Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Орієнтація на Антанту та її крах

Наступ більшовицьких військ примусив Директорію одразу ж після завершення роботи. Трудового конгресу залишити Київ 2 лютого центром її осідку стала Вінниця. Того самого дня Директорія провела чергову державну нараду для обговорення умов, запропонованих французьким командуванням з метою порозуміння з Антантою. Французи пропонували реорганізувати Директорію та уряд, вивести з них Винниченка, Петлюру й Чехівського, створити 300-тисячну армію для боротьби з більшовиками й підпорядкувати її союзному командуванню. Однією з умов було тимчасово передати залізниці та фінанси України під контроль Франції, а також звернутися до останньої з проханням прийняти Україну під французький протекторат. Питання про державну незалежність України мала вирішити Паризька мирна конференція.

Ці вимоги викликали обурення в учасників державної наради, але справи на проти більшовицькому фронті були такими кепськими, що вони доручили Директорії, не приймаючи запропонованих умов, продовжити пошук шляхів до порозуміння з французами 5 лютого в Одесі командуванню антантівського військового десанту було передано декларацію представників України, Білорусії, Кубані й Дону з викладом поглядів на форму державного устрою названих держав і шляхи подолання більшовизму й анархії. Там же висловлювалося переконання, що «питання державного ладу цих чотирьох одиниць може дістати скоре й відповідне рішення тільки шляхом окремого здійснення принципів державності та порядку в кожній із них».

Наступного дня на переговорах у Бірзулі між французькою і українською сторонами керівник української делегації С. Остапенко від імені Директорії домагався визнання Антантою суверенітету України, допомоги в боротьбі з більшовиками й допущення делегації УНР до участі в роботі Паризької мирної конференції. Начальник штабу французьких військ полковник Фрайденберг повторив раніше сформульовані вимоги, особливо наголосивши на необхідності усунення з посад Винниченка та Петлюри. Сторони не дійшли згоди, й українська делегація повернулася до Вінниці.

Обставини що склалися, вимагали невідкладних заходів. Що більш в Україну вдиралися більшовики, то більш росла орієнтація на Антанту», — писав М. Шаповал За його словами, ще на початку лютого було вирішено, що уряд В. Чехівського піде у відставку 9 числа ЦК УСДРП відкликав з уряду й Директорії своїх представників мотивуючи це «новими міжнародними моментами в українській державній справі». 3 огляду на таке рішення, В. Винниченко оголосив про свій вихід з Директорії і невдовзі виїхав за кордон С. Петлюра повівся інакше. У надісланому 11 лютого до ЦК УСДРП листі він повідомив про тимчасове припинення свого членства в партії і подальше перебування на державних посадах. «Я не вважаю для себе можливим ухилитися од виконання своїх обов'язків, яко сина свого народу, перед батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти й працювати при державній праці.

Аналогічне рішення про відкликання своїх представників прийняв ЦК УПСР, у зв'язку з чим ще один член Директорії — Ф. Швець — оголосив про вихід з партії.

Ці кроки мали продемонструвати Антанті, що Директорія пішла на поступки Рівночасно було перервано безуспішні переговори у Москві з РНК РСФРР української делегації на чолі з С Мазуренком, які розпочалися ще в середині січня 10 112 лютого повноважний представник УНР на мирній конференції в Парижі Г. Сидоренко звернувся до її учасників з нотами, де йшлося про війну РСФРР проти УНР та імперіалістичну політику більшовиків, і зажадав визнання державами Антанти й США незалежності УНР як «єдиного засобу привернення негайного тривалого спокою і порядку в Східній Європі», оскільки уряд УНР протидіє більшовицькій експансії.

13 лютого Директорія призначила новий склад Ради народних міністрів її очолив на той час безпартійний С. Остапенко. До складу уряду увійшли представники трьох партій — соціалістів — федералістів, соціалістів — самостійників і народних республіканців, які орієнтувалися на демократичні засади й держави Антанти.

