Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Радянська влада в Україні 1920 р.

На початку 1920 р. радянську владу в Україні було відновлено. Щоб не повторилися помилки 1919 р., VIII конференція РКП(б), яка одностайно підтримала тезу Леніна « нам потрібен блок із селянством України», докладно обговорила принципи радянського будівництва й соціально-економічної політики. Рішення її поклали край безоглядній колективізації сільського господарства 5 лютого. Всеукрревком — надзвичайний вищий законодавчий і виконавчий орган радянської влади в Україні — прийняв новий земельний закон, що проголошував зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун та артілей, обмежував земельну площу радгоспів. Одначе, як невдовзі з'ясувалося, це був лише тактичний маневр у застосуванні тієї ж таки системи «воєнного комунізму» й диктатури пролетаріату 1920 р. «воєнний комунізм» не тільки зберіг свої характерні ознаки, а й набув системної довершеності. Протягом того року Україна залишалася своєрідним плацдармом для випробування і вдосконалення комуністичної системи

Українська державність в УСРР мала суто формальний характер. Всеукрревком, згадавши,що на території республіки з 1 червня 1919 р. є чинною угода про об'єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, 27 січня анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами.

Не поспішали в Україні з виборами до рад, перевага тут надавалася ревкомам — надзвичайним органам, склад яких не обирався, а призначався. Навіть наприкінці 1920 р. ревкоми переважали у загальній структурі державних органів влади IV конференція КП(б)У (березень 1920 р. ) пояснювала такий поворот справи тим, що в Україні «пролетаріат почасти ще перебуває під впливом соціал зрадницьких партій, а на селі пролетарські маси й трудове селянство ще перебувають не тільки під фактичною, а й під моральною диктатурою куркуля.

При формуванні органів радянської влади абсолютна більшість у них забезпечувалась за членами КП(б)У, які в губернських виконкомах становили 91 1% загальної чисельності. Як і 1919 р., більшовики розмовляли зі своїми політичними опонентами мовою ультиматумів або через ВУЧК. Якщо в грудні того року вони погодилися включити до Всеукрревкому по одному представнику партій борбистів і боротьбистів, що мали помітний вплив на маси, то вже у березні наступного домоглися саморозпуску партії боротьбистів, лише окремих її представників прийняли до лав КП(б)У. Трохи пізніше аналогічним чином було ліквідовано партію борбистів. Жорсткіша політика застосовувалась до інших політичних партій. Так, на початку березня ВУЧК заарештувала весь склад. Всеукраїнської конференції партії лівих есерів (інтернаціоналістів), а у вересні — всіх учасників її з'їзду 20 керівників цієї партії кинули до концтабору, після чого вона перестала існувати. Не припинялися широкомас штабні репресії проти меншовиків. 3 20 по 23 березня 1920 р в Києві тривав судовий процес над членами їхньої партії, звинуваченими у співробітництві з денікшцями. Процес мав відверто політичний характер і був провісником політичних судових процесів 30-х рр.

Усунувши з політичної арени інші партії, КП(б)У перетворилася на одну з вагомих складових державного апарату. Рішення Політбюро ЦК КП(б)У завжди передували ухвалам ВУЦВК і РНК УСРР. Звичайно ж, вони визначали зміст їхніх постанов.

1920 р процвітали «воєнно-комуністичні» методи господарювання. В Україні втретє розгорнулася націоналізація. До рук держави перейшло 11 тис. промислових підприємств, щоправда їй вдалося більш-менш забезпечити роботою лише 4 тис. з них. Значно зменшився валовий національний продукт, катастрофічно знизилась продуктивність праці. Згортаючи товарно-грошові відносини, державні органи широко вдавалися до позаекономічних методів. У січні 1920 р. було створено Українську трудову армію 30 тис. її бійців забезпечували робочою силою окремі підприємства, не раз слугуючи як знаряддя примусу. В господарчій практиці набули поширення мілітаризація праці, трудові повинності.

Засилля адміністративних методів, сувора централізації, нехтування економічних законів, диктат комуністичної ідеологи, труднощі воєнного часу — все це призвело до повного розвалу економіки Голодне й холодне місто ледь животіло.

Робітничий клас дедалі частіше виявляв невдоволення діями радянської влади Олександрівський повітовий комітет КП(б)У. 1 травня повідомляв у ЦК КП(б)У «Важкий економічний стан, гостра продовольча криза створюють сприятливий грунт для агітації наших політичних противників Робітничий клас, змушений внаслідок економічної розрухи поповнювати лави дрібних спекулянтів, сприйняв психологію, ворожу нашому комуністичному будівництву.

У тяжкому становищі опинилося село. Як і попереднього року, в Україні застосовувалась продрозкладка Хліб примусово вилучали із селянських господарств, а 1920 р. — ще й м'ясо, яйця, окремі види овочів Сталін, який очолював Українську трудову армію, вважав, що в Україні є 600 млн пудів хлібних лишків (фантастична на той час кількість) і при «певному напруженні ці шістсот мільйонів можна було б взяти» Продрозкладка офіційно планувалася на рівні 140 млн пудів. Щоб відібрати їх у селян, створили велетенську армію Лише штаб губернських, повітових і районних особливих продовольчих комітетів становив 60 тис чоловік. А ще діяли члени продовольчих загонів, трудармія, війська внутрішньої служби.

