Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Волинь відбиває атаки

Революційно-визвольний рух волинян важлива ланка в історії Західної України останніх тижнів світової війни, а також повоєнних літ. Слабка зацікавленість проблемами возз'єднання, прагнення утриматись при владі за допомогою зовнішніх сил визначили ставлення Гетьманату й Директорії до подій на цій стародавній землі.

Перебіг подій у Східній Галичині найпомітніше вплинув на меншу частину Волині, де перебували австро-угорські війська. Наступного ж дня після повстання у Львові жителі Володимира-Волинського створили. Тимчасовий магістрат на чолі з Л. Мищугою 6 його членів рівно представляли три найчисельніші в місті національності — українців, поляків і євреїв Місцева влада проіснувала тут стільки ж, скільки й українська у Львові, — 22 листопада 1918 р. Володимир-Волинський захопили польські військові частини У відповідь на різкий протест гетьманського посла у Відні В. Липинського польська сторона послалася на заяложений мотив «боротьби зі збройними бандами».

Революційно-визвольний рух на більшій частині Волині, де, як і на Підляшші та в Холмщині, порядкувала німецька військова адміністрація, розвивався в річищі загальної боротьби українського народу проти гетьманської влади та окупантів Війська Скоропадського були нечисленними, і майбутнє Волині вирішували німці. Однак і їм під дошкульними ударами повсталих волинян довелося зосередитись у містах, а також уздовж залізницію.

Польська політика щодо Волині розвивалася за сценарієм, який нагадував східногалицький її загарбання відбувалося одночасно із розгортанням збройних акцій у Прикарпатті 10 листопада начальник штабу військ люблінського уряду доповідав «Сьогодні встановлюємо надійніший контроль над залізницею до Ковеля». Східна Галичина й Волинь розглядались як єдиний регіон, оволодіння яким відкривало шлях в глиб України 10 січня 1919 рю начальник штабу Сю ІІІептицький, доповідаючи Ю. Пілсудському про «міжнародне становище Війська Польського», назвав серед основних завдань такі «1) Рятування Львова і захист польських земель у Східній Галичині», «2) Встановлення справедливого кордону на Волині».

«Справедливості» шукали у німців та Антанти Берлін разом з Віднем порушили положення Брест-Литовської угоди від 9 лютого 1918 р. про включення Холмщини до складу України Німецька військова адміністрація Волині й австрійська — Східної Галичини пішли назустріч полякам Щоправда, цього вимагала Антанта.

Волинь ніколи не належала Австро-Угорщині. Тому визначення майбутнього цього українського краю не підпадало під дію мирних договорів з наступниками габсбурзької монархії. Але держави-переможниці знайшли «легальний» привід втрутитись у вирішення долі Волині. Пункт укладеного 11 листопада 1918 р. перемир'я з Німеччиною вимагав від неї не виводити своїх військ з території колишньої Російської імперії, доки «союзники не визнають це за доцільне, зважаючи на внутрішнє становище даних територій» Поляки діставали подвійну вигоду. По-перше, 7 січня 1919 р. головнокомандуючий союзними військами Ф. Фош зобов'язав Німеччину «надати польському урядові повну свободу пересування військ і залізничних транспортів». І хоч робилося це під гаслом «боротьби проти більшовиків», насправді йшлося про підтримку загарбницьких планів на Сході, зокрема щодо Волині. По-друге, покладені на Берлін зобов'язання зумовили підписану тоді ж у Холмі польсько-німецьку угоду. Вона проголосила стратегічно найважливішу частину Волині «нейтральною зоною». Сюди не допускалися українські військові загони Німецька «Інспекція Етапен Буг», зокрема, мала завдання убезпечити. Ковель від переходу під українську владу. Нагромаджені тут величезні запаси зброї та спорядження скуповувались поляками. В місті розташувався розвідувальний центр, який керував діяльністю «Польської організації військової» (ПОВ) в Україні 4 лютого, коли німці залишили Ковель, його зайняли польські війська Заволодівши важливим залізничним вузлом, вони створили серйозну загрозу УГА з півночі й відкрили собі подальший шлях на схід.

Волинь чинила запеклий опір загарбникам.

Загони, до яких вступали представники усіх верств населення, різних політичних напрямів діяли на всій її території.

Прорадянськими настроями були пройняті з'єднання в районах Дубна й Кременця Найчисленншшми наприкінці 1918 — на початку 1919 р. стали загони, що орієнтувалися на Українську Народну Республіку. Загалом українським силам бракувало взаємодії Коли ж вони об'єднувались, окупанти зазнавали відчутних поразок 22 січня загони отамана Оскілка відбили Володимир-Волинський.