Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Воєнна активність Русі в 60-х — на початку 70-х рр. X ст. Святослав

Недовге князювання у Києві сина Ольги Святослава (964—972) сповнене майже безперервними походами і битвами. Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.

По тому, 968 р., Святослав завдав нищівної поразки Хозарському каганатові, що постійно зазіхав на східнослов'янські землі, перешкоджав торгівлі Русі, перерізаючи шлях її купцям у гирлах Дону і Волги. Потім київський князь звернув погляд на південь, втрутившись у затяжну війну між Візантією й Болгарією. Походи Святослава 965—968 рр., за виразом академіка Б. Рибакова, нагадували удар шаблі, що одним махом прокреслив на карті Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію й далі Північним Кавказом і Причорномор'ям до балканських земель Візантії. Святослав на чолі величезного на той час війська (що налічувало, за візантійськими джерелами, 60 тис. воїнів) вирушив до Болгарії, розбив під Доростолом сильне болгарське військо й закріпився у Переяславці на Дунаї. Деякі сучасні історики гадають, що так руські літописці називали давню столицю Болгарії — Преслав Великий. Візантійський уряд мав на меті вижити звідти руського князя, що зробив свою справу, але до часу не мав для того сили.

Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем з Києва Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи й, здається, розумів обгрунтованість закидів киян: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою залишив напризволяще».

Однак було б однобічно й неправильно розглядати Святослава виключно як завойовника, шукача воєнної здобичі. Він таки піклувався на свій лад про Руську землю. Свідченням цього було те, що Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега — в Овручі, стольному граді завойованої його матір'ю Древлянської землі, де, мабуть, ще не вщухли сепаратистські настрої. А позашлюбного сина — Володимира він послав правити від свого імені до Новгорода Великого, боярство якого завжди прагнуло відокремитися від Києва. Цим Святослав продовжив справу Ольги щодо консолідації держави, зміцнення влади київського князя у землях племінних княжінь.

Другий похід Святослава до Болгарії, що почався 969 р., склався не так успішно, як перший. Князеві довелося воювати не лише з болгарським царем Борисом, а й з новим візантійським імператором Іоанном Цимісхієм, що підступно порушив мирну угоду з прямодушним і чесним руським князем. Імператор з переважаючими силами змусив Святослава зачинитися в болгарському місті Доростолі й обложив його.

Але візантійцям так і не вдалося здобути міста. Руси неодноразово виходили з Доростола й біля його стін билися з ворогом. 971 р. знесилені сторони розпочали переговори. Було укладено мирний договір. Іоанн Цимісхій зобов'язався випустити військо Святослава із зброєю з Доростола і навіть забезпечити його харчами на зворотний шлях на Русь.

Після підписання миру Святослав з військом попрямував на Русь. Імператор Іоанн, вражений силою й мужністю руських воїнів та полководницьким талантом князя, вирішив позбутися небезпечного суперника в Причорномор'ї. Він змовився з печенігами, аби усунути київського князя. Повертаючись додому, Святославу з військом довелося зазимувати у степу, поблизу дніпровських порогів. Навесні 972 р., коли руси стали повертатися до Києва, на них зненацька напала печенізька орда хана Курі. Святослав загинув у бою.

Між його синами розпочалася запекла боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати верховним князем старшого брата. У свою чергу Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. З цією метою він 977 р. вирушив із військом на Овруч. Олег програв йому битву й трагічно загинув біля брами міста.

На історичну сцену рішуче виступив Володимир Святославич, Він не став очікувати, поки Ярополк нападе на нього, а попрямував до Скандинавії. Там Володимир набрав військо із варягів, професійних воїнів, що з часів Олега служили руським князям. 978 р. Володимир рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того року за свідченням автора середини XI ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.