Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Політична ситуація в УНР у квітні — червні 1919 р.

12 квітня уряд Б. Мартоса оголосив свою «програмову декларацію» В ній ішлося про те, що суверенному життю українського народу заважають два вороги «польське панство» і «російське комуністичне більшовицьке військо». Новий уряд УНР закликав усі українські політичні й соціальні сили «не дати чужинцям вкінець знищити рідний край», стати на боротьбу за вільну й незалежну Україну Кабінет Б. Мартоса, на відміну від попереднього уряду, урочисто заявив, що «не кликатиме собі на допомогу чужої військової сили з будь-якої держави». Декларуючи орієнтацію на власні сили, він обіцяв звернути особливу увагу на забезпечення армії та сімей військовослужбовців, а також фактично здійснити проголошену в Києві 22 січня 1919 р. злуку західних і східних українських земель.

Намагаючись поєднати демократичну державну систему з радянською, уряд передбачав контроль за діяльністю владних структур з боку робітничо-селянських трудових рад Селянам було обіцяно демократичну земельну реформу, робітникам — допомогу у відновленні роботи фабрик і заводів, вільне функціонування профспілок.

Згадана декларація не містила жодного слова про можливість ведення переговорів з радянським урядом України Адже на той час ентузіазм широких мас, котрі взимку 1919 р. перебували під впливом більшовицьких гасел, уже вщух Захопивши владу в Україні, більшовики перейшли від популістських обіцянок до політики «воєнного комунізму», складовою частиною якої були продрозкладка, одержавлення землі, використання земельного фонду для створення радгоспів, комун, інших форм колективних господарств, обмеження вільної торгівлі. Все це підняло село проти комуністичної влади Уже в квітні вона оголосила поза законом отаманів Зеленого, Соколовського, Батрака Селянські повстання, що охопили Україну, вселяли надію в уряд Б. Мартоса. Якраз на союз з повстанцями й політичними течіями, котрі очолювали цей рух (українські ліві есери й соціал-демократи-незалежники), уряд робив ставку, проголошуючи курс на власні сили.

Але й цього разу декларації розминулися з реальністю Українським політикам так і не вдалося об'єднати національні сили в єдиний фронт. Та й самій Директори бракувало єдності. П. Андрієвський та Є. Петрушевич нехтували новостворений уряд Б. Мартоса. Між ними і С. Петлюрою та А. Макаренком виникли гострі суперечності «Член Директорії П. Андрієвський просто не визнавав цього правительства, гуртуючи коло себе в Галичині колишніх остапенківських міністрів і взагалі всіх не вдоволених отаманів, колишніх вищих урядовців, а тепер безробітних буржуазних політичних діячів», — зазначав П. Христюк. Консервативні українські сили, як свого часу й демократичні, не хотіли визнати своєї поразки і прилучитися до національно-визвольної боротьби під гаслами, запропонованими урядом Б. Мартоса Найприкметніші в цьому плані — виступи отаманів Оскілка й Болбочана.

Командуючий волинською групою армії УНР отаман В. Оскілко — молода людина з народних учителів — належав до парти соціалістів — самостійників і перебував під впливом П. Андрієвського. Спираючись на нього, соціалісти — самостійники й народні республіканці повели у військах групи агітацію проти нового уряду й С. Петлюри Коли останній видав наказ про зміщення командуючого, Оскілко, стягнувши до Рівного війська, 29 квітня 1919 р. підняв державний заколот, заарештував членів уряду й оголосив себе головним отаманом армії УНР. Заколот не вдався, армія відмовилась коритися Оскілку, але виступ остаточно підірвав її сили 5 травня уряд Б. Мартоса змушений був залишити Рівне й евакуюватися до Радивилова. Туди ж із Здолбунова переїхали члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко. 9 травня вони обрали С. Петлюру головою Директорії, а 13 числа на нараді з урядом було виведено П. Андрієвського з її складу. Однак зазначені організаційно-політичні акції не сприяли загальному поліпшенню становища. Мабуть, якраз тоді з'явилася приповідка. «У вагоні Директорія, під вагоном — територія» 14 травня польська армія генерала Галлера, сформована у Франції для боротьби з більшовиками, розгорнула наступ у північно-західній. Волині проти військ УНР До рук поляків потрапила величезна кількість боєприпасів, амуніції, що зберігалися на складах у Луцьку. Втративши власну територію, Директорія і уряд УНР із залишками армії мусили шукати порятунку на території ЗОУНР, спочатку в Красному, Золочеві, а відтак у Тернополі.

2 червня польські війська захопили й це місто, тож уряд УНР терміново перебрався на ст. Богданівку. В цей критичний момент він опинився між двома ворожими таборами поляками, що заволоділи Тернополем, і більшовиками, які контролювали Волочиськ Передові загони цих таборів розділяла смуга завширшки 10 — 20 км., де знайшли притулок уряд і армія УНР До цього слід додати, що навесні 1919 р., після призначення Директорією уряду Б. Мартоса, різко погіршилися стосунки між наддніпрянськими й галицькими політиками.

9 червня у Проскурові отаман Болбочан спробував оволодіти Запорозьким корпусом і з його допомогою вчинити заколот проти Петлюри. Але й цього разу виступ правих провалився. Наступного дня Болбочана арештували, а 28 червня розстріляли.

Незважаючи на несприятливі умови, в травні — червні командуванню вдалося реорганізувати армію УНР за регулярним принципом 13 травня було ухвалено закон про державну військову інспекцію її очолив полковник В. Кедровський. Інспекція сприяла якісним змінам в армії. Вже на початку червня армія УНР перейшла в контрнаступ на радянські війська і досягла лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський 6 червня уряд УНР повернувся на свою територію. На кілька місяців місцем його осідку став Кам'янець- Подільський Розпочиналася нова сторінка в історії УНР.