Як і попереднього року, продовольча політика виходила далеко за межі простої заготівлі хліба, ставши одним з головних компонентів класової боротьби 18 травня губвиконкоми отримали урядову директиву, в якій наголошувалось, що всі продпрацівники повинні засвоїти як незаперечну істину, що продовольче питання в Україні є насамперед питанням політичним, питанням боротьби й подолання куркульства. Знову не було розроблено чітких критеріїв визначення куркульства. До них відносили всіх тих, хто не погоджувався з діями влади.

Перемогу над куркульством мали принести поділ села на ворогуючі табори завдяки комітетам незаможних селян (КНС) і застосування репресій до заможнішої частини селянства. В губерніях і повітах створювались спеціальні «трійки», у волостях — «четвірки». Вони керували продроботою, боротьбою з куркульством і мали, по суті, необмежену владу на місцях.

Найгостріше відчули на собі репресії колишні повстанці — махновці, селяни півдня України, що брали масову участь у боротьбі проти Денікіна у лавах Революційної повстанської армії України (махновців). Каральна політика 1920 р. набула величезного розмаху, кожна, бодай найменша протидія державним органам чи їхнім представникам розцінювалась як контрреволюція. Протягом року в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концентраційних таборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб.

Жорстока «воєнно-комуністична» політика розорила село, майже нічого не давши простому населенню міст. Більше того, вона сприяла швидкому зростанню державно-партійного апарату, який займався економічним перерозподілом, що супроводжувався постійними зловживаннями, задоволенням особистих і корпоративних інтересів, викривленням моральних принципів. В Україну зграями посунули функціонери з голодної Росії. Відірвані від населення, незнайомі з його психологією і ментальністю, вони поводили себе, як опричники. Один з них, відряджений з Москви в Одеську губернію, писав. « Можна із впевненістю сказати, що досить лише тільки раз добре провчити й прочистити найчорніші волості, і весь повіт буде шовковий. Ми матимемо повну змогу працювати надалі без перешкод. Я особисто вживатиму всіх заходів, щоб 14-а армія цю операцію провела добре, є слушний привід — повстання в сусідньому повіті. В нас нема ніякої потреби міняти свою політику. І в робітничому питанні, і в продовольчому, і в галузі військової справи, і в боротьбі зі спекуляцією — рішуче в усьому абсолютно необхідно почати «загвинчувати» Україну все міцніше й міцніше, щоб з неї побіг, нарешті, живильний сік не лише до Харкова, а й до Москви» Живильні соки у вигляді ешелонів з хлібом, яких регулярно вимагала від Харкова Москва, супроводжувались ріками селянської крові Але більшовицькі лідери не брали це до уваги.

Тож не дивина, що в селах України зростало глухе невдоволення. 3 кінця весни 1920 р. воно знову переросло у масовий повстанський рух Відвідавши Катеринославську губернію, нарком внутрішніх справ УСРР В. Антонов-Саратовський привіз до Харкова невтішну статистику із 226 волостей губернії цілком радянські настрої переважали лише в 3. Член Політбюро ЦК КП(б)У Я. Яковлєв (Епштейн) на одній з нарад у липні 1920 р. зазначав, що в Україні діє 200 — 250 селянських повстанських загонів (тобто по 2-3 загони на повіт). Щоправда, він називав їх бандами.

Повстанський рух набув загрозливих для радянської влади масштабів. Не випадково за рішенням Політбюро ЦК РКП(б) 5 травня 1920 р. до Харкова прибув Ф. Дзержинський. Як начальник тилу Південно-Західного фронту, він мав завдання знешкодити цей рух. Чисельність збройних сил, використаних для боротьби з повсталим селянством, за визначенням Дзержинського, не поступалася чималій армії 18 піхотних бригад (107 батальйонів), 1 кавдивізія (5 полків) і 6 батарей (24 гармати). Відповідно це свідчило і про сили повстанців.

Їх найдієвішу частину становила відновлена наприкінці весни Революційна повстанська армія України (махновці) 28 травня на загальних зборах командного складу було обрано Раду революційних повстанців України (махновців), яку очолив командарм Махно. Влітку 1920 р. махновці здійснили. З рейди по Лівобережній Україні, подолавши 1400 верст Боротися з ними було непросто, до того ж на їхній бік переходили червоноармійці. Як свідчив начальник штабу повстанської армії. В Білаш, влітку 4590 махновців становили колишні червоноармійці. У вересні 1920-р. чисельність повстанської армії досягла 20 тис. бійців її керівник мав великий авторитет серед селян. «Той факт, що Махно ще існує, той факт, що він, незважаючи на всі наші зусилля, й досі не знищений, а розпочинає рейд, який охоплює чотири губернії (Катеринославську, Донецьку, Харківську, Полтавську), пояснюється не стільки геніальністю Махна, скільки підтримкою села. Він розгулює серед нього зі своєю бандою», — інформували чекісти радянське і партійне керівництво

Конфлікт із селянством, відсутність надійного соціального опертя в селі знову зробили проблематичним існування радянської влади в Україні. Більшовикам вдалося відбити об'єднаний наступ польської і української армій, але вони надовго застряли на території Польщі. Внутрішнім і зовнішньополітичним становищем скористалися білі.