Дві провідні соціалістичні українські партії (УСДРП і УПСР) добровільно відмовилися від влади. Здавалося, в такий спосіб вдасться усунути перешкоди на шляху порозуміння з Антантою. Але невдовзі з'ясувалося, що це був не найкращий вихід із становища Консервативний уряд Остапенка, зробивши ставку на порозуміння з Антантою, не став шукати підтримки в народних масах. Він так і не видав жодного програмного документа з роз'ясненням своєї політики. В умовах розвитку революції, коли зміна настроїв широких верств населення важила більше, ніж танки Антанти це було грубою помилкою. Уряд опинився в цілковитій ізоляції. « Саме в цю добу загальна анархія і хаос на українському фронті досягли найвищого щабля, - свідчив І. Мазепа — За уряду Остапенка не було ні влади, ні контролю. Тому грубі мільйони, що видавалися на різні нові формування пропали марно. Зловживанню отаманів не було кінця вони брали гроші, але при першій нагоді кидали фронт, зникали хто куди хотів, здебільшого в Галичину, і цим вносили ще більшу дезорганізацію як на фронті, так і в запіллі».

Під впливом більшовицької, явно популістської агітації, спрямованої, зокрема, на ліквідацію приватної власності на землю та її тотальний зрівняльний поділ, в Україні швидко поширювались прорадянські настрої. Вони охопили й армію УНР. Навіть січові стрільці, які послідовно й твердо стояли на антибільшовицьких позиціях, перейшли на радянську платформу, оголосивши у своїй декларації від 13 березня, що вони із «запалом підпиратимуть радянську владу на місцях, котра заводить лад і порядок».

21 березня у Вапнярці командування Південно-Західного фронту, відрізаного (внаслідок захоплення радянськими військами Жмеринки) від решти армій УНР, створило революційний комітет (отамани Волох, Загородський, Колодій), який також заявив про свій перехід на радянську платформу 22 березня у Кам'янці-Подільському під головуванням В. Чехівського утворився з представників УСДРП та УПСР (центр теч ) Комітет охорони республіки. Він так сформулював свою програму 1) охорона порядку і спокою, 2) домовленість з Директорією про негайне припинення переговорів з французьким командуванням в Одесі і розгортання переговорів з радянським урядом України на основі визнання радянськими урядами України і Росії самостійності й незалежності України, виведення російських військ з її території та формування нового українського уряду. Хоч цей комітет 28 березня само ліквідувався, він завдав серйозного удару проантантівським позиціям Директорії та уряду С. Остапенка.

Зусилля уряду УНР здавалися цілком безперспективними ще й тому, що йому ніяк не вдавалося зрушити з мертвої точки переговори з французами.!!!!!!!!!!!

Генерал д'Ансе був зацікавлений у залученні українських військ до боротьби проти більшовиків, але не квапився допомагати їм зброєю, і далі наполягав на усуненні з посад Петлюри й Андрієвського, не підтримував також ідеї визнання. Антантою незалежності України. Все це загальмувало переговори. У березні з'ясувалося, що в Антанти немає сил для розгортання широкомасштабних воєнних дій в Україні і Росії. Внаслідок більшовицької пропаганди її війська розкладалися. В березні вони під тиском Червоної армії, яка складалася переважно з повстанських частин отамана Григор'єва, мусили залишити Херсон і Миколаїв, а на початку квітня — Одесу Стало цілком очевидно, що орієнтація на Антанту була стратегічною помилкою 9 квітня у Рівному члени Директорії С. Петлюра й А. Макаренко санкціонували створення нового (знову ж таки соціалістичного) уряду УНР на чолі з Б Мартосом. До нього увійшли А. Лівицький, М. Ковалевський, І. Мазепа, Г. Сиротенко. Хоч Директорія формально не припиняла переговорів з Антантою, призначення нового уряду свідчило про крах проантантівської орієнтації, яка не забезпечила УНР зовнішньополітичної підтримки і навіть призвела до значних соціальних ускладнень, ізолювавши провід УНР від народних мас, дала змогу більшовикам захопити владу над більшою частиною України. Реорганізація уряду стала відчайдушною спробою вибратися з політичної пастки, що в неї потрапила Директорія.