Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Події на Буковині й Закарпатті

I Найтісніші зв'язки вдалося встановити з Буковиною. В жовтні 1918 р. буковинська делегація УНРади виступала в Чернівцях як Український крайовий комітет. Однак вона, на взірець своїх галицьких колег, зосередила зусилля на домовленостях з румунськими представниками у віденському парламенті й місцевому сеймі про мирний поділ Буковини за етнічним принципом і прилучення української частини до спільного зі Східною Галичиною «коронного краю» у складі Австрії. Останнє аж ніяк не влаштовувало буковинських селян. Відмовляючись коритися старим властям, вони обеззброювали австрійських жандармів і створювали власну військову охорону. Скликане 3 листопада в Чернівцях крайове віче постановило «перебрати негайно правління української частини краю», висловившись і за «прилучення австрійської частини української землі до України».

Настрої населення суперечили планам місцевих румунських поміщиків та речників «Великої Румунії» з Бухареста. Скориставшись розпорошеністю українських сил (січові стрільці вирушили на допомогу Львову), румуни перейшли до агресивних дій 8 листопада Чернівці дізналися про наказ короля Фердинанда анексувати всю Буковину.

II 11 листопада на її територію було введено війська. Через тиждень глуха ніч окупації оповила весь цей гірський край.

Українське населення не скорилося Села піднімалися на збройний опір загарбникам. У Кіцмані було здійснено спробу проголосити окрему республіку Глибоке обурення викликала жорстока політика румунізації та придушення всього українського Румунська преса, налякана розгортанням опору, ремствувала, що в Чернівцях лютує «більшовицький рух», ним уже охоплені «сотні й тисячі людей» у всій Буковині та Мармарош-Сигетщині.

Бурхливо розвивалися події і на Закарпатті, де 90 % селянських дворів були безземельними або малоземельними й 86% трудового люду не вміли ні читати, ні писати Національно-визвольний рух тут був спрямований насамперед проти угорців — поневолювачів як однієї з панівних націй двоєдиної монархії А проте мав він ті самі соціальні та загальнонаціональні риси, що й на інших західноукраїнських землях, де провідну роль у боротьбі (включно 13 збройною) за незалежність і возз'єднання з усім українським народом відігравали солдати й військовополонені 28 листопада 1918 р. Середнянське окружне управління угорської адміністрації повідомляло «Українську ідею поширюють солдати, що повертаються додому народ вважає себе тотожним з українською нацією і бажає об'єднатися з нею».

Боротьба за возз'єднання охопила практично все Закарпаття, але за браком єдиного керівного органу не набула такого розмаху, як у Східній Галичині чи в Буковині Рух за єдність особливо розвинувся у східній частині краю, включно з Мармарош-Сигетщиною. В листопаді 1918 р. у Хусті почала діяти «Русская народная рада», що орієнтувалася на ЗУНР і УНР Ще 9 жовтня в Ужгороді було створено «Раду угро-руського народу» (інша назва — «Рада рутенов Мадьярий»), яка взяла курс на збереження угорського верховенства над Закарпаттям. Подібний орган у Пряшеві під впливом москвофілів 21 грудня 1918 р. (після введення у місто чеських військ) висловився за включення Закарпаття до новоствореної Чехословаччини.

21 січня 1919 р до Хуста з'їхались представники з усього краю на «всенародні збори угорських українців» Виконуючи волю народу, 420 делегатів висловились за об'єднання комітетів Мармарош, Угоча, Берег, Унг, Земплин, Шарші, Спіж і Абайторна із соборною Україною і просили, щоб нова держава «по виконанню сеі злуки узгляднила окремішнє положення угорських українців».

Наступного дня у Києві було проголошено злуку всіх українських земель у єдину державу. Однак перспективи ставали чимдалі проблематичнішими

Не маючи сил, УНР і ЗУНР оперували майбутнім Закарпаття у спробах забезпечити власне існування. В інтересах возз'єднання не було використано сприятливої ситуації, що склалася після надання південним закарпатським комітетам статусу автономії («Руська країна»).

Найбільше шансів заволодіти Закарпаттям мала Чехословаччина 18 листопада 1918 р. «Рада русинів» у США заявила про свою згоду на окупацію Чехословаччиною територій, населених «угорськими русинами».