Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Українська Народна республіка 1920 р.

Листопадова катастрофа 1919 р. завдала українським політичним силам нищівного психологічного удару. Чимало провідних державних діячів виїхали за кордон, і лише частина членів уряду на чолі з І. Мазепою залишилася в Україні.

6 грудня 5-тисячна армія УНР з кінноти й посадженої на вози піхоти виступила у похід денікінськими тилами, який згодом дістав назву «зимового походу». Прорвавши фронт противника між Козятином і Калинівкою, вона швидким маршем вирушила на південний схід За тиждень опинилася в районі Липівця, а 24 грудня захопила Вінницю, де зустрілася з окремими частинами УГА. Тут же було підписано угоду про об єднання українських армій, але командуючий УГА генерал Микитка відкинув угоду, і вона залишилася нереалізованою 31 грудня армія УНР увійшла в Умань. Першої половини 1920 р., коли владу в Україні знову перебрали більшовики, армія УНР у надзвичайно суворих умовах рейдувала. Правобережною Україною, зазнаючи труднощів за браком зброї та амуніції. Уже сам цей похід мав величезне значення, бо стимулював український рух, надавав підтримку повстанським селянським загонам, які, чимдалі зміцнюючись, протидіяли більшовицькій політиці «воєнного комунізму» П. Феденко назвав «зимовий похід» «ферментом нації», що сприяла продовженню національно-визвольних змагань, підтримував у масах віру й бажання вибороти незалежну Україну. Учасник цих подій, тодішній прем'єр-міністр України І. Мазепа зазначав, що за п'ять місяців походу «армія ні разу не схилила національного прапора. Зберегла себе морально й фізично. Населення годувало і зодягало армію, постачало їй все потрібне і всіма способами допомагало, бо бачило в ній свою армію, яка боролася за інтереси народні» Зимовий похід завершився 6 травня 1920 р. Тим часом суттєво змінилася політична ситуація.

У Наддніпрянській Україні після розгрому Денікша було відновлено радянську владу, але більшовицький режим залишався ізольованим на міжнародній арені Західну Україну окупували польські війська, хоч вона вважалася підконтрольною. Паризькій мирній конференції, яка мала остаточно визначити її долю Наддніпрянські політики також опинилися в політичній ізоляції. Знову постала проблема вибору.

У грудні 1919 р. в окупованому поляками Кам'янці-Подільському було засновано Українську національну раду її очолив есер М. Корчинський Рада, що стала в опозицію до Директори, виступала за ліквідацію останньої, а також за реорганізацію уряду, вважаючи їх винуватцями катастрофи. В той час різні політичні групи намагалися перекласти відповідальність за невдачі одна на одну 29 січня 1920 р. в тому ж таки Кам'янці-Подільському відбулася нарада ЦК УСДРП, яка не увійшла до Національної ради, залишаючись урядовою партією. В ній брав участь голова уряду УНР І Мазепа Обговорювались поточні питання. В резолюції мовилося про необхідність збереження кабінету міністрів до скликання передпарламенту із законодавчими функціями, а також про відновлення державного центру УНР, регулярної армії, визначення компетенції Директорії шляхом прийняття спеціального закону, категорично заборонялося запрошувати на територію України іноземні війська. Уряд УНР на засіданні 14 лютого ухвалив. Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР», заклавши підвалини скликання передпарламенту. Після цього він припинив свою діяльність, а його голова І. Мазепа виїхав до армії «зимового походу».

11 березня 1920 р. у Варшаві відновилися українсько-польські переговори, які розпочалися наприкінці 1919 р. Ще тоді, за вкрай несприятливих умов, українська дипломатична місія запропонувала польському урядові переговори на основі визнання кордону між обома державами по р Збруч і далі через північно-західну Волинь Зазначалося, що в Україні громадяни польської національності матимуть такі ж права, як і українці, котрі проживають у Польщі, а становище поляків — землевласників в УНР до скликання парламенту регулюватиметься спеціальною постановою Українська місія під тиском польської сторони явно перевищила свої повноваження. Коли в березні 1920 р. переговори відновилися, представники польського уряду зайняли жорстку позицію, давши зрозуміти, що в разі неприйняття їхніх умов вони підуть на договір з радянською Україною.

