Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Будівництво національної держави

Під час вуличних боїв у Львові розгорнувся і нелегкий процес творення західноукраїнської державності (листопад 1918 — червень 1919). Він становить цілісне явище, у якому віддзеркалились притаманні галицькому суспільству риси — як успадковані від минулого, так і набуті у вирі революційних змагань. Основна увага зосереджувалась на розбудові урядово- адміністративного апарату, тобто створенні елементарних норм функціонування національно-державного життя, визначенні соціально-економічних і політичних параметрів внутрішнього розвитку державності, її місця у визвольній боротьбі всієї України.

Але проблемою кардинальною, від якої залежала сама можливість вирішення всіх інших питань був захист власної території від іноземної агресії.

Урядові й державні структури формувалися спроквола, у часовому відриві від здобуття влади у Львові Уряд — Тимчасовий державний секретаріат — було утворено 9 листопада. Тут спочатку переважали представники старих партійних структур — діячі з минулої австрійської доби. Вони мусили приймати рішення під чимдалі більшим тиском нових політико — соціальних сил, передусім молодого офіцерства. Якраз на вимогу останнього почали здійснюватись перші практичні кроки на шляху об'єднання з Великою Україною.

Прийняттю урядом присяги передувало рішення тимчасового парламенту В ньому зазначалося «Українська Національна Рада як найвища влада українських земель бувшої Австро-Угорської монархії у змаганні до здійснення національного ідеалу всього українського народу доручає Державному Секретаріатові поробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу». Справу державотворення підкріпив Тимчасовий основний закон про державну самостійність, який підтверджував перше рішення УНРади про територію суверенної держави, визначав її назву — «Західноукраїнська Народна Республіка» Значення. Тимчасового закону виходило за рамки його 5 статей. На зміну усталеним поглядам австро-угорської доби прийшли нові, суголосні з настроями і прагненнями всього українського народу, що піднявся на рішучу боротьбу проти монархізму.

У принциповому положенні закону зазначалося, що влада в новій державі належить народові. Він мав обрати Установчі збори на «основі загального, рівного, прямого, безпосереденього, тайного і пропорційного права голосування без різниці пола».

В умовах війни на виживання втілювати в життя ці демократичні права було надзвичайно важко тим більше, що щиро бажали цього далеко не всі політичні сили, які брали участь у роботі Національної ради Таке віддзеркалилось у двох наступних законах — про тимчасову адміністрацію і тимчасову організацію судів та судової влади.

Наступний етап державотворення тісно пов'язаний із Станіславом, де найдовше перебували керівні органи ЗУНР. На початку січня 1919 р. туди перебрались із Відня українські діячі. Нарешті з'явилася можливість завершити реорганізацію державно-урядової структури 4 січня вийшов закон про «Виділ» (Президію) Української національної ради (президентом став Є. Петрушевич). Було створено й уряд — Раду державних секретарів — на чолі з С. Голубовичем Більшість у ній, як і в попередній Раді, керованій до кінця грудня 1918 р. К. Левицьким, становили націонал-демократи, два місця належали радикалам. Партійне представництво в Національній раді стало ширшим — до неї входили й представники соціал-демократів і селянсько-радикальної групи.