Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українська революція

Перші кроки до здійснення національно-територіальнї автономії. 1-й Універсал УЦР

Національний конгрес, стимулюючи розгортання українського руху, надав йому організаційних форм, усталив стратегічні завдання. Резолюції конгресу набули широкого розголосу. Найбільшого політичного звучання вимоги національно-територіальної автономії набули в резолюціях 1-го Всеукраїнського військового з'їзду (5 — 8 травня 1917 р.). На нього з'їхалося понад 700 делегатів, що представляли 900 тис. україніців-військових армії і тилу.

Резолюції з'їзду були гострими й однозначними: «...вимагати від Тимчасового правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом національно-територіальної автономії України». Цю вимогу посилював цілий пакет резолюцій із закликами до УЦР чинити активний тиск на Тимчасовий уряд. З'їзд розгорнув кампанію боротьби за українізацію військових частин, обрав Український військовий генеральний комітет. Його у повному складі (18 осіб) було кооптовано до складу УЦР. Все це сприяло зміцненню становища Ради.

До Всеукраїнського військового з'їзду УЦР виявляла нерішучість у стосунках з Тимчасовим урядом. Назвемо хоча б побіжно кілька основних причин. Якщо в березні 1917 р. російські політичні сили ставилися до Центральної Ради, як і до всього українського руху, без особливої цікавості, то перед Національним конгресом і особливо після нього не упускали нагоди вдатися до випаду проти них.

Холодне ставлення уряду з його прагненням будь-що дистанціюватися від УЦР та активізація російського націоналізму в Україні, особливо чорносотенців, не створювали грунту для переговорного процесу. Рада ж не наважувалася на рішучий крок. «Перший Український військовий з'їзд, який зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила рішучих заходів щодо здійснення даних їй Національним конгресом доручень, і обрав для допомоги майбутній делегації Центральної Ради до Петрограда свою спеціальну військову делегацію, поклав край ваганням і нерішучості Центральної Ради», — писав П.Христюк у «Замітках і матеріалах до історії української революції 1917 — 1920».

16 травня до Петрограда прибула повноважна представницька делегація УЦР на чолі з заступниками голови Ради В. Винниченком та С. Єфремовим. У портфелі делегації лежали наказ від Центральної Ради і проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, утворення Крайової ради і Крайового комісаріату. Проекти були підготовлені М. Грушевським на випадок, якщо уряд погодиться на пропозиції УЦР. Головна з них полягала в тому, щоб Тимчасовий уряд висловив своє позитивне ставлення до автономії України.

Не дійшовши порозуміння з Тимчасовим урядом і Петроградською радою робітничих депутатів, українська делегація наприкінці травня повернулася до Києва Однак ця поїздка багато що прояснила й створила умови для переходу в наступ «Наша екскурсія до Петрограда, — згадував лідер партії українських есерів, член УЦР М Ковалевський,— упевнила нас у тому, що демократичний режим Росії не матиме життя й нові революційні події можуть цілком змінити і політичні умови, в яких перебувала українська справа Баланс петроградських переговорів виявився цілком негативним. Треба було йти революційним шляхом, шляхом доконаних фактів І цим шляхом Українська Центральна Рада після деяких вагань пішла».

Внаслідок невдалих переговорів у Петрограді в Україні вибухнули політичні пристрасті До того ж Керенський заборонив проведення 2-го. Всеукраїнського військового з'їзду 28 травня відкрився. Всеукраїнський селянський з'їзд, на який прибуло понад 2500 делегатів з вирішальним і дорадчим голосами Зал Київського купецького зібрання, де проходив з'їзд, був переповнений. Провідною інтонацією на засіданнях стали вимоги самочинного проголошення автономії «Діти нам не простять, якщо ми не доб'ємося найменшого — національно-територіальної автономії. Коли не допомагають слова, то допоможуть шаблі Настав для нас час узяти своє. Просити, кланятись ми не будемо, бо то — наше — так категорично закликав вирішити справу солдат Білик, селянин з Черкащини. Пролунали на з'їзді й голоси критики УЦР за її нерішучість, але в ухвалених резолюціях домагання Ради щодо автономії України дістали підтримку, а позиції уряду зазнали осуду. Не випадково «Києвская мисль» 6 червня змушена була визнати, що «минулого тижня хвиля українського народного руху здійнялася високо й круто». На цій хвилі четверті загальні збори Української Центральної Ради. З червня вирішили звернутися до українського народу із закликом «організуватися і приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні». Збори зобов'язали Центральну Раду негайно підготувати універсал.

Робота над ним тривала тиждень 10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради в остаточному читанні було ухвалено й того ж дня на 2-му. Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Української Центральної Ради 2,5 тис. делегатів з'їзду, які, попри заборону уряду, приїхали до Києва і ще напередодні поклялися, що «не вернуться до своїх частин без автономії матері — України», в урочистій тиші переповненого залу напружено слухали кожне слово декларованого В. Винниченком тексту « Хай буде Україна вільною Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм) . І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо однині будемо творити наше життя.

Українці зустріли проголошення Універсалу з радістю і захопленням. На адресу УЦР надходили сотні вітальних телеграм від найрізноманітніших організацій, деякі з них складали присягу на вірність Раді. Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас Енергія, з якою вибухнув український рух, змусила російську революційну демократію в Україні переглянути свої позиції і визнати, що відкриту боротьбу з УЦР безпрецедентно програно. Безумовно, революційний за формою і змістом акт проголошення Універсалу не сприяв загальному зміцненню політичної ситуації в Росії, ставши, як твердять нині деякі російські історики, причиною дестабілізації. Але річ у тім, що був він наслідком небажання Тимчасового уряду принципово розв'язати проблему державного устрою Росії після повалення самодержавства і зволікання з цим до розгляду питання на Всеросійських установчих зборах, що, по суті, означало прагнення російського політичного й державного істеблішменту зберегти Росію централізованою, єдиною і неділимою Універсал Центральної Ради став провісником неминучої децентралізації Росії в разі її перетворення на країну демократичну.