28 квітня 1920 р. після тривалих переговорів у Варшаві було укладено договір між УНР і Польщею, за яким остання визнавала «Директорію незалежної Української Народної Республіки на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР» Польський уряд зобов'язувався не укладати ніяких угод з третіми країнами, вороже наставленими до України Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 р Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною величезних територіальних поступок. До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частково Полісся і 7 повітів Волині.

Договір мав таємний характер, але в загальних рисах про нього дізналися в Україні, тож викликав він обурення, особливо в Галичині, боротьбу якої за незалежну Українську державу було перекреслено. Для уряду УНР Варшавський договір став дуже прикрою несподіванкою. У травні 1920 р. І. Мазепа відмовився формувати новий уряд. Те саме зробив есер В. Прокопович.

Варшавський договір містив, крім політичної конвенції, ще й військову, за якою 25 квітня 1920 р об'єднані збройні сили Польщі й УНР перейшли у наступ на Червону армію Спершу в бойових діях брали участь дві українські дивізії 27 квітня одна з них під командуванням О. Удовиченка захопила Могилів. На початку травня до об'єднаних сил долучилася армія «зимового походу» й почала воювати на правому фланзі 6-і польської армії 6 травня польсько-українські війська заволоділи Києвом. На фронті точилися позиційні бої, бо поляки, досягнувши кордонів 1772 р., не хотіли продовжувати наступ Сама ж українська армія не мала для цього достатніх сил. За станом на 1 червня 1920 р. вона налічувала 9100 старшин і козаків. Союзники — поляки перешкоджали її подальшому розгортанню.

На початку червня радянське командування перегрупувало й зміцнило свої сили, передислокувавши з Кавказу 1-у Кінну армію С. Будьонного.

13 червня, після прориву будьоннівцями фронту 4-і польської армії, армія УНР розпочала відступ. 13 липня вона відійшла за Збруч, протягом двох тижнів вела оборонні бої на лінії цієї річки. 26 липня тодішній командуючий генерал М. Омелянович-Павленко віддав наказ про відступ за Серет, а 18 серпня армія УНР подалася за Дністер.

У вересні розгорнувся новий польсько-український наступ Форсувавши в середині місяця Дністер, армія УНР розгромила частини 14-і радянської армії і оволоділа територією між Дністром і Збручем 19 вересня українські й польські війська захопили Тернопіль, а 27 числа — Проскурів.

12 жовтня в Ризі між польською і радянською сторонами було досягнуто домовленості про перемир'я. Завершивши вигідно для себе війну з радянською Росією (не без допомоги українських військ), польський уряд, всупереч Варшавському договорові, залишив армію УНР напризволяще В листопаді вона займала фронт від Яруги над Дністром, по р. Мурафі й далі через Бар до Волковинців. У пошуках спільників для подальшої боротьби з більшовиками представники уряду УНР 5 листопада підписали військову конвенцію з Російським політичним комітетом на чолі з Б. Савшковим який визнав державну незалежність УНР 21 числа армія УНР після оборонних боїв відступила за Збруч і була інтернована польськими військами. Ще 14 листопада уряд УНР на чолі з А. Лівицьким залишив Кам'янець-Подільський, назавжди розпрощавшись з рідною землею. Він осів у галицькому місті Тарнов 18 березня 1921 р. в Ризі було підписано мирний договір між Польщею і радянською Росією Польща в обмін на територіальні поступки, аналогічні тим, які мали місце у Варшавській угоді, визнала УСРР і зобов'язалася заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій, включно з урядом УНР.

Ризький мирний договір поклав край добі УНР боротьба за яку тривала 4 роки. Це був період відродження й консолідації української нації, формування і становлення національно-державних інституцій та політичних партій, вкорінення національної свідомості в усі верстви суспільства. Хоч українська демократична державність не утвердилась, вона заявила про себе на повний голос. Тож більшовики, засновуючи державу нового типу на теренах колишньої російської імперії, не змогли нехтувати українське питання і змушені були встановлювати свою владу у формі національної державності.