Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Агресор використовує роз’єднаність українських сил

Успішній протидії агресії найбільше перешкод жала відсутність практичної допомоги з боку УНР Склалося дивне становище — Польща неухильно нарощувала наступ на «Західну область УНР», вела війну, просуваючись до Стохода й Збруча на Волині, котра вважалася безпосередньою частиною УНР, а та обмінювалась дипломатичними посланцями з Варшавою, в Києві продовжували діяти офіційне польське представництво й неофіційний військовий аташе, розроблявся проект широкомасштабної торговельної угоди.

Така політика Директорії призводила до зростання повсякденних втрат від агресії, політичної компрометації українських національних сил і, головне, суперечила вирішенню важливої історичної справи — возз'єднання, перекривала кисень повноцінному розвиткові нації як єдиного цілого, її становленню як сучасного повноправного державного суб'єкта світової спільноти. В експансіоністських проектах претендентів на Східну Галичину та Волинь, Буковину і Закарпаття враховувалися реали повоєнного часу, де все вирішували великі держави Антанти й США їм належала провідна роль у визначенні долі західноукраїнських земель. Якраз вони продиктували Паризькій конференції 1919 р. основи мирного врегулювання в Центрально-Східній Європі.

Цій сваволі сприяла й нестримна ідеологізація міжнародних відносин Наймоднішим і най прийнятнішим прикриттям загарбницьких планів і силової підтримки їх здійснення став мотив боротьби з більшовизмом та анти капіталістичною Росією. Відповідно населення, яке обстоювало свої національні права, звинувачувалось у неспроможності протидіяти більшовизмові та у схильності до нього.

З цього розпочав свою міжнародну діяльність Ю. Пілсудський. Прагнучи відхреститися від прикрої репутації прихильника Центральних держав, який воював на їхньому боці, «начальник панства» 16 листопада 1918 р. звернувся радіограмою до антантівського головнокомандуючого Ф. Фоша з проханням окупувати Польщу союзними військами і польськими частинами, що перебували у Франції, «для оборони Польщі від більшовизму.»

Під такий акомпанемент Паризька мирна конференція діяла неприховано авторитарним способом її вищі органи (Ради чотирьох, п'яти та десяти) складалися з представників чотирьох або п'яти великих держав (до останнього органу входило по два делегати). Вони узгоджували засади розв'язання найскладніших проблем і, в разі неспроможності вирішити їх одразу, створювали спільні комісії, котрі проробляли відповідні питання в Парижі або відряджалися для вивчення ситуації на місці.

Проблема прийдешнього західноукраїнських земель посіла помітне місце в діяльності паризького аеропагу. Це був надзвичайно складний вузол, в якому переплелися суперечливі геополітичні, економічні, міжнаціональні, ідеологічні та військово-стратегічні інтереси. Тож ця проблема викликала найгостріші дебати як всередині вищих органів конференції, так і на переговорах з претендентами на ці території і не була розв'язана в Парижі її не вдалося врегулювати й мирними договорами, підписаними після завершення конференції Пізніші, продиктовані у вужчому складі (без США) рішення, які визначали державне підпорядкування Східної Галичини та Бессарабії, були нелегітимними з міжнародно-правового погляду, не кажучи вже про найсуттєвішу ваду — цілковите нехтування волі місцевого населення.