Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Революційна повстанська армія України в денікінському тилу

На початку осені 1919 р. більшість території України опинилася під владою генерала А. Денікша. Його армія при фінансовій, збройній і політичній підтримці країн Антанти розгорнула наступ на Москву. Ідеологічною підвалиною білого руху було гасло відновлення єдиної, неділимої Росії, майбутній державний устрій якої мали визначити Установчі збори. Сам Денікін у своїх численних публіцистичних і мемуарних працях не раз наголошував, що він ніколи не був монархістом, його політичне кредо полягало в придушенні більшовизму і збереженні єдності Росії. Але об'єктивно ідеї єдності й неподільності Росії були суголосними з ідеями монархічної Росії чи, принаймні, не суперечили їм. Тому, хотіли того керівники білого руху чи ні, а їхні армії робилися серцевиною монархічних сил, і білогвардійський рух у суспільно-політичному контексті ототожнювався 13 старою дореволюційною Росією. Тож і знаходив він підтримку серед малочисельних вищих та середніх соціальних верств і вороже сприймався нижчими, які становили більшість населення дореволюційної Росії. Робітники, ремісники й селяни пов'язували його з реставрацією старої соціально-економічної системи. І хоч денікінська влада усунула політику «воєнного комунізму», декларувала відновлення вільної торгівлі й недоторканність приватної власності, обіцяла провести аграрну реформу, вона не знайшла підтримки серед селянства України. До соціальних мотивів неприйняття білогвардійського режиму в Україні додався і національний. Невдовзі в тилу Денікша розгорнувся масовий повстанський рух. Лише кілька отаманів, які завзято боролися проти більшовиків, пішли на службу до Денікша. Решта загонів, у тому числі й отамана Зеленого (загинув у бою з денікінцями восени 1919), виступили проти білих.

Але найважливішу роль у розгромі денікінського тилу відіграли загони Н. Махна Діяльність очолюваної ним повстанської армії в цей період була апофеозом махновщини.

5 серпня Махно видав наказ про створення Революційної повстанської армії України (махновців). У ньому зазначалося «Завданням нашої революційної армії і кожного повстанця, що вступив до неї, є чесна боротьба за повне звільнення трудящих України від усякого поневолення, за повне розкріпачення їх праці. Не може бути несправедливості в нашому середовищі. Не може бути від нас кривди хоча б одному сину чи дочці трудового народу, за який ми боремось».

За своєю структурою повстанська армія складалася з 4 корпусів, кожен з яких поділявся на полки, батальйони, роти, сотні, взводи й напіввзводи. Вищим керівним органом армії була військово-революційна рада Командарм Н. Махно підпорядковувався раді. Крім того, діяв штаб армії. В й лавах воювало 40 тис. піхотинців і 10 тис. кавалеристів. На озброєнні вона мала близько 1000 кулеметів, поставлених на тачанки, й 20 гармат Особовий склад пересувався на 12 тис тачанок. Без громіздких тилових служб армія була надзвичайно мобільною. За добу повстанці долали до 100 верст Уже в серпні—вересні денікінці відчули на собі силу цього військового формування. Штаб командуючого групою військ Новоросп генерала Шелінга, на якого покладалось виконання директиви про наступ на захід і північний захід, інформував ставку Денікіна. «Отже, з групою Махна доводиться рахуватись як із серйозним противником, що не має тилу, відмінно споряджений, переважає нас чисельністю і зовсім не чутливий до наших обходів. Перш ніж виконувати директиву, необхідно рішуче покінчити з групою Махна біля Новоукраінки. Цього можна досягти введенням у бій не лише всіх наших сил а й достатніх сил з боку 2- го корпусу.

Командуючий військами білих на Правобережній Україні кинув проти махновців зведену дивізію генерала Я. Слащова до якої входило кілька офіцерських полків. 3 нею взаємодіяли інші військові частини.

27 вересня 1919 р. поблизу с. Перегонівки відбувся вирішальний бій між денікінцями й махновцями Останні якраз підписали угоду про союз з армією УНР, від якої отримали боєприпаси. 3 усіх поразок денікінців восени 1919 р. на Правобережній Україні ця була найнищівнішою. Вони втратили близько 18 тис. бійців Махновці розгромили Сімферопольський, 2-й Феодосійський, Керчєникальський, 51-й Литовський та інші білогвардійські полки.

Перемога відкривала повстанцям шлях до рідних місць Катеринославщину було оголошено базою махновської армії. Вона просувалася туди стрімко, долаючи в окремі дні по 60 і більше верст, Наче в заворожене сонне царство влетіли махновці, — писав один з їхніх ідеологів П. Аршинов — Ніхто ще не знав про прорив під Уманню, не мав уяви про те де вони. Влада не вживала жодних заходів перебуваючи в тиловій сплячці. Тож махновці всюди нападали на ворога несподівано, як весняний грім.

Уже в ніч на 29 вересня центальна колона повстанської армії заволоділа Новоукраінкою, а вдосвіта 5 жовтня, здобувши Олександрівськ, перейшла на лівий берег Дніпра Залишивши в місті штаб армії, Махно наступного дня вирушив на схід Надвечір його частини захопили ст. Оріхове, а 7 жовтня — Гуляйполе й ст. Пологи. По кількох днях у їхніх руках опинилися Царекостянтинівка, Гайчур, Кермейчик, Великий Янісоль, Чаплине, Гришине Авдіївка та Юзівка.

Махновці активно діяли і в інших напрямах Азовський корпус під командуванням Вдовиченка здобув Великий Токмак, а 8 жовтня підійшов до Бердянська де розташовувалися денікінські склади боєприпасів. Після 5-годинного бою повстанці заволоділи містом 14 жовтня. Вдовиченко захопив Маріуполь і взяв курс на Таганрог, де була ставка Денікіна.

4 жовтня Кримський корпус під командуванням Павловського захопив Нікополь. До середини місяця він контролював майже всю Таврію Махновці зайняли Каховку, Мелітополь Генічеськ Новоолексивку Олешки, 6 тижнів утримували Катеринослав.

Повстанська армія здійснила прорив на південь України якраз у період напружених боїв під Орлом де вирішувалася доля і білих, і червоних. Як показали найближчі події, удар махновців по тилах виявився смертельно небезпечним для денікінців. Командування білих змушене було відкликати з фронту найдієвіші частини для боротьби в тилу, де, по суті, виник другий внутрішній фронт.

Повернувшись у рідні місця, повстанська армія дістала могутню підтримку з боку місцевого селянства її чисельність особового складу досягала 80- 100 тис. бійців

Загальноселянського характеру махновського руху, масштабу, якого набув він за лічені тижні, не могли заперечувати ні білогвардійці, ні більшовики, котрі залишилися в підпіллі 15 листопада газета, Звезда» (орган катеринославського губкому КП(б)У) писала «Лише цілком короткозорі люди можуть не бачити, що махновське просування в глиб областей захоплених денікінською клікою, — це щось більше ніж проста воєнна операція Це ще й широкий народний рух, який захопив і повів за собою у своєму стихійному й нездоланному розвиткові неосяжні верстви трудових мас, який врешті вилився у сповнену величезних задатків революцію». Як це зізнання дисонувало з усім тим, що раніше й пізніше писала про махновський рух більшовицька преса.

На підконтрольних територіях махновці проповідували ідеї «вільного радянського ладу' Найповніше вони були представлені в «Проекті декларації Революційної повстанської армії України (махновців). У вільному радянському ладі вони вбачали таку систему громадських організацій і рад, які були б репрезентативними органами влади трудящих, а не виконавчими підконтрольними структурами політичних партій, насамперед більшовицької. В самій основі «вільного радянського ладу» лежала ідея самоврядування Так вирішення земельного питання передавалося безпосередньо в руки виробників — селян Продовольча проблема мала розв'язуватись на засадах взаємовигідного товарообміну між містом і селом. Така програма знаходила підтримку з боку селянства й робила махновщину широким соціальним рухом. Щоправда втілити в життя «вільний радянський лад» махновцям не вдалося. Насамперед тому, що після розгрому денікінських тилів повстанській армії довелося вступити в тривалі кровопролитні бої з добірними денікінськими підрозділами.

За наказом А. Денікіна в районі Волновахи для боротьби з повстанцями зосередились Терська й Чеченська кавалерійські дивізії, а також Донська кавбригада. Крім цих військових з'єднань, проти махновців виступили 9 кінних козачих полків і 2 бригади пластунів. У середині жовтня білі спробували оточити махновців Кільце виявилось велетенським — адже повстансько-денікінський фронт простягнувся на 1150 верст. Однак на початку листопада повстанська армія перейшла на правий берег Дніпра й заволоділа територією Пятихатки — Кривий Ріг — Апостолове — Нікополь, а відтак повела наступ у напрямку Єлисаветграда, Миколаєва та Херсона. В ніч на 9 листопада вона вдруге здобула Катеринослав.

Великою загрозою для повстанців була епідемія тифу. На початку грудня ця хвороба вразила 35 тис. чол. Вони сковували пересування армії, примушуючи її вдаватися до не властивої повстанцям тактики — позиційної оборони. В жорстоких грудневих боях з білогвардійцями повстанська армія зазнала величезних втрат, але продовжувала чинити опір.

Тим часом на Північному фронті денікінська армія почала відступати Махновці, сприяючи своїми діями в тилу білогвардійців успіхам Червоної армії, вважали себе її союзниками. На початку січня 1920 р. підрозділи Революційної повстанської і Червоної армій зустрілися біля Олександрівська Махновці заявили про свій намір зайняти одну з ділянок фронту для спільної боротьби з білими. Іншої думки дотримувалось командування Червоної армії. Ще на підході червоних до махновського району голова РВРР Л. Троцький підписав наказ № 180 з переліком заходів, спрямованих на ліквідацію махновщини 9 січня Всеукрревком, верховний і надзвичайний орган Радянської влади в Україні, оголосив Махна й махновців поза законом Головний аргумент полягав в тому, що Махно та його група начебто зрадили український народ, запродавшись польським панам. Тож усіх, хто підтримує і переховує зрадників українського народу, буде нещадно знищено, говорилося в постанові. Ще жорстокіше завдання ставив своїм підлеглим начальник Естонської дивізії Пальвадре «Нещадно розправлятися з бандами Махна й населенням, яке їх покриває. В разі опору махновців у районі Гуляйлоля повестися з ними найжорстокішим чином, повністю знищуючи пункти опору й зрівнюючи. Їх 13 землею» Червоний командир мав на увазі села й хутори. До осені 1920 р. частини Червоної армії, змінюючи одна одну, намагалися методами «червоного терору» розгромити Махна. Але вони не могли похвалитися успіхами.

Скориставшись тим, що червоні сконцентрували увагу й наступальну енергію на боротьбі з Махном, залишки денікінської армії взимку 1920 р. зосередилися в Криму, зачаївшись за його перешийками. Остаточний розгром білогвардійців, який можна було успішно здійснити силами Червоної і Революційної повстанської армій, відкладався на майбутнє.