Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Дипломатична підготовка загарбання

Коли Паризька мирна конференція розпочала свою роботу (12 січня 1919) на західноукраїнських землях уже перебували дві окремі антантівські міси Найчисельнішу з-поміж них (до 70 офіцерів), надіслану із штаб-квартири експедиційних військ Антанти на Сході Європи — очолив французький генерал Л. Бартелемі. Розпочалось практичне втілення заздалегідь розроблених проектів щодо Східної Галичини Французька позиція виявилася незмінною і досить простою — забезпечити польське володіння Східною Галичиною. Три основних складники (військовий, дипломатичний та економічний) політики Парижа, керованої твердою рукою голови ради міністрів Ж. Клемансо, звучали в унісон, визначаючи поведінку Бартелемі. Останній вельми прихильно ставився до польських діячів, мало не щодня зустрічаючись із ними, і відмовлявся навіть розмовляти з делегатами УГА, серед яких був знаний старшина січових стрільців О. Букшований (а супроводжував їх прелат Ф. Бонн). Робилося все, щоб не допустити укладення перемир'я в січні. Розраховуючи при підтримці союзників заволодіти всією українською територією, польська сторона не бажала тоді зв'язувати себе будь-якими домовленостями із ЗУНР.

Уперше прибувши до Львова, Бартелемі привіз до блокованого міста зброю для оточених польських військ У відповідь на протест митрополита А. Шептицького глава союзної міси «пояснив, що амуніція призначена проти більшовиків» Розбіжностей серед членів міси не було Англійський полковник Сміт ставився до вимог поляків ще прихильніше, ніж глава місії.

Виступаючи ж самостійно, англійці діяли обережніше, відповідно до тактичної лінії прем'єр-міністра Д. Ллойд Джорджа Досвідчений «Форін офіс» виваженіше ставився до польських зазіхань на Східну Галичину й Волинь.

Для практичного ознайомлення з польсько-українською війною до Польщі разом з І Падеревським приїхав як «британський комісар» військовий аташе в Копенгагені підполковник X. Вейд, один із тих, хто зі столиці нейтральної. Данії спостерігав за подіями на Сході й мав об'єктивні дані про суть нового збройного конфлікту в Східній Галичині Адже англійський посланець в Копенгагені лорд В. О. Кілмарнок висловлював і переконання своїх підлеглих, доповідаючи 7 грудня 1918 р. «Насправді цей край належить русинам». Таку думку поділяли основний експерт «Форін офісу» з польських проблем і майбутній історик лорд Л Немір, його тодішній шеф і консультант британської делегації в Парижі проф. Дж. Хедлем-Морлі, навіть головний історичний радник МЗС проф Ч. Оман. Тож і не квапився з висновками офіційний Лондон. В останні дні 1918 р. буде вирішено залишити без відповіді телеграфний протест щодо розгортання польської агресії, надісланий Є. Петрушевичем від імені ЗУНР. Відповідну пропозицію Е. Говарда підтримав лорд Р. Сесил, котрий пояснив «Союзники повинні якнайшвидше обговорити російське питання загалом». Разом з тим чекали на доповідь Вейда про становище на місці.

Однак дії останнього дещо відходили від тактики забезпечення інтересів британських нафтових компаній, накресленої їх керівництвом Вклавши напередоні світової війни 10 млн фунтів стерлінгів у Прикарпаття, вони домагалися нині передачі всього регіону Польщі Натомість наляканий критичним становищем польських військ Вейд ладний був піти на певні поступки українській стороні, пропонуючи поділити Східну Галичину. Занепокоєне «самодіяльністю» Вейда лондонське МЗС діяло енергійно.

21 січня лорд Хардінг підписав «Меморандум про невідповідність Вейда посаді Британського комісара» Основні звинувачення стосувалися його дій на західноукраїнських територіях «Потім він вирушив до східних кордонів Польщі. Послав офіцера «Інтелліджент сервіс» (Джонсона — Авт. ) вести переговори щодо вкрай суперечливого питання про кордони Східної Галичини та володіння Львовом і заявив, що він просив телеграфом прислати офіцерів для контролю над нейтральною зоною, яку сподівався створити. Нарешті сам виїхав до Львова, щоб особисто втрутитись у суперечку.»

Поляки, які одразу ж не сприйняли появи й пропозицій Вейда, не приховували задоволення з приводу його відкликання Французи, своєю чергою, обурювалися сепаратними діями англійців і зажадали від них дотримання порядку. Того ж таки 21 січня 1919 р. на засіданні керівного органу Паризької конференції виступив маршал Фош. Пропонуючи посилити Польщу польсько-французькими та польсько-американськими дивізіями, він заявив. «Щоб забезпечити міцну базу майбутньої операції, необхідно реорганізувати всі союзні міси у Польщі. Зараз там перебуває британська військова місія на чолі з полковником Вейдом, а у Львові — французька під проводом генерала Бартелемі, в Польщі діють і інші місії. Інформація, що надходить від них, погляди, які вони висловлюють, доволі суперечливі. Бажано сформувати об'єднану місію, котра б зайнялася, зокрема проблемою перекидання військ до Польщі».