28 лютого у Львові «Комісія (Бартелемі — Авт. ) поводилась іноді дуже нечемно» Польська сторона систематично порушувала умови припинення вогню.

Те, що місія підтримала поляків ставило під сумнів об'єктивність антантівських посередників. Намагаючись уникнути незручностей, вони вдалися до неординарного кроку «Сьогодні, — телеграфували І. Падеревському 27 лютого зі Львова, — преса (польська — Авт. ) на вимогу місії виступила з менш прихильними до Антанти статтями, аби послабити закиди українських делегатів, що вона цілком на нашому боці».

Того ж дня у Ходорові відбулася зустріч членів місії з вищими керівниками ЗУНР Є Петрушевичем та В. Голубовичем і головним отаманом УНР С. Петлюрою. Від останнього значною мірою залежало, якими будуть конкретні умови перемир я Представники ЗУНР покладали неабиякі надії на його сприяння. Але вийшло інакше. За М. Лозинським «Так виразно, як цього домагалися від Петлюри Петрушевич і Голубович, він справи не поставив і не заявив, що вдержання Східної Галичини в етнографічних границях при Українській Народній Республіці є безумовним домаганням цілої України.»

Революційно-визвольні настрої мас, рішуча позиція солдатів УГА унеможливили прийняття умов посланців Парижа. Тож вони ні з чим повернулися до столиці Франції, їхні доповіді заслухала. Комісія в польських справах і на засіданні 12 березня ухвалила «Поляки опинилися під загрозою повного розгрому, якщо не одержать термінової допомоги.

Втрата Львова серйозно позначиться на становищі у всій Польщі і розцінюватиметься як поразка Антанти. Це неодмінно призведе до посилення позицій більшовиків.

За таких обставин Комісія в польських справах вважає своїм обов'язком ще раз звернути увагу Верховної ради конференції на необхідність негайно дати згоду на перекидання військ генерала Галлера до Польщі».

Але відразу ж реалізувати ці рекомендації було неможливо Швидкий розвиток революційних подій у всій Центрально-Східній Європі примушував дотримуватись бодай показних ознак демократизму. До того ж загострення соціальних суперечностей у Польщі, революція в Угорщині, наближення загальноєвропейської кризи та виникнення гарячих точок у світі спонукали верхівку Антанти й США гасити вибухонебезпечні ситуації Це стосувалося і польсько-української війни 19 квітня. Рада чотирьох звернулася до командуючих ворогуючими військами у Східній Галичині генералів Павленка й Розвадовського.

Зовні рівне трактування воюючих сторін не на жарт занепокоїло Варшаву її представник у Парижі Р. Дмовський заспокоїв «Нашвидкуруч відредагована відозва справляє враження однакового диктування (умов) полякам і русинам. Намір був інший.

Подібні пояснення з інших джерел остаточно розвіяли збентеження Варшави, й вона чимдалі настирніше домагалася Східної Галичини й Волині Поляки погоджувались припинити воєнні дії лише за умови, що українська сторона беззастережно визнає лінію розмежування А тим часом головна рекомендація Польської комісії — перекинути армію Галлера до Польщі — набула практичного втілення. Рішення про це керівники Паризької конференції остаточно ухвалили в квітні.

Франція і США створили і спорядили цю армію. До особового складу трьох дивізій, що мали дістатися навесні 1919 р. з Франції до Польщі, входили не тільки військовополонені — поляки з колишніх німецької та австро-угорської армій. Значну частину солдатів привезли з-за океану — тих емігрантів польського походження, котрі проходили процес натуралізації (тобто очікували на громадянство США) і, отже, не підлягали призову до американської армії. Тим, хто не міг бути мобілізованим до експедиційного корпусу США, але погоджувався воювати на боці Антанти, гарантували прискорення натуралізації після війни. Близько 24 тис таких напівгромадян США перевезли до Франції. А що війна вже закінчувалася, їх вирішили використати у збройних конфліктах, які точилися на Сході Європи. Забігаючи наперед, скажемо ті, хто залишився живим, повернулися до США й отримали американське громадянство.

Дивізіям Галлера, загалом укомплектованим рядовим складом, бракувало лише офіцерів, і командні посади у формально польській армії посіли французи. Вони ж забезпечили дивізію артилерією, іншою зброєю та військовим спорядженням.

Ніхто не зважав на протести властей ЗУНР Повномасштабний наступ агресора в Західній Україні мав от-от розпочатися.

Смертельна небезпека, що нависла над західноукраїнськими землями, загрожувала й іншим національно-державним утворенням, які існували на території України. Тому вони, включно з УСРР і УНР, не могли не реагувати на становище, що склалося Зрештою, від їхньої активності значною мірою залежала не лише подальша доля західноукраїнської державності. Йшлося про історичну справу возз'єднання, шляхи його здійснення, подолання ізоляції України на міжнародній арені.

Навесні 1919 р. події громадянської війни в Україні розвивалися не на користь Директорії Притиснута до Збруча, вона 31 березня отримала від ЗУНР запрошення «оселитись у Тернополі». Тим часом українські радянські війська, просуваючись на з'єднання з радянською Угорщиною, наблизились до Східної Галичини Проблема безпосередніх взаємин між урядами ЗУНР і УСРР постала з усією очевидністю перед обома сторонами. В них були зацікавлені ще дві держави — радянська Росія і радянська Угорщина.