Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Х ст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Тому східнослов'янська державність народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу (одна з основних ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй протодержавних об'єднань — племінних княжінь.

Джерела, насамперед угоди Русі з Візантією, характеризують Київську Русь першої половини X ст. як об'єднання жителів основних її земель. У договорі Олега з греками 911 р. ця держава представлена як осібна соціально-політична спільність із своєю верховною владою, власними «законами й поконами» і як спільність етнокультурна. У преамбулі до цієї угоди посли Олега мовлять від імені «роду руського». А в договорі Ігоря з Візантією 944 р. наголошено на тому, що посли репрезентують як Ігоря і «всякеє княжье», так і «всіх людей Руської землі». В цьому ж документі «люди всі руські» названі повноправними учасниками договору з Візантією.

Варто прийняти запропоноване нещодавно О.О. Мельниковою вдале визначення форми Давньоруської держави ІХ-Х ст. як дружинної. Адже панівний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що протягом тривалого часу утворювала примітивний адміністративний апарат. Дружина стягала данину й чинила суд на місцях.

Літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Х ст. як типових дружинних князів. Справжнім апофеозом дружинності звучать слова Нестора: «Адже Володимир (Святославич.— Авт.) любив дружину і з нею думав про влаштування землі і про раті, і про устав земляний». Певна річ, радниками князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.

Існування дружинної форми державності завершується на добі Володимира Святославича (978—1015). Проте й його синові Ярославу довелося рахуватися з дружиною, щоправда, вже виключно як з військовою силою. У державних справах князівська дружина перестає брати участь. На перший план висуваються бояри, прошарок яких склався з тих же старших дружинників та вихідців із старої племінної аристократії.