Історія України навчальний посібник

Українська революція

Розгортання селянського антикомуністичного повстанського руху в Україні навесні 1919 р.

Невдоволення селянства політикою «воєнною комунізму» й диктатурою пролетаріату почало виявлятися ще наприкінці зими 1919 р. 21 лютого з Олександрії на ім'я голови радянського уряду України Х. Раковського надійшла телеграма з резолюцією з'їзду делегатів повстанських загонів Херсонщини й представників селянства прифронтових волостей, де зазначалося, що вони визнають як єдину народну радянську владу, але «обрану вільно, без насильства з будь-якого боку». З'їзд вимагав рівного представництва для робітників і селян на майбутній 3-й Всеукраїнський з'їзд рад, запровадження закону про соціалізацію землі, протестував проти арештів з боку ВУЧК членів «нашої селянської парти українських лівих соціалістів — революціонерів».

Резолюція не була одинокою 28 березня газета «Коммунист» (орган ЦК КП(б)У) писала «На останніх з'їздах рад особливо яскраво виявилася сліпа ненависть заможного селянства до комун і комунізму 10 квітня в Гуляйполі відбувся з'їзд представників 71 волості Олександрівського, Бердянського, Бахмутського, Павлоградського повітів і делегатів 3-і Задніпровської бригади Н. Махна, на порядку денному якого стояли політичне, земельне й продовольче питання. Обговорюючи їх, делегати дійшли висновку, що партія «комуністів — більшовиків», захопивши державну владу, не гребує нічим, аби її утримати й закріпити за собою. Як зазначалося в резолюції, 3-й Всеукраїнський з'їзд рад не став «справжнім і вільним виразником волі трудящих» Делегати висловили протест проти методів, якими діяли комісари — більшовики й агенти ЧК, а також зажадали проведення соціалізації землі, заміни продовольчої політики та «реквізиційних загонів правильною системою товарообміну між містом і селом», повної свободи слова, друку, зборів для лівих політичних течій Чітка й непримиренна позиція гуляйпільського з'їзду загострила стосунки речників політики «воєнного комунізму» з Н. Махном та його повстанським рухом.

У відповідь на тиск тоталітарної системи розгорнувся антикомуністичний рух селян. У січні отаман Зелений (Д. Терпило) розірвав зв'язки з армією УНР і перейшов на радянську платформу, а в березні підняв антибільшовицьке повстання 1 квітня 1919 р уряд УСРР оголосив його поза законом. По кількох днях те саме він зробив стосовно отаманів Соколовського, Гончара (Батрака), Орловського Кількість антикомуністичних виступів чимдалі зростала У квітні, за даними органів НКВС, їх було понад 90 Спочатку повстання розгорнулися в Київській, Чернігівській і Полтавській губ, а відтак охопили всю територію УСРР. Як визнавали самі більшовицькі керівники, 1919 р. радянська влада в Україні не виходила за межі губернських та повітових центрів.

Офіційна ідеологія називала повстанський антикомуністичний рух лише куркульською контрреволюцією. Слово «куркуль», не маючи чіткого соціального й економічного визначення, найчастіше використовувалось як політичний жупел у боротьбі з селянством. Квітневий (1919) пленум ЦК КП(б)У визначив як важливе завдання «нещадне придушення куркульської контрреволюції». З цією метою в квітні було задіяно 21 тис. бійців і командирів Червоної армії, створено спеціальний. Внутрішній фронт Фактично боротьба з повстанським рухом мало чим відрізнялася від фронтових дій регулярних частин. У ліквідації виступу Зеленого брали активну участь піхота, кіннота, артилерія і навіть кораблі Дніпровської флотилії, які не раз обстрілювали з гармат повсталі села.

17 липня Рада робітничо-селянської оборони УСРР прийняла постанову «Про придушення куркульських і білогвардійських заколотів на селі», де йшлося про надзвичайні методи боротьби — кругову поруку, воєнну блокаду, захоплення заложників, накладання контрибуцій, виселення сімей керівників повстань. Однак, незважаючи на це, село не лише не змирилося з політикою «воєнного комунізму», а й посилило опір. У перших двох декадах липня 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Чимало з них носили масовий характер. Так, загони отамана Гончара у Василівському повіті налічували до 8 тис. повстанців, а отамана Зеленого — близько 12 тис. У виступі, що відбувся в середині травня в Подільській губ, брало участь до 20 тис. чол.

Уся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад Це було однією з головних причин падіння радянської влади в Україні влітку 1919